Обман, який вирішив долю Томосу
У 2008 році «проблема Філарета» поховала проєкт Ющенка. У 2018-му Порошенко вирішив її за годину – поліцейським конвоєм для греків та усними обіцянками Філарету.
Опублікований редакцією СПЖ в Америці документ Фанара про створення ПЦУ дозволяє по-іншому поглянути на події як 2018, так і 2008 років. В обох випадках мала місце «проблема Філарета». І в 2018-му все вирішила одна година.
Ранок 14 грудня 2018 року, напередодні «об'єднавчого собору» ПЦУ. Делегація Константинопольського Патріархату збирається залишити Київ через розбіжності з Філаретом Денисенком, який вимагає предстоятельства в новій структурі. Патріарх Варфоломій ставить українській владі ультиматум: або Філарет відмовляється від претензій на керівництво новою церковною структурою, або його делегація відлітає. Президент Петро Порошенко вирушає до Філарета, і всього через годину відмова з підписом Денисенка лежить на столі у представників Фанара.
Що сталося за цю годину, автор нещодавно опублікованої хроніки не розповідає. Але якщо зіставити його свідчення з тим, що раніше говорили сам Філарет, Олександр Драбінко та учасники подій 2018 року, то багато з того, що довго виглядало набором погано стикованих епізодів, несподівано складається в досить цілісну картину.
За даними UOJ-America, автор хроніки — нинішній митрополит Анкирський Григорій, який у грудні 2018 року був патріаршим дияконом і безпосереднім учасником подій.
Судячи з тексту, хроніка додає бракуючу ланку не лише до історії створення ПЦУ, а й до значно довшої історії стосунків Філарета, Фанара та українських президентів.
Репетиція 2008 року
У 2008 році тодішній президент України Віктор Ющенко вже намагався за участі Константинополя створити «єдину помісну». Деталі тієї історії нещодавно розповів Віктор Балога, на той час глава президентського Секретаріату.
За його словами, підготовка зайняла близько пів року. Сам Балога двічі возив Філарета до Стамбула для переговорів із Патріархом Варфоломієм. Ці зустрічі тривали по сім-вісім годин. Особливо показово, що переговори йшли в той час, коли офіційно Константинополь називав Філарета людиною без сану, що перебуває під анафемою.
Обговорювалася схема нової української церкви, на чолі якої мав стати нині покійний митрополит Володимир Сабодан. Але тут виникла та сама «проблема Філарета». Він сам хотів бути предстоятелем, на що Варфоломій, за словами Балоги, не погоджувався.
Для нас зараз важливий такий епізод: за версією Балоги, перед приїздом Варфоломія основні домовленості, зокрема про те, що Філарет не стане предстоятелем, уже були досягнуті. Однак сам Філарет від претензій на керівництво відмовлятися не збирався.
За інформацією СПЖ, Ющенко особисто їздив до нього на нічні переговори та намагався переконати прийняти запропоновану Фанаром схему. Але Денисенко стояв на своєму: нова церковна структура тільки з ним на чолі.
Ющенко опинився перед вибором: Філарет або Варфоломій. І він став на бік Філарета. На прощальній зустрічі з Варфоломієм він просив главу Фанара все-таки поставити Філарета на чолі майбутньої структури. Балога передає відповідь Патріарха вельми красномовно: той нібито вдарив посохом по столу і порадив президенту займатися своїми обов'язками, а не втручатися в церковні питання.
Чи було так насправді – неважливо. Головне, що тоді все закінчилося безрезультатно.
Через десять років події розвивалися майже так само.
Філарет поступається посадою, але не владою
Восени 2018 року Філарет письмово повідомив Варфоломієві, що не буде висуватися в предстоятелі нової церкви. На перший погляд це знімало головну проблему 2008 року. Але в тому самому листі була важлива застереження: Філарет просив доручити йому головувати в Синоді об’єднаної структури. А предстоятелем він пропонував поставити свого «вірного учня» Епифанія Думенка.
Іншими словами, Філарет хотів зберегти за собою реальну владу, а Епифанію готувалася роль номінального голови.
Хроніка Григорія наочно показує, яку схему представники УПЦ КП пропонували під час переговорів. «Об’єднавчий собор» обирає предстоятеля нової структури, проте Філарет стає головою Священного Синоду та екзархом усієї України «з правами Предстоятеля, тобто скликання Синоду, архієрейських виборів, скинень тощо».
Виходила дуже своєрідна модель. Предстоятель з титулом митрополита наче є, але багатьох суттєвих повноважень у нього немає. А поруч із ним існує інша людина з титулом патріарха, яка й здійснює реальну владу.
Але члени делегації Фанару не погодилися на цю двоголову конструкцію. Митрополит Еммануїл пояснив представникам Філарета, що подібна схема управління – це щось недоладне і таке, що не має аналогів у православній екклезіології. Іван (Євстратій) Зоря, який фактично вів переговори від імені Філарета, стояв на своєму. За словами Григорія, він прямо попередив: без цієї умови Собору не буде.
Але найцікавіша – позиція представників держави. Григорій пише, що раніше вони запевняли греків у готовності переконати Філарета відмовитися від його вимог, але в останній момент «ні багато ні мало зайняли позицію пана Євстратія».
У ніч з 13 на 14 грудня 2018 року ситуація стала ще жорсткішою. Еммануїла викликали до Порошенка. У кабінеті президента вже перебували Філарет і керівник спецслужби. Зустріч тривала приблизно до другої години ночі. Повернувшись, Еммануїл повідомив своїм супутникам: «Старець Філарет був непоступливий і непохитний, відмовляючись від будь-якого пом’якшення своїх вимог. До того ж він користувався мовчазною підтримкою Президента». Митрополит констатує: «На жаль, ми зазнаємо невдачі».
Тут 2008 і 2018 роки майже накладаються один на одного. Знову Філарет не хоче відмовлятися від влади. Знову президент стає на його бік. Знову представники Константинополя відмовляються прийняти ці умови. І знову справа йде до від’їзду.
Але цього разу греки не поїхали
Після нічної зустрічі фанаріоти вирішують, що «фініта ля комедія», і збираються їхати восвояси. Рішення ухвалюється в жанрі шпигунського детективу, з дотриманням усіх правил конспірації. За словами Григорія, члени делегації були впевнені, що за ними постійно стежать спецслужби, тому обговорювали подальші дії не вголос, а передаючи одне одному записки.
Потім сюжет закручується ще сильніше: Еммануїл купує квиток, валізи зібрані, машини для поїздки в аеропорт викликані. Але куратор усього проєкту створення ПЦУ, тодішній заступник голови Адміністрації президента Ростислав Павленко, дізнається про підготовлений від'їзд і «в жаху» телефонує президентові. Порошенко просить Еммануїла заїхати до нього по дорозі, а решту фанаріотів і зовсім привозить поліція. Як напише згодом Григорій: «Ми були доставлені туди в супроводі потужного поліцейського конвою».
І це був не почесний ескорт, а фактичне насильство. Причому настільки демонстративне, що один із членів константинопольської делегації поскаржився до американського посольства на «насильницьке доставлення», а інший повідомив про це в грецьке МЗС. На місці в представників Фанару забрали мобільні телефони та провели особистий огляд. Еммануїл описав ситуацію так: «Ми затримані, і нам заборонено виїзд з країни». У все це важко повірити, але Григорій був учасником подій і описав усе докладно.
Той самий час
Отже, греки – почесні в'язні в президентському палаці. Порошенко телефонує Варфоломію, але чує те саме, що й раніше: або Філарет відмовляється від влади, або екзархи залишають Україну.
І тут Порошенко зачитує проєкт заяви про те, що Філарет відмовляється від будь-яких посад у новій структурі, за винятком постійного членства в Синоді. А далі в хроніці йде діалог Порошенка з Патріархом Варфоломієм: «Якщо я доможуся підпису Філарета під цим документом, тоді ми продовжуємо, Ваша Всесвятість?»
Його Всесвятість не заперечував, але сказав, що його екзархи повинні переконатися, що права Константинопольського Патріархату не постраждають. І Порошенко вирушив до Філарета.
Тут у хроніці Григорія красномовна пауза. Ми докладно знаємо, що було до розмови, знаємо, що було після. Але нічого не знаємо про саму розмову. Григорій лише скупо повідомляє: «Пан Президент негайно [...] поспішив до старця Філарета, щоб самому своїм авторитетом домогтися його підпису». І далі: «Підписаний документ протягом години доставив пан Павленко».
Що сталося за цю годину? Чому вночі Філарет був «непоступливий і непохитний», а вранці за якусь годину підписав прямо протилежне?
Відповісти на ці запитання допоможуть одкровення самого Філарета, що прозвучали через пів року, після його скандального відходу з ПЦУ.
«Ви будете керувати Церквою»
У червні 2019 року, коли конфлікт Філарета з Епіфанієм уже вийшов назовні, глава УПЦ КП заявив, що перед «об'єднавчим собором» існувала усна домовленість про розподіл влади.
За словами Філарета, Порошенко пообіцяв йому в присутності Епіфанія: «Ви будете керувати Церквою, як і керуєте». Епіфанію ж відводилося зовнішнє представництво.
В іншому своєму коментарі Філарет уточнює: «Між президентом, Епіфанієм і мною була домовленість, що Епіфаній буде предстоятелем, але представлятиме українську церкву ззовні, а всередині залишається Київський патріархат, і цим патріархатом керуватиме патріарх Філарет».
Він пояснює: «Це була домовленість, на яку я пішов, відмовляючись від висунення своєї кандидатури – умова була, і тому мене обманули. Сказали, що керуватиму Київським патріархатом, а вийшло – ні».
У січні 2021 року цю версію опосередковано підтвердив Олександр Драбинко, який заявив, що Філарету пообіцяли фактичне управління новою церквою, а Епіфаній мав грати роль «англійської королеви».
Після публікації хроніки Григорія пазл складається в більш-менш зрозумілу картину. Виходить, що Філарет відмовився претендувати на офіційне предстоятельство в ПЦУ під усні гарантії Порошенка й Епіфанія. Інакше зміну його позиції важко пояснити. Сам Філарет говорить про це так: «Цю домовленість ми не підписували, тому що я довіряв. І Президенту довіряв, і Епіфанію довіряв. А вони обманули».
Чому Порошенко не міг дозволити собі другий 2008 рік
У 2008 році президент Ющенко намагався домогтися від Патріарха Варфоломія поступки на користь Філарета. Не вийшло – проєкт зупинився. У 2018-му того ж домагався Порошенко. Не вийшло. І Петро Олексійович зробив те, на що не пішов Ющенко: обманув Філарета.
У чому різниця між 2008 і 2018 роками? Відповідь лежить на поверхні. Якщо в 2008 році проєкт створення умовної ПЦУ був лише епізодом українського політичного життя, то в 2018 році він став найбільшим політичним проєктом самого Порошенка. На кону був другий президентський термін. Це визнавали навіть люди з його політичного оточення. Один із політтехнологів команди Порошенка, Тарас Березовець, казав улітку 2018 року: «Можна сказати, що це звичайна передвиборча технологія. І це буде правдою…».
Звісно, прибічники проєкту подавали автокефалію як питання державної незалежності, національної безпеки тощо. Але до кінця 2018 року її вже неможливо було відокремити від політики. Наприкінці своєї каденції Порошенко не міг пред'явити суспільству ні економічного прориву, ні помітного підвищення рівня життя, ні миру на Донбасі, обіцяного ще на її початку.
Тому він і зробив Томос стрижнем своєї кампанії на другий термін та гасла «Армія, мова, віра». Провал «Об'єднавчого собору» в останній момент виглядав би не просто невдачею церковних перемовин, а політичною поразкою ще до виборів.
І коли за добу до «собору» Порошенко опинився практично в тій самій ситуації, що й Ющенко десять років тому, провалу він собі дозволити просто не міг. Саме тому Павленко «в жаху» телефонував президенту з повідомленням про від'їзд греків. Саме тому делегацію Фанара фактично заарештували. Саме тому Філарету, судячи з усього, дали обіцянки, які ніхто не збирався виконувати.
А до чого тут Церква?
У всій цій історії вражає навіть не кількість інтриг, таємних домовленостей, політичного тиску та обманутих сподівань, а інше: яке відношення все це має до Євангелія і до тієї місії, заради якої існує Церква?
Політики дивляться на Церкву як на інструмент. Вона потрібна їм для виборів, мобілізації виборців, зміцнення влади та вирішення геополітичних завдань. Але давайте запитаємо себе: яке геополітичне завдання вирішував Христос, коли говорив: «…створю Церкву Мою…» (Мф. 16, 18)? Чию владу Він зміцнював? Яких виборців мобілізував?
Чи не для того існує Церква, щоб єднати людей із Богом? Щоб слова Христа «…як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас…» (Ін. 17, 21) стали реальністю для кожного віруючого?
Але коли читаєш хроніку Григорія та одкровення Філарета, Драбинка, Балоги й інших про те, як створювалася ПЦУ, важко позбутися враження, що все це веде в протилежний бік.
