Обман, який вирішив долю Томосу
У 2008 році «проблема Філарета» поховала проєкт Ющенка. У 2018-му Порошенко вирішив її за годину — поліцейським конвоєм для греків і усними обіцянками Філарету.
Опублікований редакцією СПЖ в Америці документ Фанара про створення ПЦУ дозволяє по-іншому подивитися на події як 2018, так і 2008 років. В обох випадках мала місце «проблема Філарета». І у 2018-му все вирішила одна година.
Ранок 14 грудня 2018 року, напередодні «об'єднавчого собору» ПЦУ. Делегація Константинопольського Патріархату збирається залишити Київ через розбіжності з Філаретом Денисенком, який вимагає предстоятельства в новій структурі. Патріарх Варфоломій ставить українській владі ультиматум: або Філарет відмовляється від претензій на керівництво новою церковною структурою, або його делегація відлітає. Президент Петро Порошенко вирушає до Філарета, і всього через годину відмова з підписом Денисенка лежить на столі у представників Фанара.
Що сталося за цю годину, автор нещодавно опублікованої хроніки не розповідає. Але якщо зіставити його свідчення з тим, що раніше говорили сам Філарет, Олександр Драбинко та учасники подій 2018 року, то багато з того, що довго виглядало набором погано стикованих епізодів, несподівано складається в досить цілісну картину.
За даними UOJ-America, автор хроніки — нинішній митрополит Анкирський Григорій, який у грудні 2018 року був патріаршим дияконом і безпосереднім учасником подій.
Судячи з тексту, хроніка додає відсутню ланку не лише до історії створення ПЦУ, а й до набагато довшої історії відносин Філарета, Фанара та українських президентів.
Репетиція 2008 року
У 2008 році тодішній президент України Віктор Ющенко вже намагався за участю Константинополя створити «єдину помісну». Подробиці тієї історії нещодавно розповів Віктор Балога, на той час голова президентського Секретаріату.
За його словами, підготовка зайняла близько пів року. Сам Балога двічі возив Філарета до Стамбула для переговорів із Патріархом Варфоломієм. Ці зустрічі тривали по сім-вісім годин. Особливо показово, що переговори йшли в той час, коли офіційно Константинополь називав Філарета людиною без сану, яка перебуває під анафемою.
Обговорювалася схема нової української церкви, на чолі якої мав стати нині покійний митрополит Володимир Сабодан. Але тут виникла та сама «проблема Філарета». Він сам хотів бути предстоятелем, на що Варфоломій, за словами Балоги, не погоджувався.
Для нас зараз важливий такий епізод: за версією Балоги, перед приїздом Варфоломія основні домовленості, у тому числі про те, що Філарет не стане предстоятелем, уже були досягнуті. Проте сам Філарет від претензій на керівництво відмовлятися не збирався.
За інформацією СПЖ, Ющенко особисто їздив до нього на нічні переговори й намагався переконати прийняти запропоновану Фанаром схему. Але Денисенко стояв на своєму: нова церковна структура — тільки з ним на чолі.
Ющенко опинився перед вибором: Філарет чи Варфоломій. І він став на бік Філарета. На прощальній зустрічі з Варфоломієм він просив главу Фанара все-таки поставити Філарета на чолі майбутньої структури. Балога передає відповідь Патріарха вельми колоритно: той нібито вдарив посохом по столу і порадив президенту займатися своїми обов'язками, а не втручатися в церковні питання.
Чи так усе було насправді – неважливо. Головне, що тоді все закінчилося безрезультатно.
Через десять років події розвивалися майже так само.
Філарет поступається посадою, але не владою
Восени 2018 року Філарет письмово повідомив Варфоломієві, що не висуватиметься в предстоятелі нової церкви. На перший погляд це знімало головну проблему 2008 року. Але в тому ж листі була важлива застереження: Філарет просив доручити йому головувати в Синоді об'єднаної структури. А предстоятелем він пропонував поставити свого «вірного учня» Єпіфанія Думенка.
Іншими словами, Філарет хотів зберегти за собою реальну владу, а Єпіфанію готувалася роль номінального голови.
Хроніка Григорія наочно показує, яку схему представники УПЦ КП пропонували під час переговорів. «Об'єднавчий собор» обирає предстоятеля нової структури, однак Філарет стає головою Священного Синоду й екзархом усієї України «з правами Предстоятеля, тобто скликання Синоду, архієрейських виборів, скинень тощо».
Виходила досить своєрідна модель. Предстоятель з титулом митрополита ніби є, але багатьох суттєвих повноважень у нього немає. А поруч із ним існує інша людина з титулом патріарха, яка й здійснює реальну владу.
Але члени делегації Фанара не погодилися на цю дворуку конструкцію. Митрополит Еммануїл пояснив представникам Філарета, що така схема управління – це щось безглузде й таке, що не має аналогів у православній екклезіології. Іван (Євстратій) Зоря, який фактично вів переговори від імені Філарета, стояв на своєму. За словами Григорія, він прямо попередив: без цієї умови Собору не буде.
Але найцікавіша – позиція представників держави. Григорій пише, що раніше вони запевняли греків у готовності переконати Філарета відмовитися від його вимог, але в останню мить «ні багато ні мало зайняли позицію пана Євстратія».
У ніч з 13 на 14 грудня 2018 року ситуація стала ще жорсткішою. Еммануїла викликали до Порошенка. У кабінеті президента вже перебували Філарет і керівник спецслужби. Зустріч тривала приблизно до другої години ночі. Повернувшись, Еммануїл повідомив своїм супутникам: «Старець Філарет був непоступливим і непохитним, відмовляючись від будь-якого пом'якшення своїх вимог. До того ж він користувався мовчазною підтримкою Президента». Митрополит констатує: «Ми зазнали невдачі».
Тут 2008 і 2018 роки майже накладаються один на одного. Знову Філарет не хоче відмовлятися від влади. Знову президент стає на його бік. Знову представники Константинополя відмовляються прийняти ці умови. І знову справа йде до від'їзду.
Але цього разу греки не поїхали
Після нічної зустрічі фанаріоти вирішують, що «фініта ля комедія», і збираються їхати восвояси. Рішення ухвалюється в жанрі шпигунського детектива, з дотриманням усіх правил конспірації. За словами Григорія, члени делегації були впевнені, що за ними постійно стежать спецслужби, тому обговорювали подальші дії не вголос, а передаючи одне одному записки.
Потім сюжет закручується ще дужче: Емануїл купує квиток, валізи зібрані, машини для поїздки до аеропорту викликані. Але куратор усього проєкту створення ПЦУ, тодішній заступник голови Адміністрації президента Ростислав Павленко, дізнається про підготовлений від'їзд і «в жаху» телефонує президентові. Порошенко просить Емануїла заїхати до нього по дорозі, а решту фанаріотів узагалі привозить поліція. Як згодом напише Григорій: «Ми були доставлені туди в супроводі потужного поліцейського конвою».
І це був не почесний ескорт, а фактичне насильство. До того ж настільки демонстративне, що один із членів константинопольської делегації поскаржився до американського посольства на «насильницьке доставлення», а інший повідомив про це до грецького МЗС. На місці в представників Фанару забрали мобільні телефони та провели особистий огляд. Емануїл описав ситуацію так: «Нас затримано, і нам заборонено виїзд із країни». У все це важко повірити, але Григорій був учасником подій і описав усе докладно.
Той самий час
Отже, греки — почесні бранці в палаці президента. Порошенко телефонує Варфоломію, але чує те саме, що й раніше: або Філарет відмовляється від влади, або екзархи залишають Україну.
І тут Порошенко зачитує проєкт заяви про те, що Філарет відмовляється від будь-яких посад у новій структурі, за винятком постійного членства в Синоді. А далі в хроніці йде діалог Порошенка з Патріархом Варфоломієм: «Якщо я доможуся підпису Філарета під цим документом, тоді ми продовжуємо, Ваша Всесвятосте?»
Його Всесвятість не заперечував, але сказав, що його екзархи мають переконатися, що права Константинопольського Патріархату не постраждають. І Порошенко вирушив до Філарета.
Тут у хроніці Григорія красномовна пауза. Ми докладно знаємо, що було до розмови, знаємо, що було після. Але нічого не знаємо про саму розмову. Григорій лише стримано повідомляє: «Пан Президент негайно [...] поспішив до старця Філарета, щоб самому своїм авторитетом домогтися його підпису». І далі: «Підписаний документ упродовж години доставив пан Павленко».
Що сталося за цю годину? Чому вночі Філарет був «непоступливий і непохитний», а вранці за якусь годину підписав прямо протилежне?
Відповісти на ці запитання допоможуть одкровення самого Філарета, що пролунали через пів року, після його скандального відходу з ПЦУ.
«Ви керуватимете Церквою»
У червні 2019 року, коли конфлікт Філарета з Єпіфанієм уже вийшов назовні, голова УПЦ КП заявив, що перед «об'єднавчим собором» існувала усна домовленість про розподіл влади.
За словами Філарета, Порошенко пообіцяв йому в присутності Єпіфанія: «Ви керуватимете Церквою, як і керуєте». Єпіфанію ж відводилося зовнішнє представництво.
В іншому своєму коментарі Філарет уточнює: «Між президентом, Єпіфанієм і мною була домовленість, що Єпіфаній буде предстоятелем, але представлятиме українську церкву зовні, а всередині залишається Київський патріархат, і цим патріархатом керуватиме патріарх Філарет».
Він пояснює: «Це була домовленість, на яку я пішов, відмовляючись від висунення своєї кандидатури – умова була, і тому мене обманули. Сказали, що буду керувати Київським патріархатом, а вийшло – ні».
У січні 2021 року цю версію опосередковано підтвердив Олександр Драбинко, який заявив, що Філарету пообіцяли фактичне управління новою церквою, а Епіфаній мав грати роль «англійської королеви».
Після публікації хроніки Григорія пазл складається у більш-менш зрозумілу картину. Виходить, що Філарет відмовився претендувати на офіційне предстоятельство в ПЦУ під усні гарантії Порошенка та Епіфанія. Інакше зміну його позиції важко пояснити. Сам Філарет говорить про це так: «Цю домовленість ми не підписували, тому що я довіряв. І Президенту довіряв, і Епіфанію довіряв. А вони обманули».
Чому Порошенко не міг дозволити собі другий 2008 рік
У 2008 році президент Ющенко намагався домогтися від Патріарха Варфоломія поступки на користь Філарета. Не вийшло – проєкт зупинився. У 2018-му того самого домагався Порошенко. Не вийшло. І Петро Олексійович зробив те, на що не пішов Ющенко: обманув Філарета.
У чому різниця між 2008 і 2018 роками? Відповідь лежить на поверхні. Якщо у 2008 році проєкт створення умовної ПЦУ був лише епізодом українського політичного життя, то у 2018 році він став найбільшим політичним проєктом самого Порошенка. На кону був другий президентський термін. Це визнавали навіть люди з його політичного оточення. Один із політтехнологів команди Порошенка, Тарас Березовець, говорив влітку 2018 року: «Можна сказати, що це звичайна передвиборча технологія. І це буде правдою…».
Звісно, прихильники проєкту представляли автокефалію як питання державної незалежності, національної безпеки тощо. Але до кінця 2018 року її вже неможливо було відокремити від політики. До кінця своєї каденції Порошенко не міг пред'явити суспільству ні економічного прориву, ні помітного підвищення рівня життя, ні миру на Донбасі, обіцяного ще на її початку.
Тому він і зробив Томос стрижнем своєї кампанії на другий термін і гасла «Армія, мова, віра». Провал «об'єднавчого собору» в останній момент виглядав би не просто невдачею церковних переговорів, а політичною поразкою ще до виборів.
І коли за добу до «собору» Порошенко опинився практично в тій самій ситуації, що й Ющенко десять років тому, провал він собі дозволити просто не міг. Саме тому Павленко «у жаху» телефонував президентові з повідомленням про від'їзд греків. Саме тому делегацію Фанара фактично заарештували. Саме тому Філарету, судячи з усього, дали обіцянки, які ніхто не збирався виконувати.
А до чого тут Церква?
У всій цій історії вражає навіть не кількість інтриг, таємних домовленостей, політичного тиску та обманутих сподівань, а інше: яке відношення все це має до Євангелія та до тієї місії, заради якої існує Церква?
Політики дивляться на Церкву як на інструмент. Вона їм потрібна для виборів, мобілізації виборців, зміцнення влади та вирішення геополітичних завдань. Але запитаймо себе: яке геополітичне завдання вирішував Христос, коли казав: «…создам Церковь Мою…» (Мф. 16, 18)? Чию владу Він зміцнював? Яких виборців мобілізовував?
Чи не для того існує Церква, щоб з'єднувати людей з Богом? Щоб слова Христа «…яко Ти, Отче, во Мне, и Аз в Тебе, такожде и тії в Нас едино да будут…» (Ін. 17, 21) стали реальністю для кожного віруючого?
Але коли читаєш хроніку Григорія та одкровення Філарета, Драбинка, Балоги й інших про те, як створювалася ПЦУ, важко позбутися враження, що все це веде в протилежний бік.
