Діалог святителя Василя Великого із владою
«Ти не заставиш нас пристати до нечестя, якими б жахами не погрожував».
(Обережно!!! багато букв. Без претензій та аналогій. Просто для душі та для друзів. Оскільки на нашій «дошці пошани» - святцях, прославлені не ті, хто від вітру хилиться....)
Святитель Григорій Богослов в Надгробному слові свт. Василю Великому приводить одну цікаву історію, вірніше діалог святителя з представником царської влади, котрий, задля своєї політичної кар’єри, силкував св. Василя пристати до державної релігії – аріанства.
«До цього правителя, котрий скреготав зубами на Церкву, приймав на себе левиний образ, ричав як лев, і для багатьох був неприступним, приводиться, вірніше сказати, сам входить доблесний Василій…
- Для чого тобі, - сказав перший (начальник Модест) (звернувшись до Василія по імені, не удостоївши найменувати єпископом), хочеться зухвалістю противитись такій міці і одному з усіх залишатись таким наполегливим?
Доблесний муж заперечив:
- В чому і яка моя зухвалість? Не можу зрозуміти.
- В тому, - говорить перший, - що не притримуєшся однієї віри з царем, коли всі інші прихилились та поступились.
- Не цього вимагає мій цар, - відповідає Василій, - не можу поклонятись творінню (аріанська доктрина), будучи сам Божим творінням і маючи повеління бути богом.
- То хто ми, на твою думку? - запитує правитель – Невже нічого не варті ми, ті хто тобі наказує? Чому неважливо для тебе приєднатись до нас і бути з нами в спілкуванні?
- Ви правителі, - відповідав Василій – і не заперечую, що правителі знатні, проте не вище Бога. І для мене важливо бути у спілкуванні з вами (чому б ні? І ви творіння Боже); проте, не менш важливо, аніж бути у спілкуванні з усяким з підлеглим вам, тому що християнство визначається не сановитістю лиць, а вірою.
Тоді правитель схвилювався, розгнівався, став зі свого місця і почав говорити з Василієм строгіше попереднього:
- Що ж, хіба ти не боїшся влади?
- Ні. Чого б не сталось, і щоб не отримав…
- Навіть хоча б однієї з багатьох можливостей, що знаходяться у моїй владі?
- Що ж це таке? поясни мені, - сказав святитель.
- Конфіскація майна, вигнання, тортури, смерть….
- Якщо можеш, погрожуй іншим: а це нас мало обходить.
- Як же ж так? І чому? – запитав правитель.
- Тому що - , відповів Василій, - не можливо конфіскувати майно у того, хто у себе нічого не має, хіба що забереш від мене цю власяницю та декілька книг, з чого і складаються всі мої пожитки. Вигнання не визнаю, тому що не прив’язаний ні до якого місця, і те, де живу нині, не моє, і все навкруги, куди б мене не заслали, буде моїм. Краще сказати, довкола Боже місце, де не буду я вигнанцем чи пришельцем. А тортури чого досягнуть… смерть для мене благодійна – вона скоріше представить перед Богом, для Котрого я живу і труджусь.
Правитель, вражений цими словами, сказав, що так із такою свободою, ніхто раніше не говорив з ним.
- Можливо, - відповів святитель, - ти не зустрічався з Єпископом, інакше, безсумнівно, і в цьому впевнений, чув би такі слова. Тому що у всьому іншому, о правителю, ми скромніші та смиренніші за інших: це наказує нам заповідь, і не тільки перед таким могутнім, але навіть перед усяким… але коли справа щодо Бога, і проти Нього наважуються повстати, тоді, зневажаючи все, наша увага тільки до одного Бога. Вогонь, меч, дикі звірі та роздираючі плоть кігті радше будуть для нас насолодою, аніж визвуть жах. Більше того, зневажай, погрожуй, роби все, що тобі заманеться, користуйся своєю владою. Хай чує про це цар, що не підкориш собі нас і не заставиш пристати до нечестя, якими б жахами не погрожував».
(друкував швидкоруч, не судіть за граматичні та пунктуаційні помилки)
