Хресний хід новий, а бруд на нього ллють старий

У Києві проходить не так багато заходів, які об'єднують всю країну. Хресний хід та молебень біля пам'ятника святому князю Володимиру – один з них.

День Хрещення Русі та день пам'яті святого рівноапостольного князя – це день, коли всі українці замислюються про те, що ми за народ, звідки починається наша історія, що є причиною нашої появи на світ. За змістом це те саме запитання, яке задає кожна дитина своїм батькам: «Мама! Тато! А звідки я взявся?»

У день Хрещення Русі ми отримуємо відповіді на ці питання. Наш народ став народом, вийшовши з дніпровської хрещальної купелі. І Хреститель народу – святий князь Володимир. «Колись не народ, а тепер народ Божий, колись непомилувані, а тепер ви помилувані!» (1Петр 2:10). Без Хрещення і без святого Володимира ми не народ, а натовп, сукупність гомо-сапієнсів, у яких немає історії, немає культури, релігії, мови, менталітету. У яких немає минулого та немає майбутнього. Будь-який народ шанує своїх батьків-засновників. Ми вшановуємо пам'ять святого князя Володимира урочистим молебнем біля його пам'ятника та Хресним ходом у Києво-Печерську лавру, головну нашу святиню.

На Володимирську гірку приходять десятки тисяч людей, які моляться Богу та просять заступництва і допомоги святого князя Володимира в нашому непростому житті.

Але комусь Хресний хід і та Благодать, яка виразно відчувається усіма, хто бере в ньому участь, діє на нерви. Поставте собі запитання: кому Божа Благодать може діяти на нерви?

На жаль, такі люди є. Замість того, щоб радіти душею у цей світлий день, щоб, нехай навіть з цікавості, подивитися на цю святу ходу, на чудотворні ікони Божої Матері, явлені в нашій землі, вони сідають перед камерами у телестудіях, заходять у новинні стрічки агентств або у соцмережі та поливають брудом те, що свято для нашого народу. Але й бруд цей старий.

Щороку Господь дає за нашими молитвами нову радість, новий духовний підйом, нові сили тим, хто бере участь у Хресному ході або молиться, перебуваючи за сотні кілометрів від нього. Противники ж витягують старі звинувачення та пускають їх у хід.

Журналісти навіть не спроможні придумати нові назви для своїх пасквільних статей, просто перефразовують старі. Ось, приміром, скріншоти публікацій з різницею в рік. Зміст статей теж приблизно однаковий.



Українську Православну Церкву звинувачують в тому, що вона:

Паралізувала рух у центрі Києва



Хресний хід має таке ж право паралізувати рух у столиці, як, наприклад, футбольний матч, демонстрація якоїсь політичної партії, мітинг тощо. Крім того, звинувачення в тому, що Хресний хід УПЦ паралізував весь київський центр, свідчить: він був настільки масштабним та численним, що для його проведення потрібно було дійсно перекривати центральні вулиці. І це є яскравим спростуванням наступного щорічного випаду:

УПЦ зібрала дуже невелику кількість людей

Мета подібних заяв у тому, щоб сформувати в суспільстві уявлення про УПЦ як про невелику групку маргіналів, яка не має жодної народної підтримки, а лише псує всім життя. Щороку лунають ці звинувачення, і щороку їхні автори, що називається, сідають у калюжу, варто лише поглянути на відео або фото Хресного ходу.

От як назвало свою публікацію з приводу Хресного ходу одне інтернет-видання:



І відразу ж під цим заголовком авторам довелося помістити ось таке фото, бо іншого, з не настільки численною ходою, просто немає (не прибирати ж людей за допомогою Photoshop):



Спочатку МВС намагалось запевнити нас, що учасників Хресного ходу менше, ніж поліцейських, яких звезли його охороняти. Поліцейських же було 3 500 тис. Потім нам сказали: «Ну, гаразд, хай вас буде трохи більше – 6 000». Наступного дня, бачачи повну абсурдність цих занижених цифр, повідомили: «За офіційними даними МВС – близько 15 000». Митрополит же Антоній, керуючий справами УПЦ, навів цифру у 100 000 осіб. І ця цифра заснована не на візуальних підрахунках, а на даних реєстрації паломників в оргкомітеті Хресного ходу.

Але справа не лише в цифрах. Справа в тому, що, виявляється, людей, які не побоялися погроз радикалів та вийшли на вулицю відкрито засвідчити свою приналежність до гнаної Церкви, величезна кількість. А скільки людей ще не змогли приїхати? А скільки людей просто раділи, дивлячись на цю благодатну ходу? Ось це і є те громадянське суспільство, про створення якого так багато говорять нібито демократичні сили. І ці люди мають право вільно жити у своїй країні і вільно обирати, в яку Церкву їм йти молитися.

Наступне звинувачення:

УПЦ провела ходу московських агентів, сепаратистів та проросійських сил

Очевидність цієї маячні вже зрозуміла навіть її творцям. Минулого року, коли Предстоятель Церкви Митрополит Онуфрій благословив Хресний хід через всю Україну із Святогірської та Почаївської лавр, ті ж міфотворці запевняли нас, що під виглядом хрестоходців на Київ рухається російський спецназ, який кинеться захоплювати Кабмін та Верховну Раду, як тільки опиниться поряд з цими установами.

Але вже не вперше, якщо від кого і виходить якась загроза, то це від праворадикальних сил, які погрожують втопити в насильстві мирну молитовну ходу. А може, якраз віряни канонічної Православної Церкви – і є справжні патріоти України, які бажають їй миру та процвітання і моляться про це?

Серед учасників Хресного ходу, який очолив Блаженніший Митрополит Онуфрій, були люди звідусіль, з усіх куточків нашої країни. Були й «східняки», й «западенці», були й бабусі, і молодь, були люди і у вишиванках, і в футболках. У них, напевно, були різні переконання та погляди на життя. Але їх об'єднувало одне – молитва до Бога та шанування рівноапостольного князя Володимира, який приніс на нашу землю світло Христової істини. Може, досить вже виливати на них застарілий бруд, який рік за роком не в силі заплямувати світлу молитовну ходу?

Може, варто наступного року і самим долучитися до Хресного ходу?

Читайте матеріали СПЖ тепер і у Telegram.