Куди йдуть католики і чи по дорозі нам з ними?
Фанар і РКЦ готуються до спільного святкування Пасхи у 2025 році. Також все частіше звучать голоси про те, що православним і католикам треба об'єднуватись. Але з ким і на яких умовах буде об'єднання?
Протягом останніх кількох десятків років, починаючи від Константинопольського патріарха Афінагора, ми неодноразово чули про необхідність об'єднання Православної та Римо-католицької церков.
Диктується ця необхідність Євангельськими текстами про те, що «нехай будуть всі одно» (Ін. 17, 21), а також про те, що християнам треба об'єднуватися перед сучасними викликами і загрозами, що виникають у світі. Особливо ці об'єднувальні процеси активізувалися за останні 5 -10 років.
Пасха 2025 як крок на шляху до єдності?
Представники Константинопольського патріархату та Римо-католицької церкви, починаючи від простих богословів і закінчуючи патріархом Варфоломієм і папою римським Франциском, говорять про швидке досягнення єдності.
При цьому Патріарх Варфоломій вже кілька разів говорив, що іншого шляху у Православної Церкви наразі немає, а рішення про єдність з Римо-католицькою церквою невідворотне і перегляду не підлягає.
До 2025 року дуже активно готуються і самі католики. Ось слова папи римського: «Ми готуємо зустріч у 2025 році. З патріархом Варфоломієм ми хочемо дійти згоди щодо єдиної дати Пасхи. Ми хочемо відзначити круглу дату Собору як брати, і ми готуємось».
Ця дата обрана не випадково. Тому що, за словами патріарха Варфоломія, «цього дня вічне послання Воскресіння звучить як ніколи глибоко, оскільки наші неправославні християнські брати і сестри святкують воскресіння нашого Господа з мертвих, святкуючи Святу Пасху. Ми молимося Господу Слави, щоб майбутнє святкування Пасхи в наступному (2025-му – Ред.) році було не просто випадковою подією, а скоріше початком єдиної дати її святкування як східним, так і західним християнством».
Тому дата перша після 1000-річної перерви спільної літургії католиків і православних виглядає дуже реалістичною. Але часу для того, щоб здійснити задумане, не так уже й багато. Крім того, всередині Православної Церкви існує досить сильна протидія планам Фанара та Ватикану щодо об'єднання. Наприклад, митрополит Пирейський Серафим з Елладської Церкви вважає, що «правило святкування Пасхи для Православної Церкви незмінне, а зміна його – «це блюзнірство на Духа Святого і на Божественне натхнення Церкви, Яка вчить, що Святий Дух живе в ній, і що спілкування з єретиками, такими як сучасні антихалкідоніти, римо-католики та протестанти, канонічно неможливо».
Можливо, бажанням швидше здійснити задумане, щоб якнайменше лунало таких голосів, і треба пояснювати той поспіх, з яким Фанар і Ватикан готуються об'єднуватися.
Друга причина, на нашу думку, ймовірно, полягає в тому, що патріарх Варфоломій хоче увійти в історію як глава Константинопольської Церкви, при якому було подолано великий розкол між православними та католиками.
Що поділяє православних і католиків?
З урахуванням цих двох причин можна зрозуміти, чому патріарх Варфоломій говорить про те, що православних із католиками поділяють суто історичні та обрядові, а не догматичні проблеми, бо історію легше переписати, ніж догматику. Однак у випадку з Римсько-католицькою церквою ми можемо сказати, що не лише в історичному плані, а й в обрядових та культурно-моральних стосунках у нас із католиками більше проблем і незгод, ніж здається на перший погляд. Наведемо конкретні приклади.
Так, зовсім недавно католицький кардинал з Німеччини Рейнахрд Маркс звершив месу, насипавши перед престолом величезну купу землі. Під час проповіді Маркс заявив, що «людина походить із землі, із пилу і є частиною навколишнього середовища».
У 2020-му році вище керівництво Римо-католицької церкви взяло участь з тих же екологічних міркувань у т.зв. «катехізації Пачамами», язичницького божества з Південної Америки. А за два роки в язичницькому «обряді очищення» взяв участь сам папа римський. Шаман закликав духів, обкурював папу «священним димом» і робив ритуальні рухи, на які Франциск не реагував ніяк.
Тому не варто дивуватися, що кілька тижнів тому в католицькому храмі США перед початком меси було здійснено язичницький ритуал за участю індійського шамана. Під час цього ритуалу кілька жінок танцювали навколо престолу під звуки бубна та співи шамана. Ієрарх Римо-католицької церкви архієпископ Вігано заявив, що «шаманський обряд на початку служби є блюзнірським актом, що оскверняє собор єпархії Суперіор (штат Вісконсін)», а «церква Бергольйо (тобто папи римського, – ред.) – це секта».
І кардинал має рацію. Тому що кількість блюзнірських актів, які відбуваються в католицьких храмах тільки останнім часом, настільки велика і настільки шокуюча, що пояснити їх чистою випадковістю не можна.
Наприклад, 4 травня 2024 року, в Швейцарії, жінка, яка називає себе «художницею», просиділа на престолі, розташованому у вівтарі католицького храму три години – на знак протесту проти війни, а також бажаючи підкреслити феміністичні течії в РКЦ.
У Венеції, в одному із давніх католицьких храмів, пройшла виставка чоловічої спідньої білизни, яка мала символізувати «ідентичність і втрату, підкреслюючи тіло як політичне місце і олюднюючи невидимі життя, зачеплені війною та терором». Крім того в католицькому храмі Італії були показані картини, що містять гомосексуальні натяки, а також зображують Христа в оточенні представників ЛГБТ.
І знову ж таки, величезну увагу до сексуальних меншин, так само як і блюзнірські акти, що здійснюються в католицьких храмах, не можна назвати випадковістю. Тому що папа римський Франциск підписав документ, що дозволяє «благословення» одностатевих пар, і, незважаючи на незгоду багатьох мирян, єпископів, кардиналів і священників Римо-католицької церкви, цей документ вже використовується як виправдання ритуальних «благословень» одностатевих шлюбів, як у випадку із «благословенням» двох лесбіянок у католицькому храмі Чикаго, США.
Чи можливе об'єднання?
Якщо до всього цього додати німецький католицький рух, відомий під назвою «Синодальний шлях», представники якого прагнуть зруйнувати традиційне католицьке богослов'я щодо гомосексуальних шлюбів, висвячення жінок і традиційної моральної доктрини, то стає очевидним, що Католицька церква вже досить далеко відійшла не лише від своїх основ, виражених у Катехизі, а й від основ загальної християнської моралі. І можна не сумніватися, що згодом відстань між Євангелієм і вченням Римо-католицької церкви лише збільшуватиметься. Отже, Православна Церква, увійшовши у спілкування з католиками, стане на той самий шлях, що й вони.
Саме з цієї причини нам треба розуміти, що одного бажання єдності з католиками недостатньо для того, щоб ця єдність відбулася. Тому що не можна погоджуватися з речами, які розходяться із вченням Церкви. І навіть якщо ми вирішимо всі догматичні проблеми з католиками (що навряд чи можливо), то вказані нами приклади блюзнірського ставлення до святості храму, до меси, традицій і морального богослов'я Церкви взагалі не можуть дозволити досягти жаданої єдності. Оскільки всі спроби зовнішнього об'єднання з тими, хто блюзнірствує, призведуть до відмови від суті православної віри, і, зрештою, від Христа.
І тому, коли наступного разу ви почуєте розмови про те, що православні мають святкувати разом з католиками Великдень, Різдво та інші свята, а також служити літургію та причащатися з однієї чаші, то просто запитайте: чи треба це робити до того, як жінка посидить на престолі, чи після? Тому що від цієї відповіді на це питання залежить не лише єдність Православ'я та католицизму, а й ваша вічна доля.
