Царство земне чи Небесне: якому патріотизму вчить предстоятель РПЦ
На зборах московського духовенства відбувся показовий діалог Патріарха РПЦ з одним із священників.
11 лютого 2025 року на зборах духовенства Московської митрополії стався епізод, який оголив глибоку кризу в Російській Православній Церкві.
Священик Олексій Шляпін із Можайська наважився заявити предстоятелю РПЦ: «Священник має спрямовувати людей у Царство Небесне, а не патріотизмом займатися».
Відповідь Патріарха Кирила була вельми показовою: «Ось це здорово, так? Перший раз таке чую! Ви, батюшка, не із Західної України бува?.. Ідіть, сядьте і серйозно подумайте про все те, що ви зараз тут бовкнули».
Звісно, насамперед шокує сам саркастичний тон, який дозволяє собі Патріарх стосовно носія священницького сану. Такий стиль дуже мало нагадує спілкування одного священнослужителя з іншим, це, скоріше, приниження начальником – підлеглого: ніхто не любить, коли «яйця вчать курку», та ще й публічно.
Багато хто зараз почне писати (і вже пише), що Патріарх мав на увазі зовсім інше, що він не до кінця висловив свою думку, а священник Олексій Шляпін – просто провокатор і ліберал (або послідовник священника Даниїла Сисоєва, що в сучасних умовах РФ звучить як лайка). Скажуть (і вже говорять), що Патріарх відповів правильно, тому що патріотизм – це «наше все», і так і треба відповідати тим, хто сумнівається в необхідності його проповіді.
Проте слова і тон глави РПЦ настільки контрастують із тим, до чого закликає Євангеліє, що всі ці аргументи навряд чи можуть виглядати переконливо.
Адже цей короткий діалог не просто демонструє нетерпимість до інакомислення, а й розкриває підміну євангельських цінностей ідеологією патріотизму (читай – спотвореного «руського мира»), що ставить під сумнів саму суть того, чим має займатися Церква.
Патріарх проти Євангелія: фарисейство у XXI столітті
Реакція Патріарха Кирила на слова отця Олексія виглядає як класичний приклад духовного фарисейства. Фарисеї часів Христа, як і сучасні ідеологи РПЦ, підміняли віру ритуалом, а любов до Бога – націоналістичним і патріотичним пафосом. Вони вимагали від Месії політичного визволення Іудеї, а не спасіння душ. Христос же відповів: «Царство Моє не від світу цього» (Ін. 18:36). За що, по суті, і був розп'ятий.
Сьогодні Патріарх, викриваючи «ворогів Росії» і називаючи патріотизм «святою справою», повторює ту саму помилку: він ставить служіння державі вище за служіння Богу.
Чого тільки варті слова Патріарха Кирила з його книги про патріотизм: «Захист Батьківщини – найбільший обов'язок», під якими підписався би будь-який фарисей часів Христа. Хоча Сам Христос закликав любити ворогів (див. Мф. 5:44).
Місія Церкви: Царство Небесне чи патріотизм?
Священник Олексій Шляпін нагадав про головне завдання церковної проповіді: «Покайтеся, наблизилося до вас Царство Небесне». Христос, закликаючи апостолів до проповіді Євангелія (див. Мк. 16:15), не мав на увазі проповідь «патріотизму», а проповідь Царства Небесного, яке «всередині нас є».
Всі отці Церкви, від Іоанна Златоуста до Серафима Саровського і до наших днів, бачили мету пастирства у спасінні душ, а не у зміцненні державності.
Патріарх Кирил же, вимагаючи молитися за владу і виправдовуючи війну як «подвиг», перетворює Церкву на ідеологічний апарат. Його слова про те, що «патріотизм – вірність Божественному задуму», суперечать вченню апостола Павла: «Наше ж жительство – на небесах» (Флп. 3:20).
За Євангелієм, Церква покликана бути «сіллю землі» (див. Мф. 5:13), тобто зберігати моральні орієнтири, навіть якщо вони критичні до влади. Однак, за Патріархом Кирилом, Церква має «мобілізуватися разом із військовими», що робить її співучасницею політичних конфліктів, а не тією силою, що має височіти над ними.
Духовні наслідки: коли віра стає ідеологією
Патріарх неодноразово заявляв, що «руський мир – це спільність святинь». Але насправді під цими словами ховається виправдання війни та ідеологічна основа всього, що сьогодні робить РПЦ. Тому що, оскільки святині у РФ і України спільні, то неприпустимо їх бомбити (прикладів – маса), а якщо вийшло так, що їх розбомбили, треба вказати на неприпустимість цього. Чи говорив Патріарх щось про руйнування собору в Одесі? Ні. А про якісь інші із сотень зруйнованих храмів УПЦ? Не чули.
З іншого боку, слова Патріарха, сказані на адресу отця Олексія («Ви не із Західної України?»), якраз і вказують на те, що предстоятель РПЦ не мислить у категоріях спільності святинь, тобто спільності того самого «руського мира», який він намагається проповідувати. Адже «руський мир», у його класичному розумінні, не має державних кордонів. А тут виходить, що Православ'я заходу України відрізняється від його московського ізводу. І це говоримо не ми, а сам Патріарх. Що ж, якщо розуміти під Православ'ям проповідь Царства Небесного, то так, Патріарх сказав правду: на заході України православні християни дивляться на покликання Церкви не так, як у РФ.
Також слід сказати, що вся ситуація з цим запитанням священника Олексія Шляпіна і подальшою реакцією на нього Патріарха і всіх інших священників, які сиділи в залі (сміх і оплески на адресу предстоятеля РПЦ), – не просто грубість і хамство, а симптом системної проблеми. Інакше кажучи, позиція Патріарха близька більшості московських священників, що не може не лякати і не розчаровувати. Зрозуміло, що багато хто з них так не думають, але... підтримали слова Патріарха просто тому, що не хочуть познайомитися із «ввічливими людьми» або гнівом правлячого архієрея.
Але ж були в історії люди, які мислили інакше. Їхній подвиг полягав у тому, що вони говорили те, що думали, особливо якщо їхні думки відповідали Євангелію. Тут досить згадати хоча б святителя Филипа Московського, чию пам'ять вшановує РПЦ. Цей пастир загинув, викриваючи криваву тиранію Івана Грозного. Патріарх Кирил же, підтримуючи війну, яку він же називає «братовбивчою» і «міжусобною», діє як політик, а не як пастир.
Церква на роздоріжжі
Предстоятель РПЦ, по суті, посміявся над священником, який нагадав про Царство Небесне. Звичайно, можна сприйняти його слова в тому сенсі, що, мовляв, не якомусь клірику повчати Патріарха. Але в такому разі ми могли очікувати, що предстоятель сам скаже слово про неприпустимість звеличення земного патріотизму на шкоду небесному. Але ми цього не почули. І це страшно. Ми не знаємо, як далі розвиватимуться події, але вже зараз можна констатувати, що нинішня риторика Патріарха Кирила розділяє не тільки наші народи, а й саму Церкву, перетворюючи храми не на домівки Божі, а на інструменти пропаганди.
Завдання Церкви – не воювати за «руський мир» (утім, як і за український, і за будь-який інший), а бути світлом світові, навіть якщо це світло обпікає і комусь не подобається. Нам, християнам, «треба коритися більше Богові, ніж людям» (Діян. 5:29). І поки РПЦ під керівництвом Кирила обирає кесаря, вона дуже сильно ризикує втратити Бога.
