ФСБ у лавах СБУ: справи проти УПЦ фабрикували агенти Кремля?
Про «щурів ФСБ» у системі СБУ та їхню роль у гоніннях на УПЦ.
13 лютого 2025 року голова СБУ Василь Малюк особисто затримав керівника штабу Антитерористичного центру СБУ, який, як з'ясувалося, роками працював на ФСБ. Йдеться про полковника Миколу Макіновича, який керував так званим відділом «Т».
Цей відділ відповідає за «захист державного устрою». Крім того, за повідомленнями ЗМІ, саме його співробітники ще від часів Порошенка безпосередньо займалися «виявленням злочинів» з боку представників УПЦ. І тепер, коли стало відомо, що його керівник виявився інструментом російських спецслужб, постає резонне питання: а хто, власне, стоїть за «роботою» СБУ щодо Української Православної Церкви? Адже якщо зважити на те, що тиск на УПЦ провокує внутрішній розкол в Україні і дає чудовий привід Росії для ескалації конфлікту, то відповідь може виявитися дуже неприємною для всіх українських «патріотів».
Як відділ «Т» фабрикував справи проти УПЦ?
Згідно з матеріалами слідства СБУ, сайт Спілки православних журналістів (СПЖ) діяв на користь Росії. Слідчі звинуватили його учасників у поширенні прокремлівських наративів, виправданні російської агресії та розпалюванні міжрелігійної ворожнечі. Однак навіть поверховий аналіз показує, що всі звинувачення – це чистої води фальсифікація.
Наприклад, заарештований 2024 року священник Сергій Чертилін, якого чомусь пов'язують із справою православних журналістів, публічно засуджував російське вторгнення та підтримував українську армію. Але в очах фахівців СБУ з відділу «Т» він раптом став «координатором мережі ФСБ». Звісно, жодних доказів ні того, що така мережа існує, ні того, що вона якось пов'язана через священника УПЦ із ФСБ, наведено не було. Для чого, якщо перед відділом стоять зовсім інші завдання?
Також зовсім незрозуміло, як співробітники СПЖ виправдовували вторгнення Росії в Україну. Де й у яких публікаціях вони це робили, нам досі ніхто не сказав. Водночас будь-яка людина може цілком вільно зайти на сайт СПЖ і побачити, що журналісти неодноразово засуджували вторгнення РФ в Україну, критикували позицію і слова патріарха Кирила, а також інших єпископів РПЦ за їхню підтримку війни. Все це явно суперечить тезі про «прокремлівську діяльність». Тоді в чому ж вина СПЖ?
Річ у тім, що відділ «Т», формально створений для боротьби з тероризмом, починаючи з 2018 року, систематично «займався» духовенством та вірянами УПЦ. Тоді це відбувалося за завданням Порошенка. Але особливо щільно цей відділ почав займатись УПЦ після зміни керівництва СБУ у 2023 році (прихід Малюка). Різні джерела свого часу стверджували, що попередній глава СБУ Іван Баканов, будучи парафіянином УПЦ, блокував репресії і саме за це його усунули як «незручну» для такого завдання людину.
Саме після приходу Малюка до СБУ «робота» проти УПЦ набула системного та агресивного характеру. У цей період почали масово порушувати кримінальні справи проти священнослужителів, проводити обшуки в монастирях та єпархіях. При цьому жодна з гучних справ так і не була доведена до логічного завершення з переконливими доказами провини духовенства.
Заслуговує уваги той факт, що відділ «Т» застосовував одні й самі методи.
По-перше, священникам приписували зберігання забороненої літератури чи «проросійських» матеріалів, які нібито свідчили про колаборацію. Однак у багатьох випадках адвокати доводили, що ця література підкидалася під час обшуків – як, наприклад, у справі митрополита Іонафана (Єлецьких). В інших випадках священників звинувачували у зберіганні книг (в особистій бібліотеці!), які було видано до 2014 року, і, які, як виявилося, не містили нічого протиправного.
По-друге, проти УПЦ використовувалися показання свідків – різних «громадських активістів» або представників ПЦУ, – які ніколи не мали прямих доказів своїх звинувачень.
По-третє, часто для «доказу» вини використовувалися абсурдні висновки «експертів», які, як зараз відомо, причетні до корупційних скандалів. На підставі таких «ескпертиз» побудовано все звинувачення у справах проти журналістів СПЖ, коли новинні публікації, що описують реальні події, оголошувалися «інформаційними диверсіями» та «розпалюванням релігійної ворожнечі».
Тепер з'ясовується, що все це робилося під невсипущим оком спецслужб Російської Федерації. Виходить, «вина» СПЖ полягає в тому, що ресурс вказував: гоніння проти Церкви вигідні Росії, у тому числі і її спецслужбам. Можливо, саме за ці викриття співробітники відділу «Т» і вимагають найсуворішого покарання для православних журналістів?
Російський слід у репресіях проти УПЦ
Затримання Миколи Макіновича показало, що структура, яка відповідала за роботу з УПЦ, за фактом могла контролюватись із РФ. Тобто саме російська агентура свідомо використала гоніння на Церкву як інструмент дестабілізації ситуації в Україні.
Цікаво, що, за словами СБУ, боротьба з УПЦ велася в рамках «захисту національної безпеки». Однак тепер стає зрозумілим, що ця політика насправді грала на руку Кремлю. Тому що масові репресії проти Церкви поглиблювали суспільний розкол, провокували протестні й антиурядові настрої серед вірян, створювали сприятливу інформаційну картинку для всіх, хто хотів представити нинішню владу антирелігійною та антидемократичною.
Також показово, що багато активних переслідувачів УПЦ, які організовували чи підтримували антицерковні кампанії, вже стали фігурантами різних кримінальних справ.
Вже цілком очевидно, що серед ініціаторів репресій є лише три категорії осіб:
1. Рейдери, прямо чи опосередковано пов'язані з ПЦУ, – ті, хто наживається на вилученні церковного майна та захопленні храмів.
2. Корупціонери – чиновники, які використовують тему «боротьби з УПЦ» для політичної вигоди та фінансових махінацій.
3. Агенти ФСБ – ті, хто свідомо чи діє у інтересах Росії, створюючи необхідну картинку виправдання агресії.
Роками українців запевнювали, що УПЦ – це «загроза національній безпеці». Однак тепер, після викриття топ-агента ФСБ у самому штабі Антитерористичного центру СБУ, може виявитися, що всю цю кампанію спочатку інспірували вороги України. Церква в цій кампанії використовувалася лише як мішень, а основною метою було знищення самої країни. Таким чином, кожен, хто підтримує гоніння проти УПЦ, бере участь у кампанії зі знищення України.
Висновки
Арешт Миколи Макіновича руйнує міф про «роботу» СБУ з духовенством та вірянами УПЦ як діяльність, спрямовану на «боротьбу за державність». Нині «патріотам» та всім тим, хто кричить «геть московського попа», треба зрозуміти, що атака на УПЦ – зовсім не боротьба за інтереси країни.
Цілком можливо, що це реалізація чужого сценарію щодо її знищення. Справжній захист України починається з припинення переслідувань Церкви та повернення до демократичних цінностей. Ну і, звичайно ж, із суду над тими, хто ці переслідування влаштовував.
