Ліквідація Ровеньківської єпархії: небезпечний прецедент для УПЦ
Судове рішення щодо єпархії на окупованій Луганщині навряд чи змінить її церковне життя. Але цей прецедент може бути використаний і проти інших єпархій УПЦ.
21 жовтня 2026 року Шостий апеляційний адміністративний суд частково задовольнив позов Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) і постановив припинити релігійну організацію «Управління Ровеньківської єпархії Української Православної Церкви». Водночас суд відмовив у задоволенні другої частини вимог – про передачу державі майна, грошових коштів та інших активів організації.
На перший погляд, подія не має великого значення. Ровеньківська єпархія розташована на окупованій території Луганської області, а з жовтня 2022 року фактично перебуває у безпосередньому підпорядкуванні Московського Патріархату. Українське судове рішення навряд чи щось змінить у її повсякденному існуванні.
Але це рішення створює прецедент, який може застосовуватися і до інших єпархій УПЦ – уже на підконтрольній Україні території. Більше того, він уже застосовується проти одного із синодальних відділів.
Нинішнє становище Ровеньківської єпархії
Ця єпархія була створена 5 січня 2013 року рішенням Священного Синоду УПЦ шляхом виділення з Луганської єпархії. Першим її правлячим архієреєм став єпископ Пантелеимон (Поворознюк). 17 серпня 2021 року Синод УПЦ перевів Пантелеимона на Луганську кафедру, а новим керуючим Ровеньківською єпархією призначив архієпископа Аркадія (Таранова).
Територія Ровеньківської єпархії перебуває під російським контролем з 2014 року. 13 жовтня 2022 року Синод РПЦ постановив прийняти Ровеньківську єпархію в безпосереднє канонічне та адміністративне підпорядкування Московському Патріарху. Як підставу зазначалася неможливість регулярного зв'язку з Київською митрополією.
Проте УПЦ продовжує вважати Ровеньківську єпархію своєю частиною, зазначає її в офіційних довідниках і визнає правлячим архієреєм того самого архієпископа Аркадія. Втім, нинішній офіційний сайт Ровеньківської єпархії прямо називає її єпархією РПЦ.
Ще цікавіша ситуація з державними документами.
В українському реєстрі юридичних осіб досі значиться «Управління Ровеньківської єпархії Української Православної Церкви». Причому його керівником зазначений Василь Дмитрович Поворознюк – митрополит Пантелеимон, переведений на іншу кафедру понад п'ять років тому.
Саме цей запис і став підставою для судової ліквідації.
Вирок архієрею – підстава для ліквідації єпархії
18 червня 2025 року Деснянський районний суд Чернігова заочно визнав митрополита Пантелеимона винним у співучасті державі-агресору за частиною 1 статті 111-2 Кримінального кодексу України. Його засудили до 11 років позбавлення волі, конфіскації майна та позбавлення права обіймати посади в релігійних організаціях на 13 років. Вирок набрав законної сили 11 листопада 2025 року.
Здавалося б, цей вирок не має жодного стосунку до Рівеньківської єпархії, якою Пантелеимон уже кілька років не керував. Але все не так просто. Нинішня редакція статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» дозволяє припинити релігійну організацію за рішенням суду в разі засудження її уповноважених осіб за злочини проти основ національної безпеки України, а також за низку інших злочинів.
ДЕСС звернулася до суду, пославшись на вирок Пантелеимону та на те, що він і досі значиться керівником Рівеньківського єпархіального управління. Суд став на бік ДЕСС.
Формально це сталося тому, що під час переведення Пантелеимона на Луганську кафедру ніхто не вніс змін до держреєстру. Але є ще одна, значно тривожніша обставина. Закон «Про свободу совісті…» прямо не вимагає, щоб злочин було вчинено уповноваженою особою від імені релігійної організації, за її дорученням або в її інтересах. Тобто релігійну організацію можна ліквідувати на підставі вироку людині, чиї злочинні дії взагалі не були пов'язані з її діяльністю.
Зараз ДЕСС домагається припинення ще однієї структури УПЦ — зареєстрованого в Києві Синодального відділу у справах сім'ї. Підстава та сама: кримінальний вирок митрополиту Пантелеимону, який значиться в державному реєстрі і як голова цього відділу.
23 жовтня Синодальний відділ подав зустрічний позов, намагаючись оскаржити дії ДЕСС. У позові йдеться про те, що ДЕСС не встановила зв'язку між злочинами Пантелеимона та діяльністю відділу. Але 5 листопада Шостий апеляційний адміністративний суд повернув зустрічний позов, зазначивши, що оскаржувати дії ДЕСС необхідно в окремому судовому провадженні. Доводи відділу по суті суд не розглядав. Таким чином, під загрозою ліквідації тепер перебуває вже структура, зареєстрована в Києві.
Припинити організацію можна. А забрати майно?
Шостий апеляційний адміністративний суд задовольнив позов ДЕСС у частині ліквідації Рівеньківської єпархії, але відмовив у частині передачі у власність держави її майна, грошових коштів та інших активів (крім культового майна). Суд зазначив, що у законодавстві України належним чином не врегульовано питання встановлення складу майна, розгляду вимог кредиторів, призначення та діяльності ліквідаційної комісії, а сам суд не може заповнити цю законодавчу прогалину.
Це вже другий подібний випадок. 9 вересня 2025 року той самий Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалив рішення про припинення релігійної організації «Духовне управління мусульман Криму», але також відмовив у задоволенні вимоги про передачу державі майна.
Виходить патова ситуація. Ліквідація юридичної особи передбачає вирішення питання про її майно, а вирішити це питання неможливо через прогалини в законодавстві. І якщо під час ліквідації релігійних організацій на тимчасово окупованих територіях це не має практичного значення, то в аналогічних ситуаціях на підконтрольній території це стане серйозною юридичною проблемою.
Висновок
Ровеньківська справа створює прецедент: єпархію можна ліквідувати не за зв'язок з РПЦ, а за те, що архієрей отримав вирок за злочини проти національної безпеки. Причому за певних обставин такий шлях може виявитися для державних органів простішим, ніж доведення афілійованості з РПЦ.
Коли ДЕСС стверджує, що структури УПЦ афілійовані з РПЦ, одним з основних її аргументів стає те, що це записано в статутних документах РПЦ. Закон № 3894-IX, який у побуті називають законом «про заборону УПЦ», справді вважає таке положення статуту доказом зв'язку з РПЦ. Але абсурдність ситуації очевидна: у цьому випадку українські державні органи керуються не українським законодавством, а внутрішніми документами іноземної релігійної організації.
Можливо, цей абсурд (якщо не сказати більше) припиниться, і українські суди перестануть вважати положення статуту РПЦ достатнім доказом афілійованості УПЦ з Московським Патріархатом. Тоді в української влади залишиться інший спосіб ліквідації структур УПЦ – через кримінальні вироки їхнім керівникам.
Насамкінець хотілося б звернути увагу ось на що.
В Україні Ровеньківська єпархія ліквідовується, але в РФ вона продовжить існувати – і фактично, і юридично. Тобто Україна сама виштовхує такі єпархії до РФ і робить так, щоб вони вже ніколи не повернулися до УПЦ. І це – ще один абсурд. З одного боку, голова ДЕСС Віктор Єленський у жовтні 2026 року заявив, що РПЦ «анексувала вісім єпархій у Криму, на сході та півдні України». Більше того, однією з вимог ДЕСС до Київської митрополії УПЦ стало офіційне невизнання цієї анексії. З іншого боку, та сама ДЕСС домоглася через суд, щоб Ровеньківська єпархія була ліквідована в Україні і при цьому продовжувала існувати в російському правовому полі. Тим самим ДЕСС, по суті, юридично закріпила ту саму анексію.
І час поставити запитання: доки триватиме це знущання над здоровим глуздом?
