Що особливого в Петровому пості

Святі первоверховні апостоли Петра і Павла, фрагмент ікони.

Петрів піст досить нетиповий. Традиційні багатоденні пости мають одну спільну рису: вони встановлені для духовної підготовки віруючих до найважливіших церковних свят – Воскресіння та Різдва Христова. Петрів піст в цей контекст не вписується ніяк.

Свято на честь апостолів Петра і Павла, безумовно, велике і значиме, Церква відносить його до розряду великих. Однак в число дванадесятих, тобто 12 головних свят церковного річного кола, воно не входить. Тому, незважаючи на звання першоверховних, яким Церква нарекла Петра і Павла, на все значення і масштаб їх апостольської діяльності, зарахувати день їх пам'яті до найбільш важливих церковних свят не можна ніяк.

Але при всьому цьому положення цього поста в році ясно свідчить, що день пам'яті апостолів все ж має значення, адже якби Церква ставила перед собою завдання заснувати четвертий за рахунком багатоденний пост безвідносно до конкретного свята, вона з легкістю вирішила б цю задачу, призначивши посту як конкретне місце в році, так і строго певну кількість днів. І вже точно не стала б ставити початок цього поста в залежність від П'ятидесятниці, через що він щороку має різну тривалість – від тижня з невеликим до майже півтора місяця.

Всі ці складності вказують, що такий стан речей для Церкви принциповий. І ця принциповість при уявній, на перший погляд, неочевидності значення і мети, ще більше додає Петрову посту нетиповість. Так як же з'явився цей піст і чому він настільки нетиповий?

Природно, засновувати багатоденний пост єдино для того, щоб підготувати віруючих до святкування пам'яті апостолів Петра і Павла, Церква наміру не мала. Цілком природно, що Петра і Павла, які попрацювали більш інших апостолів і просвітили євангельським благовістям безліч людей, шанують в Церкві особливо. Однак їх пам'ять не виняткова серед пам'яті багатьох великих святих, тому, хоч сам день свята і важливий, але першорядне значення має все ж день початку поста.

А починається він на наступний день після Неділі Всіх святих. Тобто після закінчення періоду П'ятидесятниці. А оскільки найближче до цього часу велике свято – апостолів Петра і Павла, то до нього і приурочили закінчення поста, який починається після закінчення святкування Пасхи і П'ятдесятниці. У чому ж сенс такої прив'язки?

Петра і Павла, які попрацювали більш інших апостолів і просвітили євангельським благовістям безліч людей, шанують в Церкві особливо.

Хоч яким благочестивим був побожний християнин IV-VIII століть, відсутність природних для нас благ цивілізації безпосередньо впливала на багато аспектів його життя. У тому числі і життя духовного. Якщо, наприклад, цей християнин був моряком, то на час плавання, а це, як правило, довгі місяці, йому доводилося забувати про пости. Благочестя благочестям, а стіл у корабельної команди загальний.

Це зараз, коли на судах є холодильники і навіть холодильні установки, судновий кок може приготувати що завгодно: у нього не бракує різноманітних продуктових запасів. У давнину ж ні про яку різноманітність і мови бути не могло. У плавання брали лише той провіант, який би довго і добре зберігався. Тобто солонину. І моряк змушений був її їсти і в будні, і в свята, і в пости.

Анітрохи не легше було постити і всім тим, хто користувався водним транспортом, а оскільки це був основний спосіб переміщення на довгі відстані, то в цей розряд потрапляли і політики, і торговці, і простий народ.

Не легше було християнам в армії: все ті ж правила загального котла і простого підбору їжі, що довго не псується, зводили можливість дотримання постів нанівець.

Тепер додайте до всіх цих категорій християн тих, хто мав нещастя захворіти серед поста. Рівень тодішньої медицини був такий, що лікуватися і постити одночасно можна було тільки, якщо той, хто постить, мав намір постом підготуватися ні до свята, а до власної смерті.

У підсумку ми отримуємо небезінтересну картину: з тієї або іншої причини відсоткове співвідношення тих, хто поститься до тих, хто не постує в християнській Візантії навряд чи істотно відрізнялося від подібного співвідношення в сучасній Україні. Різниця була лише в тому, що наші сучасники не постять переважно з небажання, невіри або байдужості, тоді як багато візантійців постити були зовсім не проти, однак, як бачимо, не завжди мали можливість для цього.

Власне, тому Церква і вирішила таку можливість надати хоча б тим, хто не міг постити в головний пост року – Чотиридесятницю. І ось для тих, хто провів Великий піст в плаванні, у військовому поході чи в хворобі, встановили додатковий піст.

За логікою він повинен був мати місце після Пасхи, однак встановлювати його в період П'ятидесятниці було б неправильно – піст зі святковим періодом не поєднується ніяк. Тому початок поста прийшовся на перший день церковних буднів – Неділею Всіх святих закінчується період використання за богослужінням Цвітної Тріоді, П'ятидесятниця добігає кінця.

Відсоткове співвідношення тих, хто поститься до тих, хто не постує в християнській Візантії навряд чи істотно відрізнявся від подібного співвідношення в сучасній Україні.

При цьому Петрів піст повинен був вписатися в контекст церковного календаря, який, в свою чергу, передбачав, що багатоденний піст повинен бути приурочений до великого церковного свята, служачи свого роду підготовкою до нього. На жаль, літній період на великі церковні свята бідний. Найближчим до П'ятидесятниці було свято Успіння Пресвятої Богородиці. Він спочатку і став тим святом, до якого Церква приурочила компенсаційний піст для тих, хто «пропустив» Чотиридесятницю.

Однак з плином часу все більше звертала на себе уваги очевидна диспропорція: Чотиридесятниця має в собі лише півтора місяці, тоді як піст-компенсація, навіть при найменшій тривалості, триває майже два, а в роки, коли Пасха виявляється ранньою, так і зовсім – всі три місяці. Невже тим, хто раз на рік не мав можливості дотримуватися півторамісячного посту, постити ціле літо?

Зробити співвідношення постів пропорційним Церква побачила можливість в поділі одного поста на дві частини: піст-компенсацію приурочивши до дня пам'яті апостолів Петра і Павла, а святу Успіння Пресвятої Богородиці присвятивши окремий, хоч і суворий, але не занадто тривалий Успенський піст.

Таким чином один тривалий, але не обов'язковий для всіх піст перетворився у звичні нам два загальнообов'язкових. В один з яких, а саме Петрів, ми і вступили вчора.

Читайте також