Брат митаря і брат Господній
Про сина Алфея Євангеліє мовчить, і тлумачі століттями сперечаються, ким він був. А Церква в безпосередній близькості згадує двох апостолів на ім'я Яків.
Євангеліст Матфей перелічує сонм їхніх дванадцяти апостолів парами. Дев'ятим у цьому списку стоїть людина, про яку далі не сказано ні слова: «Яків Алфеїв і Левей, на прізвисько Таддей» (Мф. 10:3). На відміну від інших, у нього є і ім'я, і по батькові. По батькові тут – смислова необхідність: серед Дванадцяти було два Якови, і другого, сина Зеведеєвого, потрібно було якось відрізнити.
Але саме це по батькові тут виявляється ключовим. У євангеліста Марка Христос іде вздовж берега моря і бачить за збиранням мита митаря. Марк називає його «Левій Алфеїв». Звучать слова: «іди за Мною» (Мк. 2:14). Митар встає і йде за Месією. У списку Дванадцяти цей чоловік записаний уже інакше – «Матфей митар» (Мф. 10:3). А відразу за ним стоїть ще один син Алфеїв.
Євангеліє ніде чітко не називає їх братами. До висновку про спорідненість апостолів дійшло Передання. Святитель Димитрій Ростовський відкриває житіє святого так: «Святий апостол Яків був сином Алфея і братом апостола та Євангеліста Матфея, раніше бувшого митарем». Самого Алфея Церква теж шанує як апостола. Воістину благочестива сім'я, де учнями Христовими стали батько і його двоє синів.
Далі Яків прямує на південь. Він проповідує в Юдеї, з апостолом Андрієм доходить до Едеси, потім іде до Гази, в Елевферополь та в Єгипет. Кончина його настає в приморській Острацині: апостола розпинають, і він помирає, за словами святителя Димитрія, «будучи наслідувачем Христових страждань». Інші перекази кажуть інакше. За однією з версій апостола побили камінням у Мармариці, а в сирійському списку значиться, що він убитий і похований у Батнані. Точний рік кончини проповідника невідомий.
Скільки Яковів знала Церква?
Примітно, що Новий Заповіт знає кількох Яковів. Син Зеведеїв, брат Івана Богослова, загинув від меча. Син Алфеїв входить до Дванадцяти. А ще є Яків, «брат Господній», перший єпископ Єрусалима.
Християнський схід упевнено вважає їх трьома різними людьми і згадує в різні дні. Брат Господній для православних – апостол від Сімдесяти, син Йосипа Обручника від першої дружини. Захід пішов іншою дорогою. Там загальноприйнятою стала думка, що Алфеїв і брат Господній – одна людина.
Головний автор цієї версії – блаженний Ієронім. Він пише трактат проти такого собі Гельвідія. Той вважав «братів Господніх» дітьми Йосипа і Діви Марії. Ієронім гаряче захищає приснодівство Богородиці і пропонує своє рішення спірного питання. «Брати» – це двоюрідні родичі. Алфей і Клеопа – одна особа. А брат Господній – апостол, адже так його називає Павло: «Іншого ж з Апостолів я не бачив нікого, крім Якова, брата Господнього» (Гал. 1:19). Раз апостол, отже, з числа Дванадцяти.
Однак згаданий вірш з Послання до Галатів допускає різні тлумачення. На Сході схожа думка теж майнула, імовірно, вперше – у святителя Климента Олександрійського. Він згадує лише двох: «Було ж два Якови: один – „Праведний“, іншому відрубали голову».
Плутанини додає і Марк. Серед жінок біля Хреста він називає Марію, матір «Якова меншого» (Мк. 15:40). Так цього Якова відрізняли від Зеведеєвого, але хто він, тлумачі сперечаються досі.
При всій гостроті суперечки в головному сторони дискусії єдині. Версію Гельвідія Церква відкинула, і приснодівство Богородиці сповідують і Схід, і Захід. Розходяться вони в іншому: скільки Якових стоїть за сторінками Євангелія.
Коліна, як у верблюда
Про брата Господнього відомо набагато більше, ніж про Алфеєвого. Його кончину описав давній церковний письменник Егезіпп, а розповідь зберіг історик Євсевій.
Дія відбувається в Єрусалимі на початку 60-х років. Якова тут називають Праведним. Він не п'є вина і носить лляний одяг. Егезіпп додає цінну деталь: «Коліна його стали мозолястими, наче у верблюда, бо він завжди молився на колінах і просив прощення для народу».
Політичну рамку дає Йосиф Флавій. Прокуратор Фест помер, новий, Альбін, ще в дорозі. В Юдеї на деякий час немає римської влади. Первосвященик Анан користується паузою і скликає синедріон.
Якова ставлять на крило храму – те саме місце, куди диявол возводив Христа під час спокус. Праведника скидають униз. Він ще живий і молиться: «Господи Боже, Отче! Молю Тебе, відпусти їм, бо не знають, що роблять». Це майже дослівно слова Христа на Хресті (Лк. 23:34). Добиває його сукнороб – майстер, який валяв і ущільнював тканину. Він б'є єпископа робочим вальком. Ремісничий інструмент стає знаряддям страти, а той, хто помирає, молиться за катів.
На Заході героєм цієї сцени вважають саме Алфеєвого з числа Дванадцяти. Схід наполягає на особі Єрусалимського єпископа.
Суперечку про те, скільки було Якових, богослови так і не закрили. Церква примирила всіх календарем. 22 жовтня вона згадує сина Алфея, брата митаря. 5 листопада – брата Господнього, єпископа Єрусалима, молитовника з верблюжими колінами. Ким би не доводилися вони один одному, обидва Якови моляться Богові про одне – про прощення наших гріхів.
