Ієрей Ігор Шумак: Між наукою і релігією протиріч немає

Ігор Шумак очолює український Науково-дослідний інститут Склопластиків і волокна («НДІ СВ»), свого часу закінчив КНУ імені Тараса Шевченка, закінчив аспірантуру в Японії, володіє п'ятьма мовами. При цьому є священиком Київського храму на честь святих мучеників Адріана і Наталії та є студентом Київської Духовної Академії. Отець Ігор розповідає СПЖ про науку та релігію у сучасному світі.

 
– Нещодавно довелося почути цинічне зауваження: мовляв, щоб зрозуміти значення релігії в житті людини, досить порівняти рівень релігійності якого-небудь племені папуасів, а потім подивитися, скільки віруючих людей серед Нобелівських лауреатів. У сучасному світі часто науку і релігію протиставляють як «розум» і «невігластво». Як би ви прокоментували подібний підхід?

– Науці та релігії ділити немає чого. Ми живемо в одному світі і осягаємо одне, тільки з різних боків. Наука – з точки зору натуральної природи, релігія – з точки зору природи ідеальної, духовної. Якщо взяти давні часи, то можна побачити, що наука і релігія йшли зовсім поряд. На основі філософських шкіл (наприклад, давньої язичницької Александрійської) виростали християнські богословські школи. Наука з цим не сперечалася. А от починаючи з XVII-XVIII століть і далі, на мій погляд, людство стало здіймати себе на таку собі «вавилонську вежу» наукових пізнань. Причому слово «пізнання» тут навіть не дуже і доречне. Просто, як говорив Апостол Павло, як через матове скло люди почали про щось дізнаватися та пишатися цим, почали відчувати свою значимість. І, так, тут релігія не потрібна. Це той випадок, коли знання надимає. Людина стала вважати, ніби всього може досягти сама. Саме в такі моменти вона і стала відкидати релігію, щоб ці початки знань використовувати для боротьби з Богом. У цьому випадку таким природодослідникам лише гордість заважала поглянути на те, що вони відкривають, через призму християнства. А боротьба з Богом ніколи не призводить до творення. Вона призводить до боротьби з самим собою, з оточуючими, і, зрештою, заводить у безвихідь.

– Але як бути з тією ж інквізицією?

– Почнемо з того, що про інквізицію дуже багато байок. Того ж Джордано Бруно судили не за те, що він відкрив, що це Земля обертається навколо Сонця, тобто, що Земля – не центр Всесвіту, а лише маленька планета серед інших планет. Його судили за те, що він проповідував єресь і збирав навколо себе людей. І його багато разів попереджали, що його погляди на Бога і Церкву недоречні. А питання фізики і астрономії особливо нікого не хвилювали. Про інквізицію поширювали багато безглуздого, щоб боротися з Церквою. Але якщо взяти ті часи, то наукові центри відкривалися або при місіонерських центрах, або при великих соборах. І фінансувалися чернечими орденами. Але, повторюся, основна проблема в тому, що з часом ті, хто займався наукою, стали відгороджувати себе від релігії, від духовних законів. Адже Господь, якщо хоче, змінює єства чин. Господь може змінювати і закони природи. Так відбуваються чудеса, які вчені спочатку відкидали повністю. А чудеса при цьому існують. Або взяти людей, які відкидають Бога як Творця. Вони не можуть чинити опір чітким і ясним правилам природи: ніколи не скажуть, що немає гармонії у розвитку тих процесів, які вони вивчають. І вони це визнають, але ось визнати Того, Хто все це створив, не можуть і не хочуть.

– А у вашому житті, що було первинним: наука чи релігія?

– І наука, і релігія прийшли в моє життя разом. Але свідомо до Бога я звернувся, коли в Японії навчався в аспірантурі. І не сказав би, що це сталося від надлишку знань. Господь увійшов у моє життя тихо і спокійно.

– Але це якось пов'язано саме з Японією?

– Там з'явився час та можливість більше читати. Чому я взагалі потрапив до Японії? В ті часи, 70-і, 80-і роки, говорили, що на Сході – світло; саме там – істина і загадка. І я вирішив дізнатися, що ж таке Схід? До того часу вже трохи знав Писання (в університеті ми вивчали історію релігій та християнства). І потім я сам цікавився Писанням. Але все це відчувалося як щось паралельне: ось є я, а є християнство. У моєму житті ще не було Христа. Я все ще вважав, що Схід – це, дійсно, глибина знань, релігійних традицій. Але потім, коли почав поглиблено вивчати те ж конфуціанство, то мимоволі став зіставляти з тим, що прочитав в Біблії та у Святих Отців. І зрозумів, наскільки саме у них все виражено глибше, має підставу та розкрито. Після цього, чим більше вивчав східні релігії, тим більше в цьому переконувався. Святитель Миколай Японський, коли готував для Синоду довідку c описами вірувань, поширених в Японії, написав про те, наскільки буддизм та синтоїзм далекі від людини і наскільки вони збіднюють її.

– У чому саме полягає це збіднення?

– У східних релігіях людина і Бог не існують поруч. А душа завжди шукає початку. Але де він у тому ж буддизмі? У тому колесі, яке вічно обертається, і змінюються лише декорації? А Творець? Є закон, але де Творець цього закону? Є явище, але де його Творець? Люди завжди звернені до витоків, а Християнство саме і дає відповіді на ці питання.

– А як Православ'я змінює японця?

– Конкретний приклад з життя Святителя Миколая Японського. Коли він почав свою місіонерську діяльність в Японії, він оселився у звичайному будинку неподалік від синтоїстського храму. Потомствений синтоїстський жрець Такума Савабе дізнався, що тепер поруч живе чужинець, який проповідує чужу релігію, небезпечну для японців. І жрець прийшов Святителя вбити, причому і не приховував цього (нащадок давнього самурайського роду прийшов з мечем). Святитель Миколай сказав, що жрець завжди може здійснити задумане, але спочатку не заважає послухати, що саме проповідує християнство. Савабе послухав один день, а потім прийшов ще. Далі він прийняв Хрещення з ім'ям Павло (як Савл, який раніше переслідував християн, так і жрець змінився). Той японець став правою рукою Святителя. Допомагав йому, в тому числі, і в перекладі Писання на японську мову. Я ж бачив це на прикладі тих японців, які приходили в наш храм. Адже японці дуже закриті люди: не підпускають до себе, але і в чуже життя втручаються вкрай рідко. Але коли японець приймає Хрещення і Таїнства Церкви, він змінюється. Стає більш відкритим. У ньому чіткіше проявляються емоції добра, щирості і уваги до ближніх.



– А ви не могли б буквально в декількох словах визначити, чим є Православ'я особисто для вас?

– Мені й одного слова достатньо: це Життя.

– Деякі виправдовують своє невір'я наявністю зла у світі. Як можна повірити, якщо бачив, як безневинне створення, дитина, приймає свої муки?

– Дійсно, це часте виправдання зневіри і озлоблення. Але в християнстві смерті немає! Смерть існує лише в нашій егоцентричній натурі. Для кожного батька, як християнина, вища мета полягає в тому, щоб його дитина потрапила в рай. Одягати, вчити – це лише засоби для досягнення цієї мети. Але для кожного головна мета – Спасіння. Якщо Господь знає, кому скільки в цьому житті дано, Він і вирішує, коли і кому йти.

– А якими ви бачите подальші взаємини науки і релігії у світі?

– У подоланні невірного з самого початку підходу, що наука та релігія мають бути протиставлені. Так, поки що для багатьох сама думка, що людина займається наукою, але ще й Причащається – це нонсенс. А при цьому серед вчених віруючі – не рідкість. Лука Кримський – великий вчений, хірург. Оперував, вже будучи єпископом. Його записки про гнійну хірургію досі є навчальним посібником для медиків. Людина віри досягає в науці висот. І в наш час наукові відкриття досить часто підтверджують те, що колись сказали теологи. Взяти останні докази загального початку Всесвіту. Але ж раніше домінувала точка зору, що Всесвіт нескінченний і його не треба було творити. Або спір креаціоністів та еволюціоністів: зараз багато в чому останні програють. Генетики звернули увагу, що гібриди, отримані від схрещування, не довго і не так стійко зберігають придбані нові якості. Природа намагається повернути властивості гібрида до одного з батьків. А молекула ДНК настільки складно влаштована, що елемент випадковості тут просто не доречний. Думаю, що в майбутньому наука буде лише підтверджувати велич Божу. Релігія, вона ж не відкриває Бога. Господь і так вже явився нам у своїй повноті. Релігія допомагає нам пізнати його. А от коли наука починає забувати про Бога, то замість того, щоб створювати холодний синтез, здатний вирішити безліч проблем людства, вона отримує атомну бомбу. Тобто замість засобу творення – засіб знищення.

– А як особисто ви ставитеся до екстракорпорального запліднення (ЕКЗ), до якого вдаються безліч жінок, зневірених у намаганнях завести дитину природним шляхом? Адже це якраз приклад того, як наука безпосередньо втручається в людське життя...

– Щоб відповісти на це питання однозначно, потрібно однозначно визначитися, в який саме момент зароджується життя? У момент запліднення? Або ж коли клітина починає ділитися? Цей момент невловимий, але його і не треба ловити. При ЕКЗ є клітини, які підсаджуються жінці, інші знищуються. Як ще можна ставитись до вбивства? Я не зміг би, аби у мене народилася дитина, вбити інших дітей. У самому цьому бажанні попри все мати дітей, люди часто не хочуть прийняти волі Божої. І, будь-якою ціною отримуючи бажане, вони самі культивують корені своєї майбутньої трагедії.
Але, у будь-якому випадку, ніколи не варто впадати у відчай. Тому що навіть для того, хто вчинив страшний гріх, Господь все одно залишає двері до Спасіння – Таїнство Сповіді.

Читайте також: Богослов'я і наука: проблеми взаємовідносин