Святитель Філарет Московський: Послух любові й послух страху
Сьогодні Церква святкує день пам'яті митрополита Московського, святителя Філарета (Дроздова), померлого 2 грудня 1867 року й похованого в Троїце-Сергієвій лаврі.
* * *
Є послух любові, послух страху, послух віри. На початку людина жила, як солодкою їжею, слухняністю любові до Бога Всеблагого й Вседосконалого.
Але після того, як це блаженне життя отруїла вона куштуванням від забороненого дерева, для неї необхідно, як гіркі ліки, послух страху перед Богом, праведним Суддею, й послух віри в Бога й Христа, Помилувателя. Зцілювача й Спасителя, щоб, нарешті, в міру зцілення знову харчуватися солодкою і безсмертною їжею – слухняністю любові.
Так від послуху залежить духовне життя людини й християнина, чому слово апостольське і називає християн чадами послуху: Як слухняні, не застосовуйтеся до попередніх пожадливостей вашого невідання (1Пет. 1, 14). Страх рабський при служінні Богу є внутрішнє розташування душі, яка боїться Бога, що карає за гріх, і тому відвертається від гріха й тікає від усього, Богу неугодного.
Страх синівський є внутрішнє розташування душі, благоговійно люблячої Бога, як Всеблагого Отця, й по любові боїться образити Його. Вищий ступінь синівського страху є страх чистий, абсолютно пронизаний любов'ю й звільнений від рабської боязні.
Навпаки, нижчий ступінь рабського страху є страх раба лукавого й ледачого – такий внутрішній стан людини, в якому він боїться не стільки Бога, скільки гоніння за гріх, і тому, хоч почасти й служить Богу зовні, але внутрішньо не ненавидить гріх, не подвизається проти нього для чесноти і готовий віддатися йому, як скоро може уявити його не таким тяжким, щоб за нього загрожувала вічна мука.
З книги «Думки і вислови»
