Ніч на Різдво
Різдвяні роздуми.
Тихий зимовий вечір.
Снігу легкий скрип.
Захід трохи намічений
Тінню тонких лип.
Незвичайною таємницею
Повний кожний штрих.
Птахи крик випадковий
В ялиннику затих.
У кожному житті всюди
Відчуваю спорідненість.
Чекаю зірку, як диво,
У ніч під Різдво!
Недарма з візерунком
Нині хмари.
Місяць вийде незабаром
А поки що:
Тихий зимовий вечір.
Снігу легкий скрип.
Захід трохи намічений
Тінню тонких лип.
Ієромонах Симон (Безкровний)
Якби ми могли в Різдвяну ніч вилізти на високу гору, пробираючись по хрумкому білому килиму крізь стрункі ряди сосен, то з її вершини ми б побачили, як по місячних доріжках з-під яскравих зірок ангели в одязі спускаються на землю, щоб знайти хоча б одне серце, в якому б цієї ночі знайшов свій притулок Немовля Христос.
Ніч під Різдво – таємнича та казкова ніч. Бог, який намалював Чумацький шлях, зважив кожну зірку, створив атомарну будову речовини, лежить безпорадним Немовлям в яслах худоби, а на нього, широко розкритими від здивування очима, дивляться якісь тварини. Той, хто дає їжу всьому сущому, хто підтримує в гармонії струнку і складну систему світобудови, потребує молока Матері і не може нічого зробити без її допомоги.
Що відбувалося в житті Спасителя між Різдвом і виходом Його на громадську проповідь, євангелісти не говорять. А мені дуже хотілося б дізнатися, якими були дитинство і юність Господа на землі.
Яке перше слово сказав Божественний Логос, будучи маленькою дитиною? Як навчався ходити Той, хто розкреслив траєкторію кожної планети? Як вивчав теслярську справу Той, хто визначив константи Всесвіту? Чи чути було з Його вуст дзвінкий дитячий сміх? Чи ставив звичайні у юному віці запитання Своїм батькам Той, хто поставив світові фундаментальні фізичні закони? Чи любив Він грати з однолітками, чи тримався від усіх осторонь?
У дитинстві я дуже любив грати у хованки. Хтось, притулившись до дерева, рахував до тридцяти, а вся решта гурту дітлахів ховалася хто куди, щоб спробувати потім добігти до цього дерева і постукати по ньому кілька разів.
Схоже, що в цю гру я грав з Христом дуже довго. Куди я тільки не намагався від Нього ховатись, у яких щілинах не ховався, щоб погрішити, поки Бог не бачить. І тільки через десятки років я зрозумів, що Він все одно мене знаходив, і я опинявся у програші.
В інших гравців нашої компанії життя склалося по-різному. Хтось ховався від Христа все життя, доки не знайшов свого останнього притулку в могилі. Хтось ховається й досі. А хтось тепер і сам намагається знайти Христа. Аби встигнути…
Волхви принесли Спасителю свої дари – золото, ладан і смирну. Золото, як Царю Земному, ладан, як Владиці Небесному, смирну, як Тому, хто має прийняти смерть, заради того, щоб оживити собою світ.
З того часу ми всі даруємо на Різдво подарунки. Кажуть, що Богу треба віддавати найкраще, найдорожче, що маєш, тоді і Він подарує нам Самого Себе. Якби я це знав раніше, то в мене з питанням, що подарувати, не було б жодних проблем. У шість років я подарував би Христу пластмасових солдатиків з комплекту гри «Льодове побоїще». У п'ятнадцять – джинси, у сімнадцять – касетний магнітофон «Весна-202». Я може навіть подарував би Йому мопед «Рига-4», але тепер, через півстоліття, що Йому можна подарувати, коли розумієш, що в тебе насправді нічого свого немає, та й бути не може.
Він чекає від нас головного подарунка – великого доброго людського серця, а мені дарувати серце соромно. Це схоже на те, коли у нас у школі перевіряли стан нігтів, а я забув їх вчасно постригти, та ще напередодні до пізнього вечора допомагав батькам на городі. Зранку підвівся сонний, пішов у школу, а тут – перевірка нігтів, і руки з кишень якось не хочеться висувати. Так і моє серце - маленьке, наповнене не зрозумій чим, пахне від нього погано. Хіба таке можна дарувати Христу? А іншого я не маю. Соромно, звісно…
Пастухи, ті з цікавості без жодних подарунків прийшли, зате їхні ангели запросили, і вони не побоялися вночі кинути без нагляду свою череду.
У найкращому становищі опинилися безсловесні тварини, до них Христос Сам прийшов, народившись у хліві, а ті зігрівали Богонемовля своїм диханням і теплом своїх тіл. Мати Божа, святий Йосип-Обручник і кілька тварин – ось хто першими зустріли у світі Бога, який став Людиною. Трохи згодом сюди зайшли кілька пастухів, а потім і невелика іноземна делегація. Так у простоті та злиднях відбулася найграндіозніша подія в історії всього людства – Бог з'явився у Плоті.
Потім Він жив, навчав, помер, воскрес і піднявся на Небо. А ми так і продовжуємо стояти, здивовано дивлячись і думаючи, коли ж Він прийде назад. Блакитна повітряна завіса відокремлює нас від Святого храму Святого, побудованого на Небі Ангелами. Туди за цю завісу увійшов Христос, як первосвященник, принісши раз і на віки віків Самого Себе в Жертву за кожного з нас.
Але через Своїх близьких друзів Спаситель відкрив нам один секрет.
Виявляється, наше людське серце влаштоване так само, як і Небесна скинія.
У ньому також є свята святих – дух людський, він також знаходиться за завісою, через яку не може проникнути ніщо нечисте. І там, за цією перегородкою, живе той самий Бог, який Піднісся на Небо. Якщо розглянути це Небо всередині самого себе і постаратися увійти до його захмарних глибин, то можна виявити цю таємничу ширму, за якою вже немає ні часу, ні простору, а лише Світло Благодати і Сам Христос, Який сховав там найбільший скарб у світі – Самого Себе.
Ось тільки ми продовжуємо стояти, притулившись до дерева життя, і вважати, заплющивши очі, роки свого життя, що тікає. Дерево тим часом скидає листя, всихає, того й дивишся, порив вітру часу звалить його на землю. Сьогодні з цього дерева сиплються іскристі сніжинки. Пролітаючи повз, вони співають ледь помітну різдвяну колядку. У ній йдеться про те, що Христа можна знайти за слідами на снігу, які Він для нас залишив.
Потрібно тільки не боятися, розплющити очі і піти за Ним слідом у слід.
На схід виходить ваш поріг.
За порогом безліч доріг.
Але вибрати повинні одну лише ви.
Якою до Бога йшли волхви.
Над дорогою тією чудова зірка
Не погасить своє світло ніколи,
І під нею, хворих та грішних, нас
Чекає Милостивий Спас!
Ієромонах Симон (Безкровний)
