Сенс життя не в тому, щоб стати добрим
Недільна проповідь Тижня другого Великого посту.
Другий тиждень Великого посту присвячений пам'яті святителя Григорія Палами. Цей святий став ніби зібранням всіх батьків-ісихастів, зримим втіленням молитовного розумного діяння, внутрішнього духовного перетворення і набуття Духа Святого. Тому, повертаючи нас до пам'яті святителя Григорія Палами, до ісихастських суперечок про природу Фаворського світла, Церква знову і знову нам нагадує про сенс життя християнина на Землі, а також про молитву як головний інструмент, за допомогою якого цей сенс досягається.
Святитель Григорій Палама, який жив у тринадцятому столітті, лише повторив те, чого вчила до нього вся богословська Традиція Православної Церкви. Це коротко висловив преподобний Серафим Саровський у своєму відомому вислові: «Сенс життя людини – це набуття Духа Святого». Причетність до Благодаті є входом у двері вічності з Богом. Відсутність Благодаті, навіть за всіх інших, чисто людських чеснот, може також означати відсутність імені цієї людини у Книзі Життя.
Короткий період нашого земного життя проходить лінією поділу двох духовних світів. Невизначеність нашого духовного вигляду актуалізується внаслідок нашого вільного волевиявлення.
Богоподібність і демоноподібність – два сакральні напрямки, які проєктуються у нескінченну нерухомість вічності та є результатом нашого вільного вибору. Невизначена моральна «сірість» людей, які пішли у світ, які були ніби й непогані, але й не безгрішні, не є свідченням неоднозначності їх вибору.
Смислова суть життя цих людей уже сформована. А те, що зерно особистості, що з цієї суті росте, ще не дало очевидного плоду, лише свідчить про те, що визрівання не закінчено, зате його напрямок уже визначений. Адже і праведники в майбутньому житті не будуть перебувати в усталеній нерухомості святості. Вони будуть зростати з сили в силу, сягаючи нескінченно незбагненного Божественного Світла через постійне насичення Божественною Благодаттю.
За аналогією можна сказати, що протилежний вибір напряму розвитку особистості веде до її деградації і, в результаті видалення душі від Джерела Буття та Його Світла, вона набуває характерних для темних сил властивостей. Не ведучи боротьби зі злом, що гніздиться в серці, людина з кожним днем укорінюється все глибше і глибше в гріховному ґрунті, і згодом зростає демоноподібна особистість.
Крім того, наша думка про людей, про їхні моральні якості глибоко неправильна, тому що шкала нашого оцінювання ближніх сильно зіпсована. Людина може бути, з нашої земної точки зору, дуже гарною, але якщо Бог їй був не потрібен, не цікавий, байдужий, то й по той бік життя така душа Бога не знайде. Тому питання про те, в якій обителі вічності будуть перебувати добропорядні гуманісти та переконані атеїсти, позбавлене будь-якого сенсу.
Власне, про це і вчить святитель Григорія Палама у суперечках із Варлаамом Калабрійським про природу Фаворського Світла. Сенс життя кожного з нас не в тому, щоб стати «добрими», а в тому, щоб стати «Божими». Звісно ж, Божа людина буде й доброю людиною. Але хороша людина може бути безбожником. І в цьому випадку її життя буде втратою шансу усиновлення Богу, а значить і втратою її головного сенсу.
Ця суперечка виходить далеко за межі шкільного богослов'я, яке Східним Отцям взагалі було чуже за способом їхнього життя. Бог – це не об'єкт вивчення.
Це не абсолютний принцип, який можна досліджувати і будувати за результатами філософських схем. Бог – це жива, любляча нас Особа, яка бажає по своїй Любові дати нам надлишок своїх особистих благ. І можливість осягнення Бога у нас лише одна – зростання в любові до Нього через молитву та життя за заповідями. А всі наші добрі справи, не заради Бога вчинені, втрачають будь-який сенс і значення. Про це вчить нас преподобний Серафим Саровський.
Вчення святителя Григорія Палами так і не було зрозуміло на Заході, де стало переважати юридичне розуміння спасіння як «заробляння» небесних благ через вигідне вкладення інвестицій у доброчинність. Навіть чернечі ордени замість молитви стали займатися великою благодійною діяльністю, тоді як молитва завжди була основним змістом чернецтва на Сході. Світ стоїть не на добрих справах, він тримається на святих молитвах.
Саме тому так важливо було для святителя Григорія Палами дати обґрунтування ісихазму як головного інструменту богопізнання. У Православ'ї головний показник якості духовного життя та його вимірник – це молитва. Молитва – це Божий цінник на нашій душі. Що дорожче, те святіше. Як ми молимося, такі ми і християни. Яким є наше ставлення до Бога, така і наша молитва. І навпаки, якою є наша молитва, таке і наше ставлення до Бога.
Молитва – найвище та найскладніше мистецтво у світі. Немає межі досконалості цього мистецтва, яке сходить у нескінченну далечинь споглядального життя.
Починається цей шлях із млявої, слабкої, розсіяної від помислів молитви, яка поступово зростає. Коли розум починає зростатися зі словами молитви, відчувати їхню силу, сприймати серцем, відгукуватися почуттями, він сходить все вище і вище, де слова молитви з осмисленого звуку перетворюються на стан серця, коли слова стають почуттями.
На високих же щаблях молитви відпадає сама необхідність у будь-яких словах. Дух людини поступово сходить від почуття до почуття, до безмежної молитовної далечини, де припиняється і саме мислення. Тому і навчають нас святі Отці про те, що молитва не в словах, а в думках і почуттях. І головне в ній – віра, серце сокрушення, передання себе в руки Божі. Адже вся сіль, вся суть спасіння душі відбувається таємниче всередині нас, у потаємній, захованій від зовнішніх очей, людині. Все зовнішнє цьому лише сприяє чи, навпаки, заважає.
Ісихія – це спокій розуму та серця, це безпристрасна, абсолютно чиста від найменшої домішки гріха душа, що плаває у безмежному Нетварному Світлі Благодати.
Тому і старт Великого посту починається з «Притчі про митаря і фарисея», через яку Церква вчить нас умовам молитви: стати перед Богом як би «землею», «попелом», «мурашкою», «малою дитиною», коли зберешся піднести до Нього свій голос. А цієї неділі вона вказує нам на мету молитви. На думку святителя Григорія Палами, молитва робить нас вище всіх ангельських чинів, роблячи нас богами за благодаттю.
Неймовірне, ні з чим не порівнянне, незбагненне навіть для найвищих горніх сил, приготував Бог для людей таїнство – стати учасниками Божественного єства (2 Петр. 1:4).
