Безсмертний шпиталь на київських кручах
Наприкінці XI століття в Києві розгорнулася ціла медична драма. На одному боці протистояння стояв практикуючий у місті лікар-вірменин. Він представляв передову науку свого часу, ставив точні діагнози за зовнішнім виглядом хворого і з точністю передбачав день смерті пацієнта. На іншому боці перебував постриженик Лаври та учень преподобного Антонія Печерського — преподобний Агапіт, який лікував людей безплатно.
Метод лікування преподобного Агапіта вибивався з академічних канонів. Він особисто варив трав'яний відвар, скромно іменований «вареним зіллям», і годував ним кожного, хто надходив до монастирського лазарету. Проста їжа приховувала в собі молитву інока за хворого, яку він творив таємно, не бажаючи привертати увагу до власної персони.
Конфлікт двох медичних підходів загострився під час тяжкої хвороби Чернігівського князя Володимира Мономаха. Цивільний медик виявився безсилим перед недугом престолонаслідника. Тоді з Печерської обителі князю надіслали зварене зілля преподобного Агапіта. Князь піднявся на ноги.
Лікар-вірменин, рушійний заздрістю, спробував отруїти конкурента і передав іноку смертельне зілля. Преподобний Агапіт випив отруту, але залишився неушкодженим.
Оглянувши тяжкохворого, вірменин заявив, що інок не проживе й трьох днів, зухвало пообіцявши прийняти постриг у разі його одужання. Преподобний Агапіт зрештою прожив ще три місяці. Вражений медик визнав обмеженість наукових знань перед висотою Божественного промислу, прийняв православ'я і став ченцем Печерської обителі.
Перша лікарня на Русі
Печерський монастир із перших десятиліть свого існування зберігав унікальне поєднання молитви та професійного догляду за хворими. В історичних документах згадується преподобний Даміан Цілебник, який допомагав стражденним. А княжий медик Іоанн Смера навчався медицині в Єгипті, що стало першим задокументованим свідченням закордонної освіти для потреб Русі.
17 лютого 1107 року Чернігівський князь Святослав відмовився від престолу і прийняв постриг у Києво-Печерському монастирі з іменем Миколи Святоші. На власні кошти він заснував лікарню для іноків і мандрівників. Так виник Микільський лікарняний монастир — перша спеціалізована лікарня на Русі.
Відомо, що при Микільському монастирі працював запрошений світський лікар Петро Сірянин, що підтверджує важливий факт: лаврська лікарня ніколи не відкидала науку, а органічно поєднувала її з духовним служінням.
Тоді ж в обителі подвизався преподобний Пимен Многохворий. Слабкий від народження, цей інок своїм життям довів: рівну нагороду від Бога отримують як сам тяжкохворий, так і людина, що безропотно йому служить. Хвороба відтоді перестала сприйматися в богослов'ї як прокляття, перетворившись на форму високого духовного діяння.
Лаврська лікарня пережила катастрофічне розорення Києва військами Батия в 1240 році. До 1462 року Микільська церква на території Лікарняного монастиря знову згадується в історичних джерелах як діючий центр соціальної допомоги. А в 1631 році митрополит Петро (Могила) заснував при лікарняному монастирі гімназіон, де поряд із богослов'ям викладали геометрію та арифметику.
Тисячі паломників на монастирському утриманні
У вересні 1770 року на Подолі спалахнула спустошлива епідемія чуми, занесена з полів Російсько-турецької війни. Міська влада запроваджувала запізнілі карантини, а городяни намагалися рятуватися питтям води з оцтом. У цей період монастирська лікарня продовжувала нести цілодобову вахту.
До XVIII століття странноприймальний і лікарняний комплекс Києво-Печерської Лаври досяг колосальних масштабів. Щороку обитель приймала на повне утримання до вісімдесяти тисяч паломників. Люди не лише проживали в лаврській готелі безплатно, а й щодня отримували безплатне харчування впродовж трьох, чотирьох і більше днів поспіль.
Монастирська казна безоплатно фінансувала лікування і годувала жебраків у найтяжчих умовах.
У 1780 році в кам'яній Микільській церкві було влаштовано позолочений іконостас і встановлено Царські врата з чистого срібла. Благоліпність храму сусідила з тяжкою працею ченців у палатах. Навіть після реформи Катерини II, коли Лавра позбулася більшості земельних угідь, монастирський шпиталь продовжував працювати.
Ліквідаційний протокол і безсмертний лазарет
Вирішального удару по тисячолітній системі соціального служіння завдала радянська влада. 18 листопада 1929 року Київський окрвиконком із санкції Політбюро ЦК КП(б)У остаточно ліквідував Печерський монастир. Було виселено 138 ченців, а за весь радянський період репресіям зазнали понад 130 насельників обителі. Лікарняний монастир перетворили на музейне містечко.
3 листопада 1941 року під час німецької окупації було підірвано давній Успенський собор, а архітектурні пам'ятки обителі зазнали пограбування.
Але навіть у найпохмуріші роки лаврська медицина не зникла безслідно.
У червні 1988 року, в рік 1000-ліття Хрещення Русі, Церкві повернули територію Дальніх печер, а в 1990 році — Ближніх печер. Чернече життя і соціальне служіння повернулися на київські кручі. Навіть попри нинішнє скрутне становище монастиря, його насельники з медичною освітою продовжують безкорисливо лікувати всіх стражденних.
Історія лікарні Києво-Печерської Лаври доводить, що справжня медицина тримається не на державному бюджеті, а на готовності служителя Церкви віддавати свої сили хворому без залишку. Подвиг лаврських цілебників залишив в історії незгладимий слід, підтвердивши слова Спасителя з Писання: «Хворів Я, і ви відвідали Мене» (Мф. 25:36).
