Легенди навколо Йоганна Георга Пінзеля
Загадкова постать галицького скульптора досі привертає увагу дослідників і прихильників його творчості.
У невисокому притворі сільського храму ліворуч від входу стоїть кам'яна постать старця. Камінь немов підпорядкований молитовному поривові: величезна борода спадає прямими хвилями аж до самих ступнів, різьблені борозни утворюють рельєфну тканину одягу, а запалі очі спрямовані крізь простір. Це преподобний Онуфрій Великий. Вапняк зберігає сліди різця майстра, який працював на межі виражальних можливостей рококо. Кожна складка на лику пустельника прорізана пластично, змушуючи важку брилу видаватися невагомою.
Кілька років тому на храм обрушилося зсув. Багатотонні брили пробили дах, зруйнували перекриття, виламали дерев'яну підлогу. Один валун вагою в кілька десятків тонн, що падав просто на притвор, завмер за два сантиметри від ноги статуї. Мешканці села побачили в цій події заступництво самого пустельника, який зберіг своєю молитвою святе місце.
Невідоме життя генія
У метричній книзі міста Бучач з'являється запис про звершений римо-католицький обряд. Одружується «вівтарний скульптор» Йоганн Георг Пінзель. Його дружиною стає вдова Єлизавета, уроджена Маєвська.
Потім у майстра народжуються двоє синів – Бернард та Антоній. На хрестинах старшого сина Бернарда сприємцем виступає архітектор Бернард Меретин. Дві яскраві постаті барокової Галичини – зодчий і різьбяр – ненадовго поєднуються духовною спорідненістю.
Після смерті Пінзеля вдова майстра виходить заміж знову. А в біографії генія не залишилося ні дати смерті, ні причини кончини, ні місця поховання.
Три короткі записи в метричних книгах – і більше про людину не відомо нічого. Майстер не залишив автопортретів, не підписав жодної станкової роботи, не зберіг особистих листів. Особистість великого різьбяра немов розчинилася між рядками парафіяльного обліку.
Чутки про покійного
Коли документи мовчать, на перший план виходять перекази та легенди. Навколо постаті різьбяра виросла ціла міфологія. Говорили, ніби майстер був божевільним, який ламав свої творіння в нападах гніву. Стверджували, ніби він наклав на себе руки і був закопаний без відспівування за огорожею цвинтаря. Деякі автори писали, ніби він був таємним агентом канівського старости Миколая Потоцького.
Але кам'яному пустельнику в притворі не потрібні вигадані подробиці життя його автора. Йому достатньо тієї реалістичності, яку майстер вклав у вапняковий блок.
Кам'яні статуї святих на фасаді собору святого Юра у Львові, вирізьблені Пінзелем у 1759–1761 роках, залишилися єдиною його роботою, що збереглася в первісному вигляді. Там, на монументальному фасаді, великомученик Георгій Побідоносець топче змія, поки на землі змінюються епохи та політичні режими.
Порятунок дерев'яного вівтаря
Великий майстер працював не лише з каменем, а й з липою. Дерево вимагало іншого підходу до роботи. Але дерев'яні постаті виявилися вразливішими за кам'яні блоки.
У Городенці для костелу майстер створив великий вівтарний ансамбль із вісімнадцяти скульптур. У радянські роки храм передали профтехучилищу. Вціліли лише п'ять фігур. Решту тринадцять, за спогадами парафіян, було просто порубано на дрова. Музейний дослідник Борис Возницький, який приїхав рятувати скульптурну спадщину, витягав пилку з тіла дерев'яної фігури та поранені фрагменти статуй із підвалів, збирав їх по занедбаних усипальницях. Очевидці потім згадували: «Тоді все це нікому не було потрібно».
У Львівській галереї мистецтв зберігається «Скорботна Богоматір», створена майстром близько 1758 року. Висока фігура з розфарбованого та позолоченого дерева вражає драматизмом. Пресвята Діва схилила голову, її руки притиснуті до грудей, а динамічні складки плаща утворюють рельєфний ритм. Кожна лінія одягу передає невимовну скорботу.
Скульптура, що не потрапила на виставку
Восени 2012 року в паризькому Луврі готувалася велика виставка робіт майстра. До королівської капели везли дерев'яні скульптури зі Львова, Тернополя та Івано-Франківська. Фахівці майже два роки проводили реставрацію дерев'яних платформ, видаляючи шкідливого жука-дереворуба в спеціальних камерах.
Але святий Онуфрій із Рукомиша до Парижа не поїхав. Сільська громада відмовилася віддавати свою святиню на виставку.
Люди не захотіли розлучатися з фігурою, яка захистила їхній храм під час обвалу.
Мистецтво різьбяра створювалося не для виставкових залів і не для вітрин, а для молитовного предстояння віруючих. Кам'яний пустельник залишився в притворі сільського храму, і складки його кам'яного плаща зберігають пам'ять про геніального скульптора.
