Кому війна мати рідна?
24 лютого назавжди залишиться для українців трагічним днем.
Днем, який назавжди змінив наші життя. У тому числі й у релігійній ситуації. І тут корисно згадати, хто як поводився напередодні та в перші дні війни.
Предстоятель УПЦ в першу годину опублікував заяву, де назвав вторгнення РФ каїновим гріхом. І, звичайно, він залишився зі своєю паствою, хоча війна застала його у Чернівцях, за годину їзди від кордону.
Керівник ПЦУ Сергій Думенко, за повідомленнями ЗМІ, негайно втік до Греції, звідки надсилав відео у стилі «ви там тримайтеся». Все це вже каже саме за себе. Але зараз навіть не про це.
За два дні до початку війни, коли вже всі відчували її подих, у ПЦУ раптом закликали не захоплювати храми УПЦ: «Скільки за ці роки не намагався Кремль розпалити протистояння – не зміг досягти успіху. Ми разом не допустимо порушення цього внутрішнього миру і тепер. ПЦУ закликає не допускати насильства проти майна громад Московського Патріархату в Україні. Якщо ви є свідками конкретних протиправних дій в інтересах агресора, зокрема прикритих і релігійними гаслами – дійте за законом, звертайтеся до правоохоронців, не піддавайтеся на провокації».
Але тільки-но стало зрозуміло, що агресія РФ не вдалася, позиція Думенка повністю змінилася. Рахунок захоплень зі скандалами та бійками пішов на сотні. ПЦУ фактично захопила храми Верхньої лаври і розглядає захоплення лаври Почаївської. Думенко публічно закликає до заборони УПЦ та обговорює це з ким тільки можна. Фактично ПЦУ інструменталізує війну та використовує її для розгрому і знищення «конкурента». Наскільки це сприяє об'єднанню України та українців? Питання риторичне. Наскільки це по-християнськи чи просто по-людськи? Відповідь ми знаємо.
Є таке прислів'я – «Кому війна, а кому – мати рідна». І, судячи з поведінки Думенка з товаришами, вони вважають, що нинішні трагічні події – це найкраще, що могло статися з ними у житті. Вони «кують залізо, не відходячи від каси».
