Церква та влада: чим Україна відрізняється від СРСР
1 листопада у Спасо-Преображенському соборі Чернігова, з якого нещодавно влада вигнала громаду УПЦ, влаштували кінопоказ документального фільму про історію краю.
Біля Царський врат встановили екран, для глядачів принесли стільці. Загалом влаштували якусь подобу кінотеатру.
І документальні проєкти – справа хороша. Але напрошується питання – невже у Чернігові немає кінотеатрів, театрів, актових залів та інших приміщень, де можна було провести цей показ? Безперечно, є.
Очевидно, владі потрібно було провести в соборі XI століття хоч якийсь захід, що показати – його відібрали у вірян недаремно.
Але якщо згадати, що було з храмом 100 років тому, ми бачимо приблизно таку саму картину.
У 1926 році радянська влада заборонила богослужіння в соборі і передала його «Головросмасложирзбуту», де був влаштований склад. Пізніше його віддали під музей.
Може, хтось помітить, мовляв, кінотеатр у храмі – краще за склад. Але ж давні архітектори зводили святиню для молитви, а не для складів, музеїв, танцполів, лекторіїв тощо.
В Україні рішуче засуджують злочини тоталітарного радянського режиму, зокрема й у релігійній сфері.
Але дуже хочеться, щоб хтось із чиновників на прикладі Спасо-Преображенського собору пояснив – а в чому різниця із сучасністю?
