23 вересня Церква вшановує пам'ять преподобного Іоасафа Каменського, Вологодського чудотворця

Преподобний Іоасаф Каменський, Вологодський чудотворець, в миру іменувався князем Андрієм Заозерським. Батьки його – князь Димитрій Васильович Заозерський Меншой (нащадок святого благовірного князя Федора Ростиславича, Смоленського і Ярославського) і княгиня Марія, були відомі своїм високим благочестям, яке успадкував майбутній подвижник. Пам'ять його святкується у день преставлення.

Ось як описує житіє преподобного Іоасафа Каменського Черниця Таїсія у книзі Руські Святі.

На березі Кубенського озера знаходився невеликий і бідний уділ князів заозерських, прямих нащадків святого ярославського князя Федора Ростиславича. Складався він з кількох сіл, а його столицею була убога садиба.

Удільні князі заозерські жили в бідності, але князь Димитрій і дружина його Марія відрізнялися високим благочестям, добротою і милосердям і багато робили добра як підданим своїм, так і монастирям та пустельникам, які знаходилися в їхніх володіннях. У них було три сини і дочка, і вони піклувалися про їхнє християнське виховання.

Але у 1429 році князь Димитрій був убитий при захисті Ярославля від татарського набігу. У тому ж році народився молодший його син Андрій. Старший же син одружився, а дочка вийшла заміж за двоюрідного брата вел. князя Василя II, князя галицького Димитрія Юрійовича, прозваного Шемякою. Шлюб цей і був причиною всіх нещасть родини князів заозерських.

У 1447 році князь Дмитро Шемяка повстав проти великого князя, низложив та засліпив його, але повстання було упокорене, великий князь повернув собі престол, а ні в чому не винні князі заозерські потрапили в немилість і були позбавлені свого бідного уділу. Князь Андрій побачив у цьому руку Божу.

У колишньому уділі його сім'ї знаходився на острові відокремленого Кубенського озера, Спасо-Кам'яний монастир, водою, наче стінами, відгороджений від світу. Князь Андрій завжди його любив. Туди він і вирішив вступити. Не без зусиль вдалося йому вмолити ігумена прийняти його до числа братії – так боявся ігумен прийняти до себе опального молодого князя. При постригу дали йому ім'я Іоасаф, і братія прозвала його «Іоасаф-царевич». Йому було тоді 23 роки.

Новоначальный інок – слухняний, покірливий, мовчазний, ревний до молитви – відразу став прикладом для братії. Раз відвідав його дядько – князь Борис Ржевський, і привіз йому золото для обителі. Але преподобний рішуче відмовився прийняти його і порадив дядькові віддати його бідним, і князь Борис виконав його бажання.

Після смерті старця, який керував преподобним Іоасафом, ігумен став сам керувати ним і багато допоміг йому в боротьбі з бісами. Одного разу, коли він співав у своїй келії псалми Давида, явився йому Господь Іісус Христос і сказав йому: «Мир тобі, улюблений Мій угоднику». Преподобний з острахом і трепетом запитав: «Яка причина явлення Твого, Господи?» – «Бачиш всю цю пустелю? – сказав йому Господь. – Заради тебе Я населю її відлюдниками, які вихвалятимуть Моє ім'я!» І ще повідав йому Господь, що виконання Його заповідей є найсильнішою зброєю проти бісів.

Останні часи свого життя преподобний провів у суворому відлюдді, не вкушаючи їжи весь тиждень. Святі Христові Тайни були єдиною його поживою, і навіть через тяжку хворобу він не перервав свого відлюддя. Лише незадовго до смерті він прийшов до церкви на спільну молитву.

Перед самою смертю преподобний Іоасаф просив ігумена й братію відвідати його, просив їхніх молитов, прощення і благословення, а сам благав їх дотримуватися монастирського статуту і зберігати мир поміж собою. Коли читали відхідну, він попросив ігумена окадити келію і почав голосно молитися за себе, братію і всю обитель.

Останнє його прохання було про дарування йому мирної кончини. З ним він тихо і заснув останнім сном; обличчя його світилося тихим світлом. Йому було тоді 28 років.

Святі його мощі спочивали в обителі – в Успенській церкві Спасо-Кам'яного монастиря, і від них витікали численні зцілення, особливо хворим на пропасницю.