Чому Біблія нічого не говорить про динозаврів?
Чому Біблія нічого не говорить про динозаврів, кістки яких і сьогодні знаходять археологи?
Вчені вважають, що вони жили мільйони років тому, а Церква стверджує, що світові немає і 10 тисяч років. Як бути з цими питаннями?
Сергій Кравець
Відповідає протоієрей Володимир Долгих, викладач КДАіС:
– В цьому питанні порушені дві великі теми (динозаври і проблема віку Землі), виразно розглянути які в рамках одної невеликої відповіді не вийде, тому зазначу лише кілька цікавих фактів.
Почнемо з того, що Біблія – це не наукова книга, а Мойсей та інші її автори не ставили перед собою мету описати наукову картину світу. В Біблії не тільки про динозаврів немає прямих згадок, але і багатьох інших живих істот. Більш того, сам термін «динозавр» був придуманий сером Річардом Оуеном в 1841 році, тому, з відомих причин, Мойсей не міг про нього знати.
Вік світу, визначений як сім з половиною тисячами роками, вельми умовний, бо підрахунок цей робився в II-III століттях на підставі тривалості життя біблійних персонажів. До нього потрібно ставитися як до простої християнської традиції. Також важливо розділяти вік Всесвіту і вік Землі, але тут ми зануримося в іще одну дуже велику тему.
Ми бачимо, що прийнята сьогодні в науковому середовищі картина світу, за деякими фундаментальним питанням, входить в конфлікт з біблійним оповіданням і християнським світоглядом. Але не варто спокушатися, бо вчені (в таких випадках), на жаль, нерідко керуються не мотивами незалежних дослідників, а загальноприйнятими парадигмами, прагнучи тлумачити ті чи інші наукові свідоцтва в рамках цих самих парадигм.
Наведемо приклад щодо нашої теми. До початку ХХ століття, в області геології, загальноприйнятою стала уніформістська теорія походження Землі, що припускає кілька мільярдів років її віку. Ця теорія замінила пануючу до цього, катастрофічну теорію, що має на увазі також можливість такого явища, як потоп.
У 1923 році американський геолог Харлен Бретц опублікував результати своїх досліджень каньйону в південно-східній частині штату Вашингтон, в якому добре видно геологічні шари. Цей вчений вмів мислити самостійно і припустив, що досліджувані ними утворення сформувалися в результаті великої повені. Цей висновок викликав бурю протистояння думок в геологічних колах, що тривала 40 років. Бретц, який обіймав посаду професора геології в університеті Чикаго, називали заблудлим і потребуючим навернення, який неприпустимо повертаються в похмуре середньовіччя і т.д. Потрібно розуміти, що всі ці заклики звучали не в якійсь секті, а в професійному науковому середовищі.
Другий приклад відноситься до теми динозаврів. У 90-х роках ХХ століття професор університету Північної Кароліни Мері Швейцер, вивчаючи зрізи кісток тиранозавра, виявила в них і судини, і еритроцити. Зрозуміло, що така збереженість кровоносних клітин виключає багатомільярдний вік цих викопних останків.
Сама Швейцер не поспішає нагадувати науковому світу про своє відкриття. У 2003 році вона написала огляд по темі дослідження останків динозаврів, але при цьому не зробила посилань на свої колишні праці. З цього приводу доктор біологічних наук А. Н. Місячний зазначив наступне: «Такого ваш покірний слуга за чверть століття не зустрічав ні в одному огляді: щоб не посилалися на свої ж роботи, будучи, до того ж, провідним фахівцем в цій галузі і маючи основні публікації. У наявності, так би мовити, якийсь «таємний задум»...
Доктор М. Швейцер в 2003 р., видно, побоюється цитувати саму себе за 1994-1997 рр. Справді – зарекомендує себе «сліпою пособницею креаціоністів», і фінансування робіт за грантами вельми скоротиться. А за таке професор Дж. Хорнер (Jack Horner), шеф М. Швейцер, по голівці її, напевно, не погладить.
Внаслідок того, що отримані молекулярними палеонтологами найбільш важливі результати в значній мірі підривають основи їх наукової ідеології (що базується на теорії еволюції), ці результати самими ж молекулярними палеонтологами піддаються невірній інтерпретації і навіть замовчуванню. Останнє є додатковим свідченням ненауковість еволюційної, неодарвіністичної гіпотези і її ідеологічної заангажованості.
До всього сказаного можна ще додати, що існує думка, що динозаври жили з людьми і в найближчий до нас час. Інакше, як можна пояснити розмішений в англійській хроніці 1405 року опис дракона, дуже схожого з зовнішністю дилофозавра, або наявність на надгробку померлого в 1496 році єпископа Річарда Белла в кафедральному соборі Карлайла гравіювання із зображенням тварин, що нагадують завроподів.
У XV столітті жоден скелет динозаврів ще не був знайдений, відповідно виникає питання: як автори згаданих пам'яток могли так точно передати зовнішність цих істот?
Говорити можна ще дуже і дуже багато, суперечки навколо порушених тем не вщухають в науковому світі і сьогодні. Якщо хочете трохи детальніше розібратися в даних питаннях, почніть з доступної в мережі книги Аріеля Роса «Наука відкриває Бога». А щодо ідеологічної атмосфери наукового середовища корисним буде праця Томаса Куна «Структура наукових революцій».
