Евтаназія – легка смерть чи протизаконний акт?
Нагадаємо, що евтаназія – це всяка дія, спрямована на те, щоб покласти кінець життю особистості, йдучи назустріч її власному бажанню, і це повинно бути виконане незацікавленою особою. З історії нам відомо, що даний термін ввів Англійський Філософ Френсіс Бекон (1561-1626) для позначення легкої, безболісної смерті. Тобто «евтаназія» (від грец. euthanasia, eu- добре, thanatos- смерть) – спокійна і легка смерть, без мук і страждань. І хоча сама ідея евтаназії зародилася давно, але з часів Гіппократа й до наших днів традиційна лікарська етика містить в собі заборону: «Я нікому, хто навіть просить про це, не дам ліки, які спричиняють смерть, а також не пораджу це робити» (1).
Відомо, що 39-ою Всесвітньою Медичною Асамблеєю (Мадрид, Іспанія, жовтень 1987) прийнята Декларація про евтаназію, у якій говориться: «Евтаназія, як акт навмисного позбавлення життя пацієнта на його прохання, або на прохання його близьких, є неприпустимою, у тому числі й у формі пасивної евтаназії. Лікар зобов’язаний полегшити страждання вмираючому всіма доступними та легальними методами».
Розрізняють пасивну й активну евтаназію:
Пасивна евтаназія – це припинення надання спрямованої на продовження життя медичної допомоги, що призводить до прискорення настання природної смерті.
Активна евтаназія – введення вмираючому певних препаратів або проведення таких дій, що прискорюють настання смерті.
Активна евтаназія може виражатися в наступному:
- «вбивство з милосердя»
- «самогубство, якому сприяє лікар»
- «власне активна евтаназія».
Аналізуючи стан законодавчого закріплення евтаназії сьогодні, можна прослідкувати те, що у ряді країн така медична процедура закріплена вже офіційно. Так, у законодавстві Голандії офіційно внесений дозвіл пасивної евтаназії, але з певними застереженнями, що передбачають виключення зловживань. Відповідно до законодавства штату Індіана (США) діє прижиттєвий заповіт, у якому пацієнт підтверджує свою волю на те, щоб його життя не продовжувалося штучним чином при певних обставинах. Штат Каліфорнія (США) прийняв перший в світі закон «Про право людини на смерть», в якому невиліковні хворі заздалегідь можуть підписати офіційний дозвіл на відключення реанімаційних апаратів. У Швеції та Фінляндії пасивна евтаназія шляхом припинення підтримки життя невиліковного пацієнта не вважається протизаконною, але основою припинення лікування є вільне й усвідомлене волевиявлення пацієнта.
У країнах, де дозволена евтаназія, лікар, який умертвив свого пацієнта не вважається винним. Для здійснення евтаназії необхідне дотримання 3-х умов:
- евтаназія повинна бути добровільною;
- тільки лікар може надавати допомогу або здійснювати евтаназію;
- з медичної точки зору стан пацієнта повинен бути критичним (2).
Вітчизняне законодавство України у 52 статті Основ законодавства України про охорону здоров’я, чітко визначає, що: «Медичним працівникам забороняється здійснення евтаназії – навмисного прискорення смерті, або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань» (3).
На сьогодні є ряд науковців, котрі неоднозначно відносяться до такого поняття, як евтаназія. До ряду тих, котрі її підтримують, відноситься А.Ф. Коні, котрий вважав евтаназію допустимою з ряду факторів, котрими є: свідоме прохання хворого, неможливість полегшити страждання та врятувати життя (4). Подібної думки дотримується О. Домбровська, проте включає ряд моментів, котрі потрібно врахувати при проведенні евтаназії, а саме: ознайомлення хворого з його діагнозом, згода як самого хворого так і його рідних, висновки науково-дослідницького інституту щодо неможливості лікувати дану хворобу та ін.(5).
Противниками даної теорії виступають такі відомі науковці як проф. А.Ф. Гуляєва, Г.І. Царєгородцев, Г.С. Пондоєв. Така позиція підтверджена юристами й обґрунтовується саме особливою недовірою до так званого «милосердя». За їх словами, легалізація евтаназії може спричинити за собою, крім прямої можливості допомогти людині, цілий ряд негативних факторів, в тому числі, в корисливих цілях, коли людина, не будучи у свідомому стані, дає свою згоду на евтаназію. Не можна достовірно стверджувати, що така згода була підписана людиною із власного бажання, і саме тому вона не може нести ніякої юридичної важливості (6).
Відношення Православної Церкви до поняття евтаназії категоричо негативне. Церква, спираючись на основний авторитет – Священне Писання, наголошує на тому, що людське життя – це величний дар Божий, початок і кінець котрого знаходиться в Його руках. (Іов: 12,10). Так, Архієпископ Афінський і всієї Еллади Христодул на своєму виступі у м. Фессалоніки у 2002 році наголосив, що «для нас, христиан, не существует ни малейшего сомнения в том, что мы обязаны с должным уважением относиться к человеческому телу, с самого момента его сотворения и до его физической смерти, потому что оно есть «храм живущего в вас Святого Духа, Которого имеете вы от Бога, и вы не свои» (1 Кор. 6, 19). А также, потому что «если кто растлит храм Божий», в котором живет Святой Дух,«растлит того Бог» (1 Кор. 3, 17). Кроме того, это тело готовится к славе и нетлению после его воскресения, согласно обращенным к нам словам ап. Павла, «Тот, Кто воздвиг Христа из мертвых, оживотворит и тленные наши тела через живущего в нас Своего Духа» (Рим. 8, 11).» Також підкреслив, що: «Мы всегда и всем проповедуем Христа распятого и воскресшего для спасения каждого человека, проповедуем, что жизнь наша в Его руках, что все то, что случается с нами, происходит для нашего спасения, что мы не имеем права исправлять Божьи планы, что эвтаназия, несмотря на то, что говорит о достоинстве, является феноменом упадка общества, феноменом игнорирования человека. Также, вместе с приснопамятным старцем Иустином Поповичем исповедуем, что «Воскресший Господь есть Все во всем: Он есть То, Что Красиво, Благо, Истинно, Любимо, Радостно, Божественно, Мудро, Вечно. Он – вся наша Любовь, вся наша Истина, вся наша Радость, всё наше Благо, вся наша Жизнь, Вечная Жизнь во всей божественной вечности и бесконечности. Поэтому снова и снова, бесчисленное количество раз, будем возглашать: Христос Воскресе» (8).
Також важливим свідченням є церковний документ, котрий був прийнятий вже на міжконфесійному рівні. Це постанови історичної зустрічі Патріарха Московського Кирила та Папи Римського Франциска. В ході даної зустрічі, обговорювався ряд питань, одним із яких стало визначення цінності життя в сучасному модернізованому світі. В спільній заяві двох очільників РПЦ та РКЦ, в 21 положенні йде заклик до поваги невід’ємного права на життя. В одному із положень говориться про неприпустимість легалізації евтаназії, котра знецінює людське життя. Папа Франциск та Патріарх Кирил виражають занепокоєність широким використанням біомедицинських репродуктивних технологій та маніпулюванням людським життям (9).
Межа права на життя в питанні евтаназії, є дуже хиткою. Хоча евтаназія в багатьох країнах заборонена, і це чітко прописане в основних державних документах, все ж для наукового дослідження такий закон не може мати вирішального значення. Право на життя розглядається паралельно із правом на смерть. Поступово виникає тенденція вирішення даного питання із зміною вектору розуміння гуманного ставлення до життя (10).
_________________________________
1. СТАН ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В УМОВАХ СУЧАСНОСТІ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ. Режим доступа: http://www.naiau.kiev.ua/files/naukova-diyalnist/naukovi-zaxodi/zbirnuki/2015/tezu-stan-dotruman2.pd... (Дата: 19.09.2016р.)
2. Евтаназія: за і проти. Режим доступа: http://www.bsmu.edu.ua/uk/news/digest/3413-evtanaziya-za-i-proti (Дата:19.09.2016р.)
3. Основи законодавства України про охорону здоров’я. ст.52. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12/page2 / (дата доступа: 18.02.2016).
4. Право на життя в Цивільному законодавстві України. [Електронний ресурс]. Режим доступа: http://referatu.net.ua/referats/135/5803/?page=1 / (дата доступу: 17.02.2016).
5. Домбровська О. Захист прав людини і громадянина. Право України, К. 2002р. №5 С. 37.
6. Право на евтаназію як складова права людини на життя. [Електронний ресурс]. Режим доступа: http://e-works.com.ua/work/6802_Pravo_na_evtanaziu_yak_skladova_prava_ludini_na_jittya.html / (дата доступу: 03.03.2016).
7. Церковь и проблема евтаназии. Режим доступа: http://www.pravoslavie.ru/orthodoxchurches/40555.htm (Дата:19.09.2016р.)
8. Там само.
9. Совместное заявление Папы Римского Франциска и Святейшего Патриарха Кирилла. Документ принят по итогам встречи Святейшего Папы Римского Франциска и Святейшего Патриарха Московского и всея Руси Кирилла, которая прошла 12 февраля 2016 года в Гаване (Куба). [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.pravmir.ru/sovmestnoe-zayavlenie-papyi-rimskogo-frantsiska-i-svyateyshego-patriarha-kiril... / (дата доступа: 04.03.2016).
10. Право на евтаназію як складова права людини на життя. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://e-works.com.ua/work/6802_Pravo_na_evtanaziu_yak_skladova_prava_ludini_na_jittya.html / (дата доступу: 03.03.2016).
0
0
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Читайте також
Дональд Трамп і Камала Харріс: принципові відмінності для християнина
15 Листопада 20:27
«Свинопас» і «Ферзь»: кого ПЦУ ставить за приклад?
14 Листопада 14:15
Без Помпео: Початок кінця міжнародної підтримки проєкту ПЦУ?
12 Листопада 22:15
Автономія УПЦ та усунення Донецького митрополита
27 Жовтня 19:04
Які таємниці про СПЖ вивідала СБУ через свого агента?
26 Жовтня 09:26