Почому таїнства для народу: як уніати монетизували віру

Днями соцмережі сколихнула історія про те, як священик УГКЦ відмовився причастити та відспівати батька мешканки села Коропуж Городоцького району Львівської області. Початкове пояснення було, на перший погляд, логічним: чоловік за життя не відвідував храм. Проте у дійсності все виявилося більш приземленим.

«Хочу поділитись своїм горем. Вчора я поховала свого батька, який проживав в с. Коропуж, Городоцький район, Львівська область, але є в нас такий отець, який на парастасі (панахиді) сказав, що мій батько не ходив в церкву, значить, його в церкву не можна нести, а закопати, а перед смертю відмовив в сповіді, – написала у Facebook місцева мешканка Галина Швець. – Більше того в церкву він все ж пустив, але вимагав 700 гривень собі та 200 – диякону, яким є його дружина. Мовляв, якщо ми не дамо гроші, то він похорон припинить і на цвинтар не піде. 

Сказав – жалійтеся, де хочете, він нікого не боїться. Звати його Громик Іван. Має парафію ще в селі Хишевичі. Вже написали люди купу скарг, реакції нуль, тариф зростає, такого хама в нас ще не було».

Як з'ясувалося пізніше, жінка запросила одного священика причастити її батька, але той погодився лише за умови, що це дозволить йому настоятель місцевої громади. Однак поки священики з'ясовували, хто з них має право причастити тяжкохворого, той помер.

Всі ці подробиці стали відомі після того, як свою версію подій надала Стрийська єпархія УГКЦ. Що ж стосується вимагання грошей, в офіційній заяві єпархії сказано наступне: «Відбулася приватна розмова двох осіб: о. Івана Громика та Василя Витрикуша, сина покійного, і свідків чи інших об'єктивних доказів, які могли б підтвердити факт вимагання коштів, у даній ситуації немає».

За даними єпархії, ніхто з парафіян Коропужа та Хишевичей до їхнього управління не скаржився, а якщо хтось хоче домогтися справедливого розслідування, він може з'явитися і дати свідчення під протокол.

Якщо подивитись на це пояснення відсторонено, стає трохи незатишно від цинізму, яким віддає цей документ, написаний, до речі, християнами. Замість того щоб просто розібратися в ситуації і попросити священика Івана Громика пояснити, що сталося, представники єпархії використовують один аргумент – «свідків немає, а значить, нічого й не було».

Напевно, саме тому у Facebook під повідомленням про цей кричущий випадок уніатської корупції користувачі залишають коментарі, в яких йдеться, що наступного разу на зустріч зі священиком треба брати диктофон.

Проте дочку померлого все ж обурила не тільки незрозуміла черствість священиків, але в першу чергу те, що проблема «невідвідування храму» могла бути вирішена досить просто – через суму у 900 грн. Ситуація, прямо скажемо, неоднозначна. Але ще більш неоднозначними є факти, якими стали ділитися жителі західних областей України, коментуючи цю ситуацію в Facebook.

Місцями релігійна корупція, якщо можна так висловитися, охопила всі структури, особливо школу. Користувач Noam Leav стверджує, що в одному з сіл священик з кожного кута (тобто вулиці, району села) вимагає чималі гроші, причому ставки зростають: якщо раніше це було 10 000 грн, то зараз вже 15 000. Інакше він погрожує не давати школярам довідки про сповіді, і в дітей виникнуть проблеми в школі. Без довідки дитину не атестують з «Основ християнської етики».



Можна заперечити, що даний предмет не може бути обов'язковим в школі. Але виявляється, ще й як може. Наприклад, в Коломийській гімназії № 1 він обов'язковий, незважаючи на Конституцію. «Хочете за законом? – запитують користувачі. – Без проблем. Забирайте вашу безбожну дитину з нашої пристойної гімназії та ведіть її до 10-ї школи, до росіян». Більше того, будь-які спроби батьків відстояти конституційні права своїх дітей в Коломиї будуть марними, бо, як свідчать користувачі соцмережі, місцевий суддя, прокурор, єпископ та директор школи разом навчались у вищій партійній школі. Все, коло замкнулося...

Цілком зрозуміло, що такий стан речей зрештою призводить до того, що люди просто втрачають віру (в кращому випадку), або стають лютими борцями з християнством та Церквою. А крім того, неймовірною владою уніатських священиків можна пояснити і ненависть до канонічної Церкви в західних областях країни. Адже виходить, що все престижне пов'язане з УГКЦ (як гімназія № 1 в Коломиї), а все непрестижне – з «росіянами», під якими, мабуть, розуміють і представників Української Православної Церкви.

З іншого боку, ситуація на заході України не лише є яскравим прикладом нехтування Конституції та громадянських свобод, але й дуже сильно нагадує дві інші історії – одну майже 300-річної давнини, а іншу – вже наших днів.

У XVI-XVII століттях та пізніше православні Червоної Русі, Волині та інших областей сучасної України терпіли страшні утиски з боку католиків та уніатів. Їх відмовлялися хрестити, вінчати та відспівувати. На роботу брали, тільки якщо вони приносили ті самі довідки від уніатських ксьондзів або відмовлялися від своєї віри, яку самі уніати називали «холопською» (читай – непрестижною).

Друга ситуація – це гетто, в якому живуть християни Єгипту. Вони можуть виконувати лише низьку і брудну роботу, жити на сміттєзвалищах та бути послідками суспільства.

Навіщо порівнювати Єгипет та Львів? Та для того, що, коли б уніатам дали повну владу в Україні і вони перестали прикриватися демократією, кожен з нас жив би на сміттєзвалищі та їв звідти. Допоки не прийшов би Богдан Хмельницький.

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.