Єврейські погроми та зачистка УПЦ: чи є різниця?

16 Жовтня 2023 18:45
648
Між ставленням до євреїв у Німеччині та вірянами УПЦ в Україні є явна схожість. Фото: СПЖ Між ставленням до євреїв у Німеччині та вірянами УПЦ в Україні є явна схожість. Фото: СПЖ

У ХХ столітті в Європі відбувалися масові вбивства євреїв, яким відмовляли у праві на існування. Нині щодо УПЦ відбуваються дуже схожі процеси.

Взимку минулого року багато хто бачив дикі кадри, як православні християни у Тернополі йдуть на богослужіння через так званий «коридор ганьби». Це відео було настільки шокуючим, що в якийсь момент здалося: нічого подібного не може статися в принципі.

Але це знову сталося – і цього разу не десь на Заході України, а в самому серці нашої країни – у Києві біля храму прп. Агапіта під Лаврою. На свято Покрови вірянам знову довелося пройти через «коридор ганьби» – під крики, кривляння та улюлюкання «активістів», які вимагають вигнання Церкви з Лаври. Що ж означають ці «коридори», і чому влада України ніяк на них не реагує.

Єврейські погроми в Україні

В Україні погроми євреїв мають досить велику та дуже сумну історію.

Перший (після розвалу Російської імперії) погром діявся у Львові 1918 року. Про нього мало хто знає, бо він стався під час збройної боротьби поляків із українцями за владу над Східною Галичиною. Тоді спочатку українці вбили 70 євреїв, а коли місто було захоплене Польщею, вже польські солдати вчинили погром, у якому загинуло близько 100 євреїв. У результаті розправи у листопаді 1918 року було вбито до 200 чоловік.

Зовсім інших масштабів набули погроми у нацистській Німеччині. Їх уже й погромами назвати важко, бо то були масові вбивства. Вони відбувалися не тільки в самій Німеччини, а й на окупованих територіях. Лишень в Україні тоді було вбито сотні тисяч іудеїв, а два міста в країні – Одеса та Стрий – були оголошені зонами «юденфрай», тобто «вільними від євреїв».

У жовтні 1941 року Одеса була окупована румунськими військами та оголошена столицею Трансрістрії. Влада міста запланувала повне «очищення» від євреїв. З 14 січня по 20 лютого 1942 р. їх депортували до Березівського району Одеської області, після чого місто оголосили вільним від євреїв. До Богданівки, на півдорозі від Одеси до Умані, відвезли 100 тисяч євреїв. Їх роздягали догола й розстрілювали. Майно забирали.

Щось подібне відбувалося і в Стрию, де за кілька місяців (із листопада 1941 року по грудень 1942) було вбито 1200 євреїв, а понад 3000 – відправлено до таборів смерті. У лютому 1943 року було розстріляно ще близько 2000 євреїв Стрия, а в травні 1943 року – 1000. Єврейські будинки спалювали, євреїв переслідували та знищували у будь-який спосіб. Причому, як пишуть у Єврейській енциклопедії, це відбувалося не без допомоги місцевого населення. У серпні 1943 року німецька влада оголосила Стрий «юденфрай». Однак, і після цього в околицях Стрия неодноразово виявляли і розстрілювали євреїв, що ховалися.

Не найкраща доля була уготована і євреям, які населяли інші міста Заходу України.

29 червня 1941 року у Львові розпочався погром, який тривав до 3 липня. За ці 5 днів місцеві жителі вбили на вулицях міста приблизно 4000 іудеїв.

25-27 липня 1941 року українські жителі Львова вбили ще близько 2000 євреїв у погромі під назвою «дні Петлюри», за ім'ям Симона Петлюри.

У листопаді 1941 року під час акції, яку було названо «міст смерті», було знищено близько 5000 євреїв. У цьому злочині, який проводився під керівництвом голови німецької поліції міста Альберта Ульріха, брала активну участь місцева влада.

А ось що пише Давид Кахане, один із львівських рабинів: «Глядачами цієї жахливої ​​вистави стали величезні юрби "арійських" мешканців Львова. Площі перед в'язницями, тюремні двори та коридори були заповнені людьми, які спостерігали за тим, що відбувається, з неприхованою зловтіхою. Іноді лунали істеричні крики: "Розстріляти вбивць!". Тут і там добровольці з натовпу пропонували німцям допомогти "бити жидів"».

Іншими словами, фашисти навряд чи змогли б досягти таких страшних результатів, якби не місцеве населення. Злість та ненависть до євреїв переповнювали «арійських» мешканців Львова настільки, що вони з задоволенням брали участь в «очищенні» міста від євреїв.

Декілька фотографій нижче чудово ілюструють те, що відбувалося на вулицях Львова у 1941 році – «коридори ганьби», знущання, приниження, побиття і, нарешті, вбивства.

Єврейські погроми та зачистка УПЦ: чи є різниця? фото 1

Єврейські погроми та зачистка УПЦ: чи є різниця? фото 2

«УПЦфрай»

Коли дивишся на фото єврейських погромів у Львові в 40-х роках, а потім дивишся на відео того, як православні віряни йдуть на богослужіння чи повертаються з нього, то розумієш, що історія повторюється.

Все те саме: «коридори ганьби», приниження, образи та потурання влади. Одна лише відмінність – поки не вбивають. Швидше за все тому, що «команди» немає. Але внутрішньо «арійські» жителі України, а особливо Західної її частини, вже готові до цього.

Наприклад, неподалік Стрия, у Городенці, спочатку відбирають храм УПЦ, а потім спалюють приміщення, де віряни УПЦ продовжують збиратися для молитви. Далі в соцмережах з'являються публікації, автори яких прямо закликають до розправи над євреями православними, а влада міста погрожує «знайти і покарати» всіх, хто посміє молитися Богу в приватному порядку.

Подібне відбувається і в Надвірній, в Івано-Франківській області, де влада насильно ліквідує громаду УПЦ, а мер Андрійович погрожує «навести порядок» із віруючими, якщо він дізнається, що вони все ж таки десь таємно збираються на богослужіння. Підручні мера погрожують вивісити на загальний огляд списки парафіян.

Андрійович явно рівняється на керівництво Львова та Івано-Франківська, де вже заявили, що їхні регіони – «УПЦфрай», тобто «зачищені» від православних. Ось, наприклад, що написав мер Франківська Марцінків після того, як було захоплено кафедральний собор УПЦ: «Це був останній храм в Івано-Франківській області, що належить УПЦ Московського патріархату. Ми довго йшли до цієї події і показали хороший приклад для всієї країни. <…> Бажаю, щоб вся наша незалежна держава, за яку проливали кров наші хлопці та дівчата, була очищена від Московського патріархату».

А ось слова голови Львова Садового, який заявив, що «за два дні ми завершили історію московського патріархату у нашому місті».

Зрозуміло, що ні Андрійович, ні Марцінків, ні Садовий зупинятися тільки на Заході України не мають наміру – очищеною від УПЦ, тобто «УПЦфрай», має стати вся країна. Тим більше що до цього закликають і представники УГКЦ. Наприклад, нещодавно священник цієї структури Микола Мединський розповів своїм парафіянам, що «ми маємо вичищати та допомагати вичищати тих, хто з нами поруч… від присутності духовного окупанта», тобто УПЦ.

Антисемітизм і язичництво

Ви запитаєте, а як може бути, що людина в рясі закликає «очищати» від інших людей територію країни, по суті, закликаючи до погромів? Чи як подібні речі можуть заявляти держчиновники, які відвідують храми і вважають себе віруючими людьми?

А відповідь у тому, що ні Мединського, ні будь-кого іншого, хто закликає до «очищення» України від присутності «неправильних» вірян, не можна вважати християнами – язичники.

Річ у тому, що багато хто вважає, що язичником можна бути тільки у випадку, якщо не знаєш нічого про Христа. Але насправді про Христа можна знати дуже багато, але при цьому не знати Самого Христа. Язичництво – це «віра» без добрих справ, це порожня теорія, яка заважає вбивати, грабувати, ламати кувалдою двері храму чи голови «ворогів». Нацисти теж вважали себе людьми, які вірують у Бога. У них навіть на пряжках ременів було написано «Gott mit uns» (з нім. «З нами Бог»), багато з них були доброчесними католиками. Але це не робило їх християнами. Тому що, якщо твій бог дозволяє тобі ненавидіти, то твій бог не такий самий, як Бог, Розіп'ятий на Хресті.

Саме тому ми впевнені, що сьогодні гоніння на УПЦ – це язичницька форма антисемітизму, яка має коріння у гоніннях на перших християн у Римській імперії.

Так, римляни, особливо на початку історії Церкви, не відрізняли християн від іудеїв.

По-перше, Господь Іісус Христос і всі апостоли були іудеями. По-друге, більшість послідовників Учителя з Галілеї були іудеями. По-третє, вчення Христа спочатку поширювалося у синагогах.

Далі саме християнське богослужіння і традиційні форми суспільного богослужіння з'явилися як форма синагогального богослужіння: читали Старий Заповіт, Псалми. Навіть у грекомовних громадах вживали слова «Амінь», «Алілуя», «Осанна», що, звичайно ж, сприймалося язичниками саме як одна з форм іудаїзму. А іудеїв не любили й у Римській імперії та всіляко намагалися вирішити «єврейське питання». Їх терпіли, але лише до певного часу. І щойно випала зручна причина розправитися з ними – влада нею одразу скористалася. Так, перші гоніння на християн, ініційовані Нероном, були саме гоніннями проти іудеїв, які хоч і відхрещувалися від християн, але виходило в них погано.

Професор Болотов у своїй знаменитій книзі «Історія Стародавньої Церкви» пише, що «в недостовірному у своїй головній масі, фальшивому листуванні між апостолом Павлом і філософом Сенекою є один лист, який стосується цього процесу. Він має фактичні подробиці, які змушують припускати, що в даному випадку автор мав під руками якісь справді історичні джерела. Там є цікаве свідчення: "Християн та іудеїв, як це буває зазвичай, стратили смертю, як винуватців пожежі"».

Тобто, для влади Римської імперії християни ототожнювалися спочатку з іудеями, яких, «за звичаєм», звинувачували у всіх смертних гріхах.

Щось подібне відбувається зараз і в Україні. Умовні «чемодан-вокзал-газова камера» перетворилися на «чемодан-вокзал-Росія». Але суть цього явища одна – частини людей, причому дуже значної частини, просто не повинно існувати. І якби нинішнім гонителям православних, як учасникам єврейських погромів у 1940-х, дали зброю і сказали: «вбивайте, вам за це нічого не буде», результат був би таким самим, як і з євреями. І, звичайно ж, не можна вважати збігом, що саме ті області нашої країни, які здобули сумну славу «юденфрай», сьогодні остаточно «звільняються» (або вже звільнилися) від православних християн.

Яка доля тих, хто жене Церкву?

У Старому Завіті є історія про праведного Іова, який через дії сатани зазнавав страшних ударів: загибель усіх своїх десяти дітей, втрату майна, хвороби та жахливі тілесні страждання. Дружина Іова, бачачи його муки, сказала чоловікові: «Похули Бога і помри!». Чому вона так сказала? Тому що люди того часу не мали сумнівів, що у тих, хто хулить Бога, – доля одна – смерть.

Нинішня влада України, переслідуючи Христову Церкву, наполегливо зневажає Бога. І наївно думати, що цього ніхто не бачить у світі. Нащадки євреїв, які вижили після Голокосту, чудово розуміють, що переслідування УПЦ мають ту ж природу, що й знищення їхніх предків.

Чи не тому дедалі більше сенаторів США каже, що арешти архієреїв та закриття церков – це неприпустимо? Чи не тому в ООН та ОБСЄ дедалі голосніше звучать голоси про «перегини» української влади у відносинах із Церквою? Чи не тому український Президент все більше втрачає підтримку міжнародних партнерів, коли вона так відчайдушно потрібна Україні? Чи не тому влада Ізраїлю відмовила зараз Зеленському в візиті до країни, пославшись на «невідповідний час»? Адже для тих же представників США він, незважаючи на війну з ХАМАС, був цілком «відповідним».

Можливо, ізраїльтяни бачать якісь паралелі між «юденфрай» та «УПЦфрай»?

Сьогодні в Раді влада готується зробити в Українську Православну Церкву «контрольний постріл». Хоч би цей постріл не виявився самострілом.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також