Політика чи Євангеліє? Чому патріархи благословляють війну із двох сторін
Глави Константинопольського та Московського патріархатів в один день зробили заяви про війну в Україні. Що вони означають і чи сприяють миру в нашій країні?
23 лютого 2025 р. напередодні третьої річниці повномасштабного вторгнення РФ в Україну Патріархи Варфоломій і Кирил зробили заяви. Про що вони, на що вони спрямовані? У якому контексті сказані? Все це є важливими питаннями, оскільки позиції релігійних лідерів такого масштабу здатні наблизити встановлення миру на нашій багатостраждальній землі, або навпаки – віддалити його.
Політична підтримка у Неділю про Страшний суд
Патріарх Варфоломій виголосив свою промову після Божественної літургії у храмі Святителя Миколая у Джибалі в присутності Генерального консула України та членів місцевої української громади, а також Генеральних консулів або представників Генеральних консульств Австралії, Бельгії, Болгарії, Франції, Данії, Швейцарії, Нідерландів, Польщі, Румунії.
Чи можна припустити, що всі ці дипломати раптом одночасно прийшли помолитися до православного храму. Швидше за все, вони були запрошені, щоб почути заяву Патріарха Варфоломія. Тобто, це за фактом був політичний захід, проведений під час богослужіння. Неділя перед Великим постом, яка відзначалася Церквою цього дня, називається «Про Страшний суд». І зазвичай священнослужителі говорять проповідь на цю найважливішу для кожного християнина тему. Але глава Фанара вважав за краще зробити геополітичні заяви. Втім, одна згадка про Страшний суд була, але знову ж таки в політичному контексті.
Патріарх Кирил взяв участь у заходах з нагоди Дня захисника Вітчизни РФ. Він поклав вінки до могили Невідомого солдата в Олександрівському саду під стінами Московського Кремля. Цього ж дня він надіслав своє привітання президенту Путіну.
Обидва патріархи підтримали лідерів України та Росії, відповідно – Зеленського і Путіна. Цитата із заяви Патріарха Варфоломія: «Ми визнаємо невпинні зусилля Президента Зеленського щодо захисту суверенітету і цілісності України». Цитата з привітання Патріархом Кирилом – Путіна: «Переконаний, що рішучість і далекоглядність державного керівництва разом із відданістю наших воїнів Батьківщині й надалі будуть сприяти консолідації народу, надихати на нові добрі звершення на славу Росії».
Це цитати з промов, де президенти України та РФ згадані персонально. Але й у багатьох інших місцях слова патріархів за змістом можна віднести до лідерів двох країн.
Позиція Патріарха Кирила
Те, що Патріарх Кирил підтримує війну в Україні, ні для кого не є секретом. Його численні заяви не залишають у цьому жодних сумнівів. 23 лютого 2025 р. у листі Путіну він висловився в аналогічному ключі: «Всемірно підтримуючи учасників Спеціальної військової операції, а також надаючи гуманітарну допомогу жителям, які постраждали від цього протистояння, архіпастирі і пастирі Руської Православної Церкви невпинно закликають все суспільство згуртуватися і діяти, міцно вірити і молитися за тих, хто оберігає нашу країну від ворожих сил і різних зазіхань, захищає традиційні сімейні та духовно-моральні цінності, забезпечує свободу та справжню незалежність Росії».
Ми багато разів задавалися питанням – як завойовнича війна РФ в Україні (а вона саме завойовнича, адже РФ уже «легалізувала» 4 області України) «захищає традиційні сімейні та духовно-моральні цінності»? Чому РПЦ надає «всіляку підтримку» учасникам війни на чужій території, результат якої – загибель сотень тисяч православних українців і росіян? Який тут взагалі взаємозв'язок?
І головне – чи справа християнського пастиря говорити про забезпечення «справжньої незалежності» держави? Як це співвідноситься з вченням Церкви та Євангелієм?
Позиція Патріарха Варфоломія
Позицію Патріарха Варфоломія визначити дещо складніше, але також можливо. Цитата із заяви 23 лютого 2025 р.: «Сьогодні Україна знову бореться не лише за свою територіальну цілісність, а й за саме своє існування. <…> Міжнародна спільнота не повинна відвертатися або піддаватися хибним наративам і дезінформації. Вона не повинна допускати продовження гноблення або приймати компроміси, що підривають фундаментальні права. Майбутнє має будуватися на міцному фундаменті міжнародного права, самовизначення та взаємної поваги, а не примусу і підпорядкування».
Вказівки на територіальну цілісність і «компроміси, що підривають фундаментальні права» можна трактувати як підтримку політичної лінії українського керівництва, спрямовану на продовження війни до повного відновлення територіальної цілісності. Про це неодноразово заявляв і президент України, і чиновники найвищого рангу. Йшлося про необхідність відновлення територіальної цілісності нашої країни у загальновизнаних кордонах, тобто у межах 1991 р., включаючи Крим.
І ніхто не сперечається, що це було б абсолютно справедливим, але постає питання: скільки ще життів українських громадян потрібно покласти на вівтар цієї перемоги? І чи можливо це взагалі з огляду на сьогоднішні міжнародно-політичні реалії та стан української економіки і соціальної сфери? Адже той же Зеленський зовсім недавно казав, що «найцінніше, що є в Україні» – це люди, яких «дуже хочеться не втрачати». А території можна згодом повернути «дипломатичним шляхом».
Багато політологів сходяться на думці, що насправді війна за відновлення територіальної цілісності несе у собі величезні ризики для існування країни. То до чого насправді закликає Патріарх Варфоломій?
Однозначний висновок з його слів зробити не можна, але якщо розглядати ці слова в ширшому контексті, виходить ось яка картина. Патріарх Варфоломій – давній друг експрезидента США Д. Байдена. Константинопольську патріархію з американською Демократичною партією пов'язують давні та міцні зв'язки. Глава Фанара багато років прямує у руслі ліберальної повістки демпартії США. Це і підтримка руху BLM, і реверанси у бік ідеології ЛГБТ, і заклики голосувати за Байдена на виборах і так далі.
І оскільки нинішній президент США Д. Трамп показав себе затятим критиком і Д. Байдена, і ліберальної повістки, можна зробити висновок, що Патріарх Варфоломій якщо не відкрито опонує Д. Трампу, то не підтримує його політику. А політика Трампа щодо України якраз і полягає у негайному припиненні війни для збереження багатьох тисяч життів українських громадян, хай навіть ціною поступок, ціною несправедливості та компромісів з територіальних питань.
Саме в цьому контексті слід розуміти слова Патріарха Варфоломія про те, що «міжнародна спільнота не повинна <…> йти на компроміси, які підривають фундаментальні права». Як відомо, команда Д. Трампа веде зараз переговори з керівництвом РФ без участі України. Патріарх Варфоломій не оминув і цей момент: «Цей процес має включати Україну як рівноправного учасника, підтверджувати її право існувати без страху та принести зцілення землі, спустошеній бойовими діями». По суті, сказано все правильно та справедливо, однак у контексті сьогоднішніх взаємин України, США, Європи та РФ це звучить як критика зусиль Д. Трампа щодо встановлення миру «тут і зараз».
Висновок з промови глави Фанара можна зробити таким: мир стражденній Україні необхідний, але він має бути лише на умовах української влади. А якщо вона до миру зараз не готова, то він і не потрібний.
Тому, відповідаючи на запитання, винесене у заголовок статті, можна сказати, що глава РПЦ благословляє війну в Україні прямо, а патріарх Варфоломій робить це опосередковано.
А ось чого не прозвучало ні від Варфоломія, ні від Кирила, то це слів про мир, закликів до того, щоб припинити кровопролиття та домовитися про мирне співіснування. Адже в устах релігійних лідерів цей заклик звучав би абсолютно логічно та очікувано. Предстоятели Помісних Церков повинні закликати до припинення війни, до збереження людських життів, щоб поступитися якимись своїми інтересами заради припинення смертей і страждань. Адже життя людське найдорожче на цій землі. Але від Патріархів Кирила та Варфоломія ми цього не почули. Обидва вони підтримують «свої» політичні сили та відстоюють їхні інтереси.
Співчуття до жертв: до всіх, чи лише «зручних»?
Задля справедливості треба сказати, що на початку своєї промови Константинопольський Патріарх згадав про страждання народу України, про загиблих і знедолених. Цитата: «Минуло три роки з моменту несправедливого та руйнівного вторгнення Російської Федерації в Україну. За цей час були втрачені незліченні життя, зруйновані будинки та переміщені цілі громади. Сім'ї залишаються розділеними, міста лежать у руїнах, і мільйони були змушені піти у вигнання. Ця війна залишила глибокі рани – не лише на землі, а й у серцях страждаючих».
Все це гірка правда, жахлива реальність наших днів. Але, говорячи про все це, Патріарх Варфоломій не згадав про дуже важливі речі. Більшість постраждалих українців, зруйнованих міст і храмів належать до УПЦ. І крім страждань, завданих війною, вони сьогодні змушені страждати від загарбницьких насильницьких дій ПЦУ, а також влади, яка її підтримує.
Патріарх Варфоломій пише: «Свята Велика Церква Христова не може залишатися байдужою, коли тріумфує несправедливість». Але хіба «справедливість», коли з його вини мільйони людей в Україні ворогують один з одним? Коли священників і парафіян б'ють прихильники «варфоломіївської» ПЦУ? Коли родини батюшок виганяють на вулицю разом із дітьми із церковних будинків? Адже про це вже знає весь світ.
Ще одна цитата з промови Патріарха Варфоломія про українців: «Пройшовши через усі випробування, вони залишалися стійкими, зберігаючи свою віру... Ми згадуємо сьогоднішнє Євангеліє, яке нагадує нам, що ми служимо Христу, служачи стражденним, вигнаним та ув'язненим».
Так, він говорить про війну. Але хіба не підходять ці рядки до тих громад УПЦ, яких вигнали з їхніх храмів і будинків «пташенята» глави Фанара? Хіба це не вони, «пройшовши через усі випробування, залишалися стійкими, зберігаючи свою віру»? Хіба це не служінню їм, «стражденним, вигнаним і ув'язненим», закликає нас Христос?
На жаль, Патріарх Варфоломій теми страждань УПЦ у своїх промовах старанно уникає. Для нього українець – це завжди парафіянин ПЦУ, який повністю підтримує ініціативи Зеленського, Єленського та інших представників влади.
Хто воскресне: людина чи держава?
Господь завжди говорив про воскресіння людини, але ніколи про воскресіння держави. Проте Патріарх Варфоломій наголошує саме на цьому. Цитата: «Подібно до того, як Воскресіння Христа слідує за Його стражданнями, ми віримо, що Україна воскресне, що темрява війни не триватиме довго і що світло правди знову засяє».
Вільно чи не вільно, але глава Фанара повторив одне із гасел УПА середини ХХ століття.
Але чи правомірно взагалі говорити про воскресіння держави у контексті страждань Христових? Чи це не є заміною понять? Адже Христос постраждав не за країни та держави, а за кожну людину на землі. «Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав вічне життя» (Ін. 3, 16). Так, велич держави – це, можливо, те, чого хотілося б багатьом людям. Це те, чого прагнуть політики та чиновники. Але чи не до цього можна віднести слова: «Що високо у людей, то гидота перед Богом» (Лк. 16, 15)?
Ісус Христос міг би долучитися до політичного життя Іудеї 2000 років тому. Народ від нього саме на це чекав і навіть вимагав. Усі мріяли скинути з себе ярмо ненависних римлян і відновити незалежність та суверенітет Іудейського царства. Але Господь цього не зробив. Ніде в його проповідях ми не знайдемо політичних гасел, закликів до повстання, покарання агресора, справедливого миру, «воскресіння» іудеї. Завжди йдеться лише про людину, про людську душу, про спасіння та воскресіння цієї душі. Про її незмірну цінність перед Богом.
То чи не повинні теперішні пастирі та архіпастирі говорити про те саме? Чи не повинні вони, як і Христос, закликати до покаяння та виконання Божих заповідей? І чому ми цього всього не чуємо від Патріархів Варфоломія та Кирила? Чому в їхніх промовах все більше про політику, фундаментальні права та інше? Адже лише дотримання заповідей Христових може принести на землю і мир, і справедливість, і правду.
