«Храм усіх богів» замість дому Богородиці: навіщо владі пантеон у Лаврі
З Лаври вигнали ченців, провели там концерти й кулінарні шоу, влаштували блюзнірські маніпуляції з мощами. А тепер будують неоязичницький пантеон.
28 червня 2026 р., у День Конституції, президент В. Зеленський виступив у Києво-Печерській лаврі й оголосив, що вносить до Верховної Ради України законопроєкт про створення Українського національного пантеону, покликаного, за словами президента, вшановувати українців, які «боролися заради України, надихали Україну». Вже 1 липня Рада оперативно проголосувала за, а Кабмін так само оперативно затвердив механізм створення Пантеону. Розмістити його передбачається на території Києво-Печерської лаври.
Чому саме в Лаврі? Хто буде населяти цей Національний пантеон? Які імена він буде увічнювати? Кого ставити за приклад?
З монастиря – у стартап нової державної ідеології
Рішення про Пантеон не можна розглядати у відриві від того, що вже відбувається з Лаврою. Ченців УПЦ влада три роки намагається вигнати з обителі: храми й частину келій забрали, вірянам закрили вхід до святині. З «монастирем ПЦУ» якось не складається – ченців там майже немає, а ті, що є, за сумісництвом числяться штатними співробітниками Мінкульту. Якийсь час влада явно не знала, що робити зі святинею, що дісталася їй: то кулінарне шоу влаштує, то молитовний сніданок проведе, то ансамбль пісні й танцю запустить. Але тепер, судячи з усього, держава визначилася. Лавру перетворюють на майданчик для розкрутки нової державної ідеології – своєрідний стартап, який намагатимуться продати українському суспільству.
Примітно, що саме в Лаврі Зеленський відзначив День Конституції, суто світське свято. На заході були присутні вищі чиновники, представники релігійних організацій та інші почесні особи. Ще вчора влада демонстративно скорбіла, розповідаючи світові про удар РФ по «святині». А сьогодні та сама святиня – просто антураж для держзаходів: Зеленський виступає на мальовничому тлі Успенського собору, чиновники сидять під лаврською дзвіницею.
І ось тепер ця практика затверджується на законодавчому рівні. У тексті закону про Пантеон прямо зазначається, що він має стати місцем державних церемоній, вручення вищих державних нагород, а його відвідування стане частиною державного протоколу під час візитів іноземних лідерів і делегацій.
Тобто ні про яку святість і мови немає. Влада збирається використовувати Києво-Печерську лавру як державний ритуальний майданчик.
Будувати в Лаврі не можна? Якщо дуже хочеться – то можна
Коли влада розривала з УПЦ договір про оренду Нижньої лаври, держава ставила Церкві у провину турботу про об'єкти монастиря. Тоді в Мінкульті склали цілий список «порушень». У переліку претензій – «самовільна перебудова, добудова, перепланування пам'яток культурної спадщини та зведення новобудов на території заповідника», «нецільове використання підвалу 1914 року», «неналежне утримання пам'ятки архітектури місцевого значення» – книжного складу в корпусі №113. Про які саме об'єкти йдеться (крім останнього), у Мінкульті не уточнили.
Коли ж в УПЦ зажадали надати конкретний список «порушень», держава Церкві відмовила й документ засекретила.
Тоді ж ми чули від чиновників безліч гнівних сентенцій із звинуваченнями, нібито в УПЦ порушують «історичний вигляд» Лаври. І тут виникає цілком резонне питання – а будівництво в православній святині «храму всіх богів» (саме так перекладається слово «пантеон») не порушить цей «вигляд»? Питання здається риторичним, але це лише на перший погляд.
Справа в тому, що формально будівництво в Лаврі не порушить ні «історичного вигляду», ні закону. Але зовсім не тому, що Пантеон впишеться в архітектуру давнього монастиря. Просто влада вчинила простіше: вона заздалегідь скасувала всі закони, які могли б цьому будівництву завадити.
На це звернув увагу народний депутат Максим Бужанський, коментуючи закон №15360 «Про Український національний пантеон»: «Там у законі прямо прописано правило – не зважати на інші закони».
Справді, у перехідних положеннях закону про Пантеон одним махом «вимикаються» відразу шість законодавчих актів.
Земельний кодекс вимагає, щоб земля використовувалася за цільовим призначенням? Для Пантеону це правило більше не діє – змінювати призначення ділянки не потрібно.
Закон про природно-заповідний фонд забороняє капітальне будівництво на заповідних територіях? Тепер у ньому з'явиться стаття, яка прямо дозволяє будувати Пантеон у заповіднику. Більше того, заповідний статус землі «не може бути підставою для відмови» в погодженні проєкту. Тобто чиновникам, які відповідають за охорону заповідника, законодавчо заборонили говорити «ні».
Закон про охорону культурної спадщини захищає зони охорони пам'яток і буферні зони об'єктів ЮНЕСКО? Дві ключові статті цього закону – 32-га і 33-тя – на Пантеон просто «не поширюються». А окремою новою нормою будівництво дозволяється прямо в буферній зоні об'єкта всесвітньої спадщини – тобто саме там, де воно категорично заборонено.
Є ще закон про поховання, який встановлює санітарні та екологічні вимоги до місць поховань. Вгадайте, чи поширюються вони на Пантеон? Правильно, ні: ні містобудівні, ні екологічні, ні санітарно-гігієнічні норми, обов'язкові для будь-якого цвинтаря або колумбарію в країні, тут застосовуватися не будуть.
Нарешті, містобудівні умови для проєктування Пантеону видадуть «без урахування вимог містобудівної документації на місцевому рівні». Простіше кажучи – генплан Києва можна не відкривати.
Виходить показова картина. Церкві ставили у провину «самовільні перебудови» й «порушення історичного вигляду» – і на цій підставі виганяли ченців з обителі, яку вони самі ж відновлювали десятиліттями після радянської занедбаності. А коли самій державі знадобилося збудувати в святині «храм усіх богів», вона не стала обтяжувати себе дотриманням власних законів – вона їх просто скасувала.
Залишається лише один закон, який Верховна Рада скасувати не в змозі, – міжнародна Конвенція про охорону всесвітньої спадщини. За нею будь-яке масштабне будівництво на території об'єкта ЮНЕСКО або в його буферній зоні вимагає попереднього повідомлення Комітету всесвітньої спадщини та оцінки впливу на пам'ятку. Український парламент може «вимкнути» свої закони, але не міжнародні зобов'язання країни. І саме тому питання про долю Лаври як об'єкта всесвітньої спадщини тепер звучить зовсім не риторично.
«Храм усіх богів»
Слово «пантеон» у перекладі з грецької означає «храм усіх богів». Іншими словами, універсальне язичницьке капище. Це дуже тривожно, бо дуже символічно: держава встановлює споконвічно язичницький монумент у самому серці Православ'я в нашій країні.
Цей символізм стає ще більш вражаючим, якщо ми подивимося на долю справжнього римського Пантеону. Цей грандіозний «храм усіх богів» був збудований у 118–128 рр. на площі П'яцца-делла-Ротонда в Римі. А в 609 р. він був перетворений на християнську церкву Санта-Марія-ад-Мартірес. Це був символ торжества християнства над язичництвом. Тепер в Україні хочуть зробити навпаки.
Може, хтось скаже, що це всього лише слово, яке вже давно втратило своє первісне язичницьке значення. Що сьогодні воно означає лише місце вшанування великих людей. Що ж, давайте подивимося, кого збираються вшановувати в новому українському «храмі всіх богів».
Замість прославлення Бога – культ національних ідолів
У законі немає затвердженого списку осіб, яких влада збирається помістити до Пантеону. Але є категорії: керівники українських держав, гетьмани, президенти, командири Армії УНР, Української галицької армії, Карпатської Січі, Української повстанської армії та Збройних сил України.
Так, серед них безумовно є гідні люди: вчені, письменники, меценати, державні діячі, воїни, що віддали життя за нашу країну. Але чомусь українська влада це вшанування розпочала з того, що стала повертати й ховати в Україні прах, м'яко кажучи, дуже суперечливих історичних персонажів: діячів ОУН, УПА, українського націоналістичного підпілля, громадянської війни тощо.
Кілька прикладів. Андрій Мельник звинувачується у співпраці з нацистською Німеччиною та участі в репресіях проти мирного населення на окупованій території України. Степан Бандера звинувачується у співпраці з нацистами, опосередковано – в участі у Волинській різанині. Симон Петлюра звинувачується в погромах 1918-1921 рр., у яких, за різними оцінками, постраждали – були вбиті, поранені або пограбовані – до 1 млн євреїв.
Може, для когось ці постаті є героями, може, хтось бачить у них борців за незалежність України. Але
всі ці люди, прямо чи опосередковано, причетні до вбивств, на їхніх руках кров. Як можна їх ховати поруч із Преподобними Печерськими, угодниками Божими?
Є й ще один немаловажний аспект. Лавра – це православна святиня. А в Пантеоні нам пропонується вшановувати і греко-католиків, і невіруючих, і людей, які вороже ставилися до Православної Церкви.
Можливо, український Пантеон не нагадуватиме римський часів язичництва. Вірогідно, у ньому не приноситимуться жертви й не влаштовуватимуться язичницькі святкування. Але ось що вся ця історія точно нагадує – так це створення культу «героїв» Жовтневої революції 1917 р. Радянська влада тоді теж створила свій «пантеон»: Ленін, Сталін, Кіров, Щорс тощо. Їхні біографії переписувалися як «житія святих» нової безбожної релігії. У комунізму були свої «святі», свої «мощі», свої мавзолеї, свої ритуали й свої обов'язкові свята. Сьогодні український проєкт Національного пантеону іде тим самим шляхом. Тільки замість комуністичних «героїв» – національні, замість Леніна – Бандера, замість радянських мавзолеїв – українські пантеони.
І всі вони – хоч радянські, хоч українські – по суті одна й та сама духовна підміна: місце вшанування Бога, Пресвятої Богородиці і святих займає державний культ. Найвищою цінністю оголошується держава, нація, незалежність, революція, Майдан. І вшановувати пропонується тих, хто приносив на цей вівтар своє, а частіше чуже життя. Бог замінюється ідолом – ідолом державності або нації.
А хто у нас любить займатися подібними підмінами? Досить згадати слова, що сягають ще Тертуліана: «Диявол – мавпа Бога».
Пантеон у Лаврі: турбота про державу чи робота проти Православ'я?
Всі експерти сходяться в одному – будувати пантеон саме в Лаврі не було жодної необхідності: для цього можна було знайти в Києві десятки більш підходящих локацій. Чому саме православна святиня? І чия це ідея?
Екс-нардеп Ігор Мосійчук заявив, що блюзнірське рішення про розміщення пантеону в монастирі ухвалював особисто Зеленський. А політолог Костянтин Бондаренко уточнює, що це спроба президента насолити Церкві. І з ним важко не погодитися. У відносинах Зеленського й УПЦ ми бачимо певну тенденцію. Перед приходом до влади він запевняв, що не втручатиметься в питання віри. Наприкінці 2022 року Зеленський ініціював масштабні репресії проти духовенства, у 2023 році вигнав Церкву з Лаври, у 2024 році підписав закон про заборону УПЦ, і ось тепер – рішення про будівництво пантеону в одній із найшанованіших православних святинь у світі. І якщо попередні кроки можна було оцінити як боротьбу з «фесбешними попами», то «храм усіх богів» у святині – це удар по Православ'ю загалом.
Важко не помітити певну тенденцію. І ми не знаємо, чому так відбувається. Можливо, він щиро вважає, що Православ'ю не місце в Україні, може, він більше симпатизує іншим релігійним течіям, не виключено, що на Зеленського впливають ті самі люди, з якими при ухваленні рішень радився колишній голова ОП.
Але як би там не було, боротьба проти Церкви – завідомо програшна. Лавра пережила монгольське спустошення, синодальну бюрократію й радянський музей атеїзму – і щоразу до її печер поверталася молитва. Переживе вона й «храм усіх богів». Питання лише в тому, який рахунок за це чергове «перевлаштування» святині доведеться заплатити тим, хто його затіяв.
