«Культурний» терор: як чиновники на Волині беруть участь у цькуванні громади УПЦ

Захоплення Свято-Покровського храму у волинському селі Грибовиця поставило у складне становище відділ культури місцевої райдержадміністрації. З одного боку, їм довелося заплющити очі на вторгнення у храм представників Київського Патріархату, що продовжують користуватися ним без будь-яких законних підстав ще з грудня 2015 року. З іншого – наявність чинного охоронного договору зі Свято-Покровською громадою УПЦ у цій ситуації не дає чиновникам відверто ігнорувати факт захоплення.

Замість того, щоб у межах своїх повноважень допомогти повернути храм законному користувачеві, відділ культури РДА вже не перший місяць буквально «бомбить» священика УПЦ у Грибовиці приписами по храмовому приміщенню – документами, що не радують своєю новизною. Силою відстороненого від храму священнослужителя, чиновники від культури звинувачують у бездіяльності: мовляв, не виправив у приміщенні зазначені ними недоліки. При цьому у РДА прекрасно знають про те, що відбувається у селі.

У документі від 1 грудня 2015 року, надісланому буквально за кілька днів до остаточного захоплення храму Київським Патріархатом, відділ культури посилається на рішення комісії, що прийшла до дивного висновку. Виявляється, заміна при ремонтних роботах вхідних дверей у храм – грубе порушення, від якого непоправно постраждала автентичність пам'ятки архітектури.

Повторний припис – аналогічного змісту, як випливає зі згадок у листуванні, було підготовлено 5 січня 2016 року – практично одночасно з «переможним» візитом у Грибовицю керівника єпархії УПЦ КП.

Підписала ці документи начальниця відділу культури Олена Шумик, яка порівняно недавно потрапила на цю посаду, однак часу мала досить, щоб ознайомитися з архівом документації по Свято-Покровському храму або зрозуміти, що її відділ просто використовують для цькування громади УПЦ у Грибовиці. Наводимо фотокопію відповіді, в якій настоятель храму УПЦ нагадує про те, що всі виконані його громадою ремонтні роботи у храмі впродовж 2002-2012 років були узгоджені в усіх інстанціях. У тексті священик нагадує, що його, за фактом, просто не допускають до храму, і відмовляється, поки триває слідство по захопленню, розривати охоронний договір. Законних підстав для цього справді не існує. Однак відділ культури, посилаючись на невиконання приписів, наполягає саме на розірванні договору – чомусь саме з православною громадою, а не з Грибовицькою сільрадою, що теж значиться як другий користувач храму.

Цікавим є той факт, що за 17 років служіння Ігоря Маргіти у Свято-Покровському храмі районний відділ культури ніколи не виявляв подібного інтересу до стану цього пам'ятника. Оборот документації від чиновників до священика за останні місяці однозначно перевищив активність листування за всі минулі роки.

З одного боку, чудово, що чиновники взялися так турбуватися за ввірені їхній охороні пам'ятки культури – хоча б за один. З іншого – як мінімум незрозуміло, чому «культурна» атака на громаду УПЦ дивним чином кілька разів збігалася з незаконними діями грибовицької громади Київського Патріархату. Не хотілося би допускати думки, що чиновники та рейдери діють спільно.

Можливо, "культурні" діячі Іваничівської РДА могли б поділитися досвідом із охорони пам'ятників зі своїми горохівськими та луцькими колегами? Не може бути, щоб повна перебудова храму у селі Угринів руками Київського Патріархату, без будь-яких дозволів від контролюючих органів, не зацікавила місцевий відділ культури. І, мабуть, оббиті стіни та розкопана територія біля Свято-Троїцького собору у Луцьку – менш значне порушення, ніж, замінені, з дозволу контролюючих структур, вікна та двері у грибовицькому храмі?

Читайте також