У Церкви відбирають землю: що каже закон?

Місцева влада намагається відібрати у громад УПЦ землю. Фото: СПЖ

Навесні 2023 року місцева влада синхронно почала приймати рішення про вилучення земельних ділянок у громад Української Православної Церкви. Ці рішення мають на увазі, що і храми, які стоять на такій землі, не можуть більше функціонувати. Наскільки це законно, і як взагалі до такого ставитися?

Близько року тому органи місцевого самоврядування також синхронно почали приймати рішення про «заборону» діяльності УПЦ на своїй території. Ось, наприклад, одне з таких рішень: «Заборонити на території Махнівської сільської ради діяльність Української Православної Церкви (Московський Патріархат), оскільки вона несе загрозу національній безпеці України».

Незважаючи на те, що у рішенні депутати посилаються на закони України «Про правовий режим воєнного стану» та «Про місцеве самоврядування», воно є абсолютно незаконним. Будь-хто може прочитати відповідні статті законів і в цьому переконатися. Незаконність таких рішень змушені визнати й антипатики УПЦ. Ось нещодавня, від 06.04.2023 р., заява голови Держслужби з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) Віктора Єленського: «Забороняти церкви місцеві органи влади не можуть. Мотиви і прагнення зрозумілі, але це незаконно».

Останнім часом рішення органів місцевого самоврядування щодо заборони УПЦ стали дещо іншими. Вони вже містять у собі не формулювання категоричної заборони, а звернення до Верховної Ради із закликом проголосувати за таку заборону. Наприклад, ось як формулюється рішення Рівненської міської ради від 10.04.2023 р.: «Звернутися до Верховної Ради України та державних органів (відповідно до їхньої компетенції) з приводу неприпустимості подальшого існування та діяльності Української православної церкви (російської православної церкви в Україні) ( звернення додається)».

Подібні звернення не є перевищенням повноважень органів місцевого самоврядування і можуть направлятись до Верховної Ради, яка, у свою чергу, може проголосувати за відповідну заборону. Це, звісно, буде суперечити Конституції України, але це вже окрема тема.

І сьогодні подібні звернення до Верховної Ради приймаються у пакеті із рішенням про позбавлення прав на земельні ділянки, які перебувають у користуванні громад УПЦ. Та ж Рівненська міськрада так і зробила.

Скріншот сайту Рівненської міськради rivnerada.gov.ua

Наступного дня, 11.04.2023 р., ЗМІ повідомили про подібне рішення Волинської облради.

Президія Волинської облради, 11 квітня 2023 року. Фото: «Суспільне Луцьк»

Показово, що під час голосування за заборону УПЦ у президії Волинської облради сидить «митрополит» ПЦУ Михайло Зінкевич. Хіба це не порушення принципу рівноправності? Хіба це не свідчення того, що одна релігійна організація розправляється з іншою руками можновладців?

Агентство «Суспільне Новини», повідомляючи про це рішення, наводить коментар керівника юридичної компанії «РЕХТСАНВАЛЬТ-УКРАЇНА» Василя Самолюка: «Будь-які рішення органу місцевого самоврядування щодо заборони будь-якої релігійної організації, в т. ч. УПЦ, наразі є незаконними. Щодо відлучення землі – тут потрібно розглядати кожну конкретну ситуацію, на підставі яких договорів, рішень ця земля передавалася. Якщо земля оформлялася на відповідні релігійні громади – тут також абсолютно безперспективно. Щодо договорів користування конкретним майном – теж потрібно звертатися до конкретного договору». Цілком правильна заява, у повній відповідності до законів України.

За короткий період подібні рішення були ухвалені в Хмельницькому, Рівному, Кам'янці-Подільському, Луцьку, Здолбунові, Тернополі, Березані та інших населених пунктах.

Наскільки законними є дані рішення? Ось, наприклад, Рівненська облрада ухвалила рішення про припинення користування землею Миколаївською громадою на вул. Житомирській, 8.

В обґрунтування свого рішення Рівненські депутати наводять Земельний кодекс, а також закони України «Про місцеве самоврядування» і «Про свободу совісті та релігійні організації». В тексті рішення зазначено: «Припинити РЕЛІГІЙНІЙ ГРОМАДІ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКІЙ) право постійного користування земельною ділянкою площею 737 м2 на вул. Житомирській, 8 з кадастровим номером 5610100000:01:042:0348».

Земельний кодекс встановлює як причини, через які може бути припинено користування земельною ділянкою, так і порядок такого припинення. Так ст. 141 встановлює: «Підставами для припинення права користування земельною ділянкою є:

· а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

· б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

· в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

· г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

· ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

· д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

· е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

· є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

· ж) передача приватному партнеру, концесіонеру...;

· з) припинення права користування надрами...».

У рішеннях про позбавлення громад УПЦ земельних ділянок зазвичай причини не згадуються взагалі, оскільки їх практично неможливо застосувати до громад. А позбавлення права користування просто тому, що так захотіли депутати будь-якої місцевої ради, законами України не передбачено.

Тепер звернемося до порядку припинення прав постійного користування земельними ділянками. У ст.149 говориться: «Вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а у разі незгоди землекористувачів – в судовому порядку».

Тобто органи місцевого самоврядування мають звернутися до суду, якщо вони бажають відібрати землю у громади УПЦ, оскільки самостійно цього зробити не можуть.

Втім ст. 143 Земельного кодексу встановлює причини, через які суд може примусово позбавити громаду права користування землею. Вони такі:

· а) «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

· б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами...);

· в) конфіскація земельної ділянки;

· г) примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної потреби;

· ґ) примусове звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки;

· ґ-1) примусове звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіція по зобов'язаннях особи, яка використовує земельну ділянку в такому праві».

Але навіть за наявності цих підстав, чого собі не можна уявити стосовно громад УПЦ (не забруднюють же вони, справді, землю радіоактивними відходами), місцева влада не може відразу звернутися до суду.

Ст. 144 Земельного кодексу вимагає, щоб у разі виявлення вищезазначених причин, спочатку «державний інспектор з контролю за використанням та охороною земель або державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища» склав протокол про адміністративне правопорушення і наказав у 30-денний термін усунути порушення. Потім у разі невиконання припису цей інспектор складає повторний протокол і знову дає 30 днів на усунення порушень. І лише потім, якщо порушення таки не усунуто, «орган державного контролю за використанням та охороною земель або орган державного контролю за охороною навколишнього природного середовища» має право звернутися до суду з позовом про припинення права користування земельною ділянкою. А довести в суді, що громада використовує ділянку не за цільовим призначенням або що вона забруднює її, навряд чи вдасться.

Деякі питання може викликати пункт «г» про примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності, але і тут також діє правило, згідно з яким, якщо користувач земельної ділянки не згоден, то рішення приймає лише суд.

У разі ж, якщо земельна ділянка перебуває не в постійному користуванні, а в оренді, слід також керуватися законом України «Про оренду землі».

Ст. 32 цього закону також встановлює, що договір оренди може бути розірваний або за згодою сторін, або в односторонньому порядку, але також за рішенням суду, і лише у разі невиконання орендарем (релігійною громадою) своїх обов'язків, які здебільшого аналогічні, як і у разі права на постійне користування ділянкою (цільове призначення тощо). У разі оренди землі має укладатися договір оренди, в якому список таких обов'язків орендаря або підстав для припинення договору в односторонньому порядку може бути розширений за згодою сторін. І тут потрібно керуватися таким договором. Але в абсолютній більшості випадків жодної різниці між договором і положеннями відповідних статей закону немає.

Ще хитрішим способом позбавити громаду УПЦ права користування чи оренди земельної ділянки є скасування органом місцевого самоврядування свого ж рішення про передачу землі на постійне користування громаді УПЦ або в оренду.

Скасовувати свої ж рішення щодо надання землі УПЦ органи місцевого самоврядування можуть. Але не в цьому випадку.

Із цього приводу існує роз'яснення Конституційного суду України, яке говорить: «Конституційний суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, згідно з яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування відповідальні за діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни або припинення».

Крім того, рішення про передачу земельної ділянки у користування релігійній громаді є актом одноразового, а не нормативного характеру. А щодо таких актів Конституційний суд говорить ще більш категорично: «Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їх виконання, тому вони не можуть бути скасовані або змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання».

Підсумовуючи, можна сказати, що рішення органів місцевого самоврядування щодо позбавлення громад УПЦ права користування земельними ділянками є незаконними і не підлягають виконанню. Для захисту своїх прав громадам УПЦ слід заявляти скарги до судів, органів поліції та прокуратури, подавати звернення до уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Скрізь заявляти про незаконність подібних рішень.

Більше того, ці рішення можуть мати ознаки кримінального злочину, передбаченого ст. 161 «Порушення рівноправності громадян залежно від їхньої расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками» (максимальне покарання – 8 років в'язниці), а також ст. 180 «Перешкоджання вчиненню релігійного обряду» (до 2-х років або штраф до 51 тис. грн.). Навіщо місцевим депутатам підставляти себе під ці статті шляхом ухвалення наперед незаконних рішень, не зовсім зрозуміло.

У ст. 1. Конституції України говориться: «Україна є <…> правовою державою». І незважаючи на те, що дійсність зараз дещо інша, необхідно змушувати наших опонентів діяти строго у правовому полі України. Необхідно використати всі законні можливості для захисту своїх прав. Але, головне, треба пам'ятати, що земельну ділянку і навіть храм забрати можна, але віру в людини забрати не можна. Тільки сама людина може її віддати (зрадити, точніше). А це означає, що ми можемо залишатися вірними Христу та Його Церкві за будь-яких обставин.

Читайте також