Про деякі забобони, пов'язані зі святкуванням Різдва і Хрещення Господнього

Кілька років тому, у переддень Різдва, будучи в гостях у одних своїх знайомих і, отже, отримавши доступ до ТБ, мені «пощастило» побачити на одному з місцевих каналів дві програми, що стосуються християнських свят. Власне, в самому цьому факті не було нічого дивного: подібні програми регулярно виходять на регіональних, приватних і загальнонаціональних каналах напередодні найбільш значущих християнських свят. Причому всі вони зроблені як під копірку. Саме тому я і вирішив зупинитися на цих двох передачах вінницького телебачення.

У першій програмі запрошена з педуніверситету викладач народознавства досить багато говорила про народні традиції, пов'язані зі святкуванням Різдва. Прикро, але от тільки про Христа та суто церковні традиції святкування Різдва вона чомусь забула згадати. Коротше кажучи, ситуація виглядала так, як ніби Різдво є суто українським національним святом, шр не має жодного відношення ані до Православ'я, ані взагалі до християнства, як такого.

Ще більше вразила мене друга програма («Ексклюзив»), присвячена святкуванню дня Хрещення Господнього. У цій програмі була показана група бадьорих вінницьких «моржів», які, пирхаючи від задоволення, вискакували з крижаної води та розповідали на камеру про те, як добре купатися на «водохреща», про те, як це корисно для нашого здоров'я і т. д., і тут же на все це дійство схвально поглядав напівголий Нептун із тризубцем у руках (нагадаю, що тризуб в православній традиції є символом диявола (1)). Нарешті, все це завершилось фінальною сценою віддання честі Нептуну та підсумковою «проповіддю» язичницького володаря водної стихії. Коротше кажучи, таке собі «хрещальне свято Нептуна».

Звичайно, в очах воцерковлених православних християн подібні дійства і програми виглядають як блюзнірство, але, відверто кажучи, дивуватися тут немає чому.

Справа в тому, що якщо ми вирішимо почерпнути інформацію про святкування Різдва Христового і Хрещення Господнього зі світських засобів масової інформації, то дізнаємося про все на світі, окрім як про те, що ж насправді святкують християни у ці дні.

А знаєте, чому так відбувається? Тому що, на жаль, Різдво та Хрещення стали сьогодні загальнонародними святами!

Кажу «на жаль!» тому, що ці свята – суто християнські, і святкування їх людьми невіруючими, нецерковними людьми з антихристиянськими переконаннями (наприклад тими, хто захоплюється окультизмом, східними релігійними вченнями і т. д.), призвело до тотальної профанації і перекручення самої суті цих християнських свят.

Ось тому нас і годують з екранів телевізорів, газетних, журнальних і книжкових сторінок розповідями про «Маланку», «12 страв», ворожіння у ніч під Різдво і т. д.

Дивно, але авторам цього інформаційного сміття навіть і в голову не приходить звернутися до представників Православної Церкви та уточнити справжню суть того, про що вони розповідають. Їх навіть не бентежить відверта брехня про дохристиянське походження наших свят, а також про псевдоцерковні звичаї та обряди, що носять нерідко суто окультний характер. Ось лише деякі приклади подібних хиб:

- Так, наприклад, нерідко можна зустріти твердження про те, що колядки – це, просто кажучи, язичницький «день народження сонця», який згодом Церква просто перейменувала на Різдво Христове.

- Що на Різдво у давнину готували велику, з 12-ти страв, вечерю, а напередодні Нового року готували «щедру вечерю». А так як за християнським календарем це день прп. Меланії Римляніни, то він мав назву «Маланки» або «Щедрівок» і був пов'язаний також з новорічним циклом так званого «Сонячного кола».

- Що особливої уваги на Різдвяні свята заслуговують дівочі гадання, які в різних районах мали свої форми (причому у ворожіннях може бути активно використана церковна атрибутика).

- Що назва «голодна кутя» походить від того, що на неї вже не кликали вечеряти «святі душі» і «бога багатства», що ввечері у церквах святили «вечірню воду», яка була навіть більш корисна від усякої біди, ніж «йорданська».

- Що «йорданська» вода вважається цілющою, і тому її потрібно вживати під час різних хвороб, можна натирати нею суглоби і хворі місця на тілі, поїти вагітних під час пологів, лікувати дитячий переляк, поїти корів, коли вони теляться, і т. д.

- Що саме свято Хрещення Господнього сягає корінням у дохристиянські часи і було присвячене «очиснику і освятителю води, проводам зими та святкуванню швидкого приходу весни», та що згодом християнська церква підмінила стародавню назву свята «Водохреща» на суто християнське «Йордан».

Звичайно, на все це можна було б закрити очі (бо що ще очікувати від сучасного розцерковленого суспільства), коли б ця масова істерія язичницьких веселощів не завдавала  згубного впливу на самих християн.

Язичництво у християнській обгортці, або «біла магія православного обряду»

Якщо говорити відверто, то сьогодні ми, сучасні християни, мало чим відрізняємося від людей нецерковних. Ну, хіба що до церкви ходимо частіше, а в іншому – все як у всіх: перегляди розважальних програм по ТБ, народні гуляння, застілля, яке нерідко супроводжується рясним вживанням міцних напоїв і непомірним пустослів'ям. У тому числі багато християн вважають своїм обов'язком навантажити святковий стіл не менше ніж 12-тьма стравами.

Про те, що на такий стіл витрачається досить велика сума грошей, і казати не варто (запевняю вас, ринкові торговці просто плачуть від захвату, бачачи, як ми змітаємо продукти з прилавків).

Так, завдавши істотної шкоди власному здоров'ю та суттєво поповнивши гаманці служителів мамони, ми наближаємося до водохресних свят. Ось тут і настає найбільш «благодатний» час подбати про здоров'я, що похитнулося, бо, судячи з численних розповідей (які мають місце у середовищі православних) про цілющі та чудодійні властивості водохресної води, складається враження, що вона (Хрещенська вода) виліковує практично від усіх недуг.

І дійсно, згідно з загальноприйнятою сьогодні думкою, водохресна вода зцілює немовби сама по собі, незалежно від духовного стану людини. Тобто фактично сама людина, що споживає водохресну воду, в цьому процесі зцілення приймає лише непряму участь: бо Бог «заряджає» воду Благодаттю (після чого відходить на другий план), а Благодать через омивання або окроплення водою проявляє свої цілющі властивості. Коротше кажучи, все відбувається немовби само собою, автоматично, десь там на небі, а ти тільки виконуй певний ритуал та ні про що не думай.

На жаль, багатьох людей влаштовує саме таке сприйняття християнства. Сьогодні ми зіткнулися з тим фактом, що, у протилежність справжньому «важкому» християнству, існує набагато більш поширене – «легке», безтурботне християнство. Воно характеризується, серед іншого, двома речами: двовір'ям та магізмом.

Двовір'я та магізм  

Ігумен Петро Мещерінов так характеризує ці два явища псевдоцерковного життя: «Двовір'я – явище, що характеризується прийняттям і засвоєнням виключно обрядової сторони Православ'я; притому, що дух життя залишається язичницьким. Двовір'я в наші дні – це вже не стільки стрибання через багаття на Івана Купалу і святочні ворожіння, скільки вектор життя. Воно прибирає з нашої релігії Христа і ставить на Його місце реалії занепалого світу. Метою в цій системі поглядів є не Сам Господь і життя в Ньому, а отримання від Нього цілком земних благ; Сам же Господь і Його заповіді нікого не цікавлять. Все церковне, до чого торкається двовір'я, профанується і опошлюється, так що багато людей під Церквою розуміють не Христа і християнське життя, а Масляну, яблучні і інші «Спаси», народні прикмети і тому подібні речі.

Ще більше, ніж двовір'я, перекручує внутрішній устрій християнського життя магізм. Ось чому людина з магічним сприйняттям християнства фактично перестає бути християнином, хоча зовні вона і може виглядати досить воцерковленою.

Магізм в Церкві перш за все перекручує відносини людини і Бога, перекручує саму думку про Бога, так як магічна точка зору ґрунтується на тій підставі, що Богу потрібен тільки обряд, правильно, вчасно виконаний; в іншому людина Богу нічого не винна, і відносини людини і Бога цим цілком вичерпуються.

Що з усього цього виходить на практиці? Те, що церква перетворилася у нас в якусь білу магію православного обряду. З Христом людині не завжди легко і комфортно. Він накаже: люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї! Це – заповідь перша (Мк. 12, 30). Це вимагає від людини моральної напруги, стремління серця до Господа, а людям це незручно, нудно і нецікаво. Їм потрібен, як писав ще свт. Ігнатій Брянчанінов, ефект і розвага; тому християнство "розцвічується" найрізноманітнішими речами, такими, як: видіння, знамення, одкровення; поїздки у пошуках прозорливих старців і стариць; шанування різноманітних джерел та інших "святиньок"; вираховування ознак швидкого кінця світу; створення величезної кількості переказів про тих чи інших шанованих святих і т. д. Нерідко сюди домішується і язичництво, зодягнуте у церковну одежу, наприклад, шанування Медових, Яблучних та інших "Спасів", Масляна, різного роду напівзабобонні звичаї, пов'язані зі святами Різдва і Хрещення, та ін. Небезпека тут та, що в якості вчення Церкви виступають не Святе Письмо, не догматичне і моральне святоотцівське Передання, але історично небездоганні відомості та негідні і бабські байки. (1 Тим. 4, 7)».

І дійсно, часто людям легше поставити свічки, написати записки, скуштувати 12-ть страв і т. д. в надії, що вони автоматично нададуть потрібну магічну дію, ніж розбиратися у своєму житті та будувати його у відповідності з Євангелієм.

Ось тут ми й повинні поставити собі важливе питання: а чи варто дивуватись світсько-язичницьким традиціям святкування Різдва та Хрещення, коли самі ми, православні християни, давно вже розучилися святкувати наші християнські свята по-християнськи?

Дивно, але для нас, християн, церковне свято обов'язково має бути схожим на свято світське, тобто на свято плоті, але не Духу. Чи це не є свідченням применшення Духа Божого в сучасних християн?

Звичайно, на це нам можуть заперечити, що, мовляв, такі великі свята і відзначатися мають з особливою урочистістю і т. д. Бо наша Церква – Церква торжествуюча! Але все ж, це торжество більш внутрішнє, ніж зовнішнє: «Наш Господь приходить! – такий був радісно торжествуючий клич християн. Це був клич перемоги, перемоги, яка перемогла світ» (2). І дійсно, перед блиском слави прославленого Христа будь-яке людське торжество меркне, а може навіть виглядати як блюзнірська пародія.

Ми маємо чітко розуміти, що Христос прийшов спасти всю людину! Причому спасти для вічності, а не для життя. Саме тому апостоли, та й Сам Христос, закликають нас не любити «світ» («світ» – тобто світ пристрастей, у якому править культ матеріального благополуччя, егоїзм, культ максимального споживання чуттєвих задоволень, в тому числі і бажання «відірватися» у святкові дні): «Не любіть світу, ані того, що в світі: коли любить хто світ, у тім немає любові Отцівської» (1 Івана 2:16-15).

Проблема полягає в тому, що людина, яка полюбила світ пристрастей, не може вже любити Христа, не може бажати з'єднання з Ним, тому що замість придбання богоподібних властивостей (тобто бажання у всьому уподібнитися Христу) така людина бажає тільки одного – споживати чуттєві задоволення! Тобто зробити так, щоб все у цьому світі служило їй одній і існувало заради неї одної: «Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається» (Як. 4:4).

Уподібнення же Христу вимагає зовсім іншого, а саме – вміння віддавати, жертвувати собою! Тільки таким чином набувається людиною любов Христова (тобто жертовна любов), тільки таким чином людина може з'єднатися з Духом Божим (зі Святим Духом), який власне і є ЖИТТЯ (тобто тільки Святий Дух може дати людині справжнє духовне і необхідне фізичне здоров'я, а також спасіння у вічності).

Однак, на жаль, сталося так, що замість того, щоб йти назустріч Богу, все більш і більш з'єднуючись з Ним у Святому Дусі, замість того, щоб використовувати у ній самій приховані сили для піднесення себе і всього світу до Бога, людина віддалась у владу матеріальних потреб. Тому-то світ, який Бог спочатку створив «хорошим вельми», став для людини темницею і постійною спокусою, у якій «князь світу цього» у смерті реалізує свою владу.

Тож справа Церкви якраз і полягає в тому, щоб повернути цей пошкоджений світ у свій первісний стан: «Освяченням води, їжі і рослин Церква повертає їх у первісні відносини не тільки з Богом, але і з створеною за образом Божим людиною. Панування Бога над всесвітом проголошується під час богоявленського Великого освячення води, чим стверджується також і звільнення людини з-під влади космічних сил. Таким чином, це освячення природи означає демістифікацію природи» (3).

Просто кажучи, Бог приходить до нас на допомогу, звільняючи навіть самі природні стихії від впливу демонічних сил і ставлячи їх на службу людині. Але й від нас також потрібен певний моральний труд (труд з'єднання з Христом). Так як від ветхого Адама ми успадковуємо падшу природу, нам необхіден труд спротиву їй і спонукання себе на виконання заповідей Божих, яким тільки і усвояється благодать Христова людині.

Ми не повинні забувати про те, що в Церкві, у духовному житті  все – засоби, а мета – життя з Христом! І тому ми пізнаємо віру не для того, щоб дізнатися щось нове та цікаве, не для того, щоб досягти уявного чуттєвого і тілесного задоволення, а для того, щоб дізнатися, як жити так, щоб бути завжди з Христом! Власне тому наша віра і невіддільна від благочестя: «Віра без справ мертва» (Як. 2:26), – говорить Апостол.

Так, може, варто нам, християнам, замислитись над тим, щоб:

- замість «12-ти страв» злегка зменшити свій апетит, а на гроші, що залишилися, допомогти нужденним?

- замість народних гулянь відвідати хворих та малозабезпечених, або просто тих, хто потребує нашої уваги?

- замість пустослів'я і перегляду розважальних передач зайвий час присвятити молитві або вивченню Священного Писання і вчення Церкви і т. д.?

Адже саме таким чином ми тільки й зможемо прийняти Духа Божого в наші серця, зможемо зустрітися з Христом!

Не роблячи цього, а просто прагнучи до отримання задоволень і матеріального благополуччя, чи ми не почуємо з вуст Господа слова: «...Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований. Бо Я голодував був і не нагодували Мене, прагнув і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був і не прийняли ви Мене, був нагий і не зодягли ви Мене, слабий і в в'язниці і Мене не відвідали ви. Тоді відповідять і вони, промовляючи: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спрагненого, або мандрівником, чи нагого, чи недужого, чи в в'язниці і не послужили Тобі? Тоді Він відповість їм і скаже: Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, Мені не вчинили! І ці підуть на вічную муку, а праведники на вічне життя» (Мф. 25:41-46).

Посилання:

1. Повість прп. Євфимія Великого (Четьї-Мінеї, 20 січня). Також про значення тризуба в окультних дисциплінах і білій магії («Тризуб Парацельса») див. у єп. Варнави (Бєляєва) у «Календарі Східної Церкви» та в 2-му томі «Основи мистецтва святості», стор 213.
2. Прот. Н.Афанасьєв. Трапеза Господня. Київ.2003 р.
3. Прот. Іоанн Мейєндорф. Візантійське богослов'я. Мінськ. Промені Софії. 2001 р.