Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил
Цього дня ми святкуємо Собор наших найтаємничіших, найблагородніших, невидимих і вірних друзів.
Ми знаємо життя святих, їх біографії, долі, і через це співпереживання відбувається наша єдність із їхніми особистостями. Але з Ангелами все інакше. Ми не знаємо подробиць їхнього способу життя, але ми знаємо одну важливу для нас деталь – ми створені з Ангелами за одним лекалом (Об'явл. 21:17). Отже, в головному, в сутнісному, людина дорівнює Ангелам, а Божа Мати навіть перевершила їхню міру, ставши вищою за всі горні сили.
У хрещенні Бог дає нам найкращого друга. Як часто я чую людські уявлення про цього друга, як про якогось сторожового собаку, який тепер нас «охоронятиме» за фактом того, що ми хрещені. Яка помилка та яка наївність! Не раз я читав свідчення як стародавніх отців, так і сучасних про те, що наша душа випромінює тонкий духовний запах.
Єфрем Катунакський міг за запахом душі зрозуміти, що за людина стоїть перед ним. «Фу-у. Що це був за сморід, який я відчув», – розповідав старець, роблячи страшну гримасу після того, як його келію відвідав один безбожник. Якщо цей духовний нюх є у святих, то тим більше це почуття є й у Ангелів. Скільки разів ми читаємо в житійних оповіданнях про те, як Ангел-охоронець не міг наблизитися до людини, душа якої источала пекельний запах. Наша дружба з Ангелом можлива лише у межах істинної віри. Наскільки ми віддаляємось від життя за заповідями, від вірності Христу, настільки віддаляється від нас і наш Ангел-охоронець.
Але якщо ми живемо Богом, то світлий Ангел буде нашим найкращим і найвірнішим товаришем.
Багато років тому пішов із життя один мій добрий знайомий Борис Волинський. Цей чоловік був чистий серцем і благородний душею. Вмирав він тяжко, від раку підшлункової залози. Але при цьому він завжди відчував біля себе (а може й бачив) присутність свого Ангела-охоронця. Коли він говорив про нього своїм близьким, то від любові та благоговіння до Небесного друга його очі наповнювалися сльозами. Після того, як цей мученик помер, його дочка Поліна молилася біля його могили. Як вона сама розповідала, день був тоді похмурий. Але раптом, звідки не візьмись, з'явилося яскраве сліпуче світло. Дівчина підвела очі, і побачила одразу за могилою біля хреста ніби з повітря величезну постать Ангела. Світло, що виходило від нього, було в сотні разів сильніше сонячного, але при цьому не палило очі. На душі у Поліни розлилося тепло. А всередині вона почула голос: «Не бійся, я ангел твого батька. Я його провів. Йому не було страшно. У нього все гаразд». Далі дівчина побачила помах величезних крил, і Ангел зник, а на серці залишилася Пасха.
Можна і потрібно з обережністю ставитися до подібних явлень іншого світу, але те почуття миру, тиші та спокою з розчуленням, яке росою випало на її серце, не залишало сумніву, що це явлення Ангела було зі Світу Миру.
Як важливо не втратити цієї дружби, не порушити єдності з тим, хто буде супроводжувати нашу душу після її виходу з тіла. Ця єдність збільшується в міру накопичення в нас добра.
Якщо ми зберігаємо цнотливість, допомагаємо іншим, утверджуємось у моральності; виявляємо смирення і поступливість характеру, ставимося до людей з повагою; не ганяємося за корисливістю, приймаємо хулу і наклеп, бажаючи кривднику спасіння; не кидаємо людей у біді, навіть якщо самим тяжко; зберігаємо в усьому скромність, залишаючись простими і чесними, зберігаємо світ душі і в радості і в скорботі, завжди і до всіх залишаємося доброзичливими, сходячи крок за кроком до Божественної Любові, то ми, безперечно, накопичуємо добро, тоді з нами Бог і Його святі ангели.
Але якщо ми втрачаємо безрозсудно цнотливість, думаючи, що це не позначиться на духовному житті. Якщо робимо злісні зауваження оточуючим, засуджуємо інших, щоб підняти самих себе, проводимо час у балаканині, вивуджуємо звідусіль ганебні відомості і факти, щоб принизити інших, хизуємося своєю прямотою, ображаючи інших, вважаємо себе знавцями у всіх справах, а решту невігласіами, відчуваємо радість, коли помиляються інші, виточуємо «праведний гнів», виявляючи мстивість, вимагаємо від інших смирення, а самі завжди виправдовуємося, відкрито розбираємо гідності та недоліки інших, замовчуючи про свої гріхи, злостуємо тишком-нишком, знову і знову перебуваючи в образливих думках, то ми, звичайно ж, накопичуємо зло, і поряд з нами живуть біси.
Нам завжди потрібно пам'ятати про те, що Добро є єдиною формою Життя. Саме собою життя добре, просте і смиренне і підтримує у світі тільки Добро, будучи завжди добрим. Якщо ми цінуємо своє життя, то й жити маємо лише заради Добра. Якщо не цінуємо, то навіщо ми тоді взагалі прийшли у цей світ? Боятися бути добрим – остання межа боягузтва. Щоб допомогти іншій людині, не обов'язково бути сильною і багатою – достатньо бути доброю. Тоді й добрий Ангел завжди буде поруч із такою душею і покриє її своїми крилами і в цьому світі, і після виходу з нього.
