Бог під ножем: Чому Церква святкує перший біль Христа
Ми часто ховаємо це свято за пам'яттю Василія Великого, соромлячись його фізіологічності. Але Бог довів, що Він – не голограма, а реальна людина.
У церковному календарі є свята, про які не прийнято говорити голосно. 14 січня – один з таких днів. У храмах буде багато людей, але більшість прийде привітати один одного зі «Старим Новим роком» або вшанувати пам'ять святителя Василія Великого. А та подія, яка дала назву святу – Обрізання Господнє, – залишиться в тіні. Про неї проповідники часто говорять скоромовкою, червоніючи і підбираючи обтічні фрази про «смирення» і «виконання закону».
Нам незручно. Нам неприємно думати про Бога в контексті хірургічної операції. Нам складно поєднати в голові Всемогутнього Творця і плачуче Немовля, над Яким здійснюють болісний, кривавий обряд.
Нам хочеться «духовності», високих матерій, світла і ладану. А тут – ніж, кров і відсічена плоть.
Але саме ця «незручна» фізіологія і є центром свята. Якщо ми соромливо відводимо очі від ножа, ми упускаємо суть християнства. 14 січня Церква завдає смертельного удару по найкрасивішій і найнебезпечнішій ілюзії людства – ідеї про те, що Бог далекий від нашого болю.
Тест на реальність
У перші століття християнства була популярною єресь докетизму. Розумні, освічені люди стверджували: Бог занадто чистий і великий, щоб плямуватися об матерію. Вони говорили, що Христос не був справжньою людиною. Його Тіло було привидом, оптичною ілюзією. Він лише здавався страждаючим, але насправді Божество не може відчувати болю. Це було красиве, «зручне» богослов'я.
Свято Обрізання розбиває цю теорію вщент.
Голограми не кровоточать. Привидам не роблять операцій. Оптична ілюзія не кричить від болю, коли її торкається залізо.
У цей день Бог пройшов жорсткий тест на реальність. Він довів, що Його втілення – це не карнавальний костюм, який можна зняти, коли набридне. Він прийняв людську природу всерйоз. З нервовими закінченнями, з больовим порогом, з групою крові і резус-фактором.
Бог став уразливим. Той, Хто створив закони фізики, тепер підкоряється їм. Він відчуває холод сталі так само, як і будь-хто з нас. Це не «гра в людину». Це повне занурення.
Перша кров
Ми звикли думати, що спокутування почалося у Страсну П'ятницю, на Голгофі. Що Христос ріс, навчав, творив чудеса і лише наприкінці шляху зійшов на Хрест. Це помилка. Його хресний шлях почався не в 33 роки. Він почався на восьмий день життя.
Обрізання – це пролиття першої крові. Це перший внесок тієї ціни, яку Бог вирішив заплатити за нас. Він не став чекати зрілості. Щойно народившись, Він уже починає страждати.
Це змінює наше уявлення про Бога. Ми часто малюємо Його як доброго дідуся, який спостерігає за нами з хмари. Але Христос – не спостерігач. Він – учасник. Він прийшов у цей світ не на курорт і не з інспекцією. Він одразу підписав контракт кров'ю.
Старозавітний обряд обрізання був знаком Завіту – договору між Богом і народом. Печаткою цього договору була рана на тілі. Бог укладав союз не на папері, а на живій плоті. І коли Христос, Законодавець, Сам лягає під ніж закону, Він показує: «Я тут, щоб виконати все. Я беру на Себе всю тяжкість, всю відповідальність, весь біль цього світу. Я не шукаю привілеїв».
Перші краплі крові у Віфлеємі – це пролог до потоків крові на Голгофі. Чаша страждань була запропонована Йому не в Гефсиманському саду, а ще в колисці. І Він не відштовхнув її.
Ім'я і біль
У Біблії є жорсткий закон: ім'я дається разом з болем. Саме в день обрізання, в момент операції, немовля офіційно отримувало своє ім'я.
Ангел сказав Йосипові: «І наречеш Йому ім'я Ісус, бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх» (Мт. 1: 21). Ісус (Йешуа) перекладається як «Спаситель».
Зверніть увагу на цей зв'язок. Ім'я «Спаситель» присвоюється Йому в момент пролиття крові. Це найглибший духовний закон, який ми сьогодні відчуваємо шкірою. Не можна стати Спасителем теоретично. Не можна врятувати когось, сидячи в комфортному кабінеті. Спасіння завжди пов'язане з жертвою. Ідентичність і місія «впаюються» в людину через біль.
Бог отримує Своє ім'я не під оплески ангелів, а під плач. Це говорить нам про ціну спасіння більше, ніж томи богословських книг.
Врятувати – означає віддати частину себе. Врятувати – означає погодитися на рану.
Бог зі шрамами
Для нас, що живемо в реальності війни, ця тема звучить особливо гостро.
Ми – народ зі шрамами. Видимими і невидимими. У когось шрами на тілі від осколків, у когось – на душі від втрат, зради і страху.
Нам іноді здається, що Бог, Який є досконалим і благим, не може нас зрозуміти. Що Він занадто далекий від окопної бруду, від операційних столів, від холодних підвалів. Що Він – стерильний абсолют.
Але свято Обрізання, а потім і Воскресіння, відкриває нам іншу істину: у нашого Бога є шрами. Навіть після Воскресіння, у прославленому, сяючому тілі Христа залишилися рани від цвяхів і списа. Він показав їх Фомі. Він забрав ці шрами з Собою у Вічність.
Це означає, що шрам – це не потворність. Це не дефект. Це документ. Це свідчення того, що ти був у бою, що ти пройшов через біль і вижив. Це печатка любові.
Бог, у Якого немає шрамів, не зміг би зрозуміти стареньку, яка втратила дім. Не зміг би зрозуміти солдата, якому ампутували ногу. Але наш Бог почав Своє життя з рани. Він знає, як болить рана, що загоюється. Він носить на Своєму тілі знаки людської історії.
Освячення фізіології
І нарешті, це свято лікує наше ставлення до власного тіла. Століттями в культурі (і в церковному середовищі) жила ідея, що тіло – це щось низьке, брудне, соромне, «темниця душі».
Христос знищує цю брехню. Якщо Сам Бог не погидував стати плоттю, яку можна різати, значить, матерія є святою. Якщо Творець дозволив торкнутися Свого тіла ножем, значить, у нашій фізіології немає нічого соромного.
Бог увійшов у всі етапи людського розвитку. Він був ембріоном. Він був немовлям. Він терпів біль. Він хотів пити і їсти. Він втомлювався. Тим самим Він освятив кожен атом нашого буття.
Наш біль – це не помилка системи. Це не покарання. Це реакція живого організму на неживий, зламаний гріхом світ. І Христос пройшов через цю реакцію, щоб показати: навіть у болі можна залишитися з Богом. Навіть на операційному столі можна бути Сином Божим.
Ми часто шукаємо Бога в чудесах і знаменнях. А Він чекає на нас у реальності. У тій самій реальності, де є кров, піт і сльози. Він не біжить від неї. Він приймає її на Себе, щоб змінити зсередини.
Сьогодні, дивлячись на ікону свята, ми бачимо не абстрактний символ. Ми бачимо Бога, Який вирішив бути чесним з нами до кінця.
