17 липня – пам'ять благовірного імператора Миколая II

Останній Російський Імператор Миколай II був старшим сином Імператора Олександра III та його дружини Імператриці Марії Феодорівни (дочки датського короля Крістіана VII). Він народився 6 травня 1868 року.

Імператор Миколай Олександрович зійшов на престол після смерті свого батька – Імператора Олександра III – 20 жовтня 1894 року. Дружиною Миколая Олександровича стала принцеса Аліса Гессенська, внучка англійської королеви Вікторії.

В Царській Родині народилися чотири дочки: Ольга (3 листопада 1895 року), Тетяна (29 травня 1897 року), Марія (14 червня 1899 року), Анастасія (5 червня 1901 року). 30 липня 1904 року у Царського подружжя народився довгоочікуваний син, спадкоємець Російського престолу Цесаревич Олексій.

Миколай II ставився до несення обов'язків монарха як до свого священного обов'язку. Імператор приділяв велику увагу потребам Православної Церкви, щедро жертвував на будівництво нових храмів, в тому числі і за межами Росії.

Імператорське подружжя відрізнялося глибокою релігійністю. Імператриця не любила світського спілкування, балів. Релігійним духом було сповнене виховання дітей Імператорського Роду.

Як політик і державний діяч Государ діяв, виходячи зі своїх релігійно-моральних принципів. З початком Першої світової війни Государ регулярно виїжджає в Ставку, відвідує військові частини діючої армії, перев'язні пункти, військові госпіталі, тилові заводи.

Імператриця з самого початку війни присвятила себе пораненим. Пройшовши курси сестер милосердя разом зі старшими доньками – Великими Княжнами Ольгою та Тетяною, – вона по кілька годин на день доглядала за пораненими у Царськосільському лазареті.

2 березня 1917 року представники Державної Думи і зрадники з вищого військового командування змусили Миколая II відректися від престолу. Відрікаючись від Царської влади, Цар сподівався, що ті, котрі бажали його усунення, зуміють довести війну до переможного кінця і не погублять Росію.

В житті Імператора Миколая II було два нерівних за тривалістю та духовною значимістю періоди – час його царювання та час перебування в ув'язненні.
  
Більшість свідків останнього періоду життя Царствених мучеників говорять про в'язнів тобольського губернаторського і єкатеринбурзького Іпатіївського домів як про людей, що страждали і, незважаючи на всі знущання й образи, вели благочестиве життя. У майже повній ізоляції від зовнішнього світу, оточені грубими і жорстокими охоронцями, в'язні Іпатіївського дому проявляють дивовижне благородство і ясність духа. Їхня справжня велич виходила не з їхнього царського достоїнства, а від тієї дивовижної моральної висоти, на яку вони поступово піднялися.

У ніч з 3 на 4 липня 1918 року в Єкатеринбурзі відбулося лиходійське вбивство Царської Сім'ї.

Шанування Царської Сім'ї, розпочате вже святителем Тихоном у заупокійній молитві і слові на панахиді в Казанському соборі в Москві за убієнним Імператором через три дні після єкатеринбурзького вбивства, тривало впродовж усього радянського періоду російської історії.