Про те, як Собор УПЦ у Феофанії «перетворився на безчинне зборище»
Усі образи на адресу Собору – ніби це було «зборище», «бруд», «піна» та інше – тримаються не на канонах і не на фактах, а лише на емоціях їхніх авторів.
27 травня виповнилася річниця Собору УПЦ – і вона викликала чергову хвилю критики з боку низки кліриків РПЦ та деяких телеграм-каналів. Одне з найпоширеніших звинувачень на адресу Собору звучить так: він скликався з порушенням статутних норм. Делегати нібито мали обиратися окремо, тоді як у Феофанії спочатку скликалося звичайне зібрання, що не мало повноважень приймати будь-які рішення. Звідси й висновок: якщо порушені норми Статуту, значить, і Собору у Феофанії не було, а його постанови нічого не варті – це було «безчинне збіговисько».
Чи так це? Давайте розберемося.
У Статуті УПЦ процедура обрання делегатів на Собор не прописана. Сказано лише, що Собор скликається Предстоятелем, а саму процедуру визначає Синод. І коли 27 травня 2022 року завершилося зібрання, на якому єпископи, духовенство та миряни обговорювали поточні питання, митрополит Онуфрій запропонував тут же, в цей самий день, провести Собор.
Митрополит Віктор (Коцаба), який тоді був вікарієм Київської митрополії, згадує:
«Коли Блаженніший поставив це питання на голосування і всі архієреї, всі учасники зібрання проголосували, – вони тим самим засвідчили, що присутні стають делегатами Собору УПЦ».
Потім, згідно зі Статутом УПЦ (розділ 2, п. 4), відбувся Синод, який затвердив це рішення. Таким чином, все, що відбувалося 27 травня 2022 року, повністю відповідало Статуту: Предстоятель скликав Собор, Синод затвердив процедуру обрання делегатів, Архієрейський Собор затвердив перелік питань для Помісного Собору – і, нарешті, відбувся сам Собор.
Так, у спокійний мирний час можна було вчинити інакше: розпустити зібрання, через місяць-інший зібрати Синод, а ще згодом знову скликати делегатів – тепер уже на Собор. Але всі чудово пам'ятають, що це були перші місяці війни, коли вже почалися масові захоплення храмів, а в ЗМІ розгорнулася справжня травля Церкви. І при повторному скликанні багато делегатів могли б уже просто не доїхати до Києва.
Саме тому, як підкреслює митрополит Віктор, «у багатьох єпархіях делегати на зібрання визначалися так, як якби їм потім належало брати участь у Соборі». І нехай так було не скрізь – зрозуміло, що навіть при проведенні окремих «соборних» виборів до Києва поїхали б ті самі люди. Просто тому, що активних мирян і священників у наших єпархіях не так уже й багато.
Виходить, що всі образи на адресу Собору – ніби це було «збіговисько», «бруд», «піна» та інше – тримаються не на канонах і не на фактах, а лише на емоціях їхніх авторів.
І тут виникає закономірне питання: заради чого все це? Невже абсурдна критика та образи допоможуть УПЦ стати сильнішою і згуртованішою, дадуть Церкві вистояти під тиском влади та ПЦУ? Чи ж мета прямо протилежна? Відповідь, здається, очевидна. Але нехай кожен відповість на неї сам.
