Чи правда, що від Великодня до Радониці в Церкві не моляться за упокій?

Єлизавета Ворона

Відповідає секретар Синодальної Літургічної Комісії УПЦ протоієрей Димитрій Гарчук:

− Ні, не правда. Померлі поминаються за Божественною літургією і на саму Пасху Христову, і в дні Світлого тижня, і взагалі завжди, коли звершується Літургія. Завжди!

Від Великого Четверга до понеділка Антипасхи (наступного дня після Фоминої неділі) не відбувається голосне поминання померлих для підтримки духу навмисної радості про Воскреслого Христа, який переміг смерть. Тобто не служать панахиди, заупокійні літії тощо. Але Церква як любляча мати в жодному разі не позбавляє молитов своїх вірних чад на іншому етапі буття, безперервно згадуючи всіх тих, хто почив, за Божественною літургією, як уже було написано вище.

Тільки робиться це не вголос, а тихо. Але про любов не завжди варто кричати. Церква продовжує любити своїх дітей, не намагаючись «перекричати» радість про Триденне Воскресіння Свого ж Господа.

Це якщо коротко. А тепер спробую пояснити ситуацію з поминанням покійних у Великодні дні докладніше.

Святитель Афанасій (Сахаров) писав у зв'язку з цим питанням таке: «Продовжуючи вважати і померлих такими ж членами своїми, як і живих, і визнаючи молитву за померлих як спосіб спілкування живих і померлих і як справу «Любові, яка ніколи не перестає» (1 Кор.13, 8), постійним, невідмінним обов'язком живих, свята Церква, як усе взагалі в поведінці християнина, дбайливо впорядковує і поминання померлих. Вказівки про поминання, що перебувають у різних місцях Типікона, представляють розроблену з великою ретельністю, єдину, дуже струнку і послідовну систему. Не опускаючи жодного випадку, де і коли можна здійснити поминання померлих, Церква вводить його до складу і громадського, і приватного богослужіння, і домашньої молитви. Згідно з чинним у нас статутом, щоденне богослужіння, що складається з дев'яти добових служб, здійснюється в три прийоми, поділяючись таким чином на вечірнє, ранкове та денне. І на кожному з них неодмінно в тій чи іншій формі, коротко чи розлого, відбувається поминання покійних».

Поминання в Радоницю (9-й день після Великодня), хоч і не передбачене нашим церковним Статутом, може бути розглянуте і як скоєне на знак опущення всіх заупокійних молінь і гласного поминання померлих від Великого Четверга до понеділка Антипасхи, подібно до того, як у три суботи Великого посту відбувається поминання померлих на поповнення літургійного поминання, котрого не було в інші дні.

Типікон не дає жодних вказівок щодо змін у порядку служби на Радоницю, про яку він не згадує. Це означає, що і при звершенні поминання померлих на основних добових службах не повинно допускатися жодних змін та відступів від того порядку, який надається Статутом для цього дня.

Радониця збігається зі святкуванням. Тож у Радоницю не лише на вечірні та ранковій, але й на повечір'ї та Літургії не повинно бути нічого спеціально заупокійного. Зберігаються лише заупокійні моління на опівнічниці, навмисне ж поминання померлих має бути обмежене лише звершенням напередодні після вечірні Великої панахиди, яка може бути повторена в сам день поминання, найкраще перед Літургією, а також звершенням панахиди чи заупокійних літій на могилах.

Крім того, з упевненістю можу сказати, що ніщо і в жодні дні не може перешкодити келійній (домашній) молитві за близьких.