Священики часто змінюють колір облачення. Чому?
Одні православні священики носять головні убори, інші – ні. І ще, вони часто змінюють кольори одягу на богослужіннях. Є якась спеціальна традиція?
Андрій Бабурко
Відповідає секретар Синодальної Літургічної Комісії УПЦ протоієрей Димитрій Гарчук:
– Наявність головних уборів або їх відсутність на священику залежить від двох факторів. По-перше, це пов'язано з правом носіння головних уборів. Приміром, скуфія у білого (одруженого) духовенства і клобук у чорного (ченців) носяться поза богослужінням за замовчуванням. Митра (головний убір з іконами у єпископату, архімандритів і митрофорних протоієреїв) і камилавка (у білого духовенства фіолетового або бордового кольору, у ченців дияконів – чорна) носяться після вручення богослужебно-ієрархічної нагороди.
По-друге, є моменти богослужіння, на яких покладається бути в камилавці або клобуку (літія, перший час), або в митрі (кадіння на початку бдіння, вхід на вечірні, полієлей і велике славослів'я на утрені, Літургії тощо), або з непокритою головою (читання світильничних молитов на вечірні та утрені, читання Святого Євангелія).
Що стосується церковної традиції служити в облаченнях різних кольорів, то слід зауважити, що вона властива Святій Церкві з давніх-давен, проте дещо трансформувалася.
За свідченням святого Симеона Солунського, спочатку щодо кольорів богослужбового облачення священика устав передбачав лише білий на Великдень і багряний у Піст. Ймовірно, обґрунтуванням такого рішення в християнську давнину були слова апостола Іоанна Богослова про те, що праведники «випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця..» (Одкр. 7:14).
Збереглися святоотцівські свідчення про білі ризи у святителів Іоанна Златоуста і Григорія Богослова. У Типіконі, який був заснований в середині XVII століття, можна знайти також всього дві вказівки на колір одягу: у Велику Суботу перед читанням Євангелія на Літургії потрібно надіти білі шати, а в сам день Великодня – «весь світліший сан», тобто чисто біле.
Ще одна вказівка на колір вбрання є в Пісній Тріоді: «на вечірні при співі Господи воззвах священик змінюючи священичий одяг виходить і кадить». Таким чином, богослужбові книги не говорять, як використовувати той чи інший колір. Кожен архієрей або монастир встановлював і зберігав свою традицію.
До нас дійшли відомості про систему святителя Філарета (Дроздова). Наприклад, в облаченнях блакитного кольору святитель Філарет служив у неділю Великого посту, у Великий Четвер, в Різдвяний і Водохресний сочельники. Пасхальну заутреню він служив у червоному вбранні, а Літургію і всю Світлу седмицю – в білому. Подібна ситуація була і в монастирях.
У ХХ столітті у нашій Церкві склався порядок, згідно з яким за богослужінням використовуються облачення білого кольору (Госполські свята і Великдень), червоного (для Великодня і днів пам'яті мучеників), блакитного кольору (Богородичні свята), жовтого (неділі, дні пам'яті святителів, апостолів і в будні), зеленого (дні пам'яті преподобних і праведних, Неділя ваїй і П'ятидесятниця), фіолетового (свята Хреста і в недільні дні Посту) та чорного кольору (будні дні Великого Посту).
Зауважимо, що у кожної з Помісних Церков своя традиція. Крім того, є і локальні традиції, які різняться в рамках однієї Помісної Церкви. Приміром, у Грузинській і Сербській Церквах використовується переважно білий і червоний кольори, а також використовуються на практиці в тих одягах, які просто є в наявності.
На території сучасної України існує як мінімум вісім богослужбових традицій всередині УПЦ зі своїми особливостями. Наприклад, якщо не помиляюся, Почаївська Лавра використовує зелені облачення на Хрестовоздвиження. В Одесі на Воздвиження служать переважно в червоному. У Києві у це свято домінує традиція фіолетової ризниці. І це далеко не кінець диференціації.
Згідно з теорією, якою люб'язно поділився зі мною один монах, існував звичай, принаймні до часів Патріарха Пімена, коли ховали людину, то його труну покривали великим покривалом. Багаті люди накривали шматком парчі, близько півтора метрів. Цей шматок залишався в храмі. З нього шили фелонь. Так як часто облачення були не в комплектах, але більш-менш поєднувалися, всі з парчі, храми з радістю приймали такі пожертвування. На Страсній седмиці родичі небіжчика приходили до настоятеля, просили прийняти пожертву, щоб він послужив Великдень «неодмінно в нашому вбранні»! Вважалося, це принесе неабияку духовну користь і втіху покійному. Траплялося, що батюшка давав кілька таких обіцянок і тому до 12 разів переоблачався за великодню службу.
Отже, система кольорів богослужбових шат – питання більше варіативних багаторічних традицій, ніж суворого Статуту або правил, і може змінюватися в храмах. У цій літургійній різноманітності немає абсолютно нічого поганого. Тут на землі в богослужінні образно показується багатогранність Царства Божого, в тому числі і в священних ризах, якими прикрашається православне богослужіння.