Як пов'язані між собою проблема самотності, соціальні мережі та православна віра?

Проблема самотності – одна з найважливіших і водночас найбільш складних проблем сучасного суспільства. Причому це не тільки внутрішня, психологічна проблема кожної окремо взятої людини, але й, за великим рахунком, проблема, яка охоплює і зовнішню – тілесну, фізичну сторону нашого життя.

На сьогоднішній день, при наявності різних психологічних і філософських підходів, спільним є розуміння самотності як стану людини, яка усвідомлює факт своєї відстороненості й відчуженості від світу інших людей.

У цьому сенсі самотність являє собою соціально-психологічне явище, пов'язане з відсутністю близьких, позитивних емоційних зв'язків з людьми і зі страхом їхньої втрати в результаті вимушеної або такої, що має психологічні причини, соціальної ізоляції. В рамках цього поняття розрізняють два різних феномена – позитивну (усамітнення) і негативну (ізоляція) самотність. Однак найчастіше поняття самотності має негативні наслідки.

Так, наприклад, один з найбільших сучасних фахівців в області психосоматичної медицини, автор книги «Розбите серце: медичні наслідки самотності» Джеймс Лінч стверджує, що люди, які відчувають психологічні проблеми, пов'язані з самотністю (раптово овдовілі, розлучені, які відчувають складнощі у спілкуванні з близькими або ті, у кого взагалі немає сім'ї), є значно більш схильними до хвороб, ніж ті, у кого є сім'я та взаєморозуміння з близькими. Причому ті люди, які живуть ізольовано, але водночас з цим підтримують постійні тісні контакти з родичами і друзями, у меншій мірі схильні до різного роду психічних та фізіологічних хвороб (особливо серцево-судинних захворювань) у порівнянні з тими, хто втратив зв'язок з рідною домівкою і звичним середовищем.

І все ж, статистика людей, які відчувають проблеми, пов'язані з самотністю, відверто кажучи, вражає: 80% всіх громадян, які проживають на теренах СНД, відчувають почуття самотності. Це тим більше здається дивним в силу того, що сьогодні переважна кількість населення проживає у великих мегаполісах, тобто там, де урбанізація, здавалося б, повинна зняти проблему самотності як таку.

І тим не менш ця проблема не тільки не зникає з порядку денного, але, навпаки, стає все більш відчутною. Саме тому вчені все більшою і більшою мірою намагаються привернути увагу суспільства до соціально-демографічних передумов виникнення самотності.

Дитинство як період формування людської особистості

Загальновідомо, що основа, фундамент людської особистості закладається в перші роки життя дитини. Багато вчених вважають, що саме в дитинстві ми можемо знайти причини, які згодом можуть викликати в людини психологічні проблеми самотності.

Сьогодні наше життя влаштоване таким чином, що вже з перших днів свого життя дитина змушена знаходитись під невсипущою увагою дорослих. Жорсткий контроль, який діти відчувають з боку батьків, вихователів, а потім і вчителів у школі і, одночасно з цим, неувага дорослих до індивідуальних рис характеру дитини, до її творчих здібностей, на думку багатьох фахівців часто призводить до розвитку почуття самотності, відчуття відчуження і нерозуміння по відношенню до оточуючих людей.

Серед характеристик, що максимально негативно впливають на психологічну адаптованість дитини, зазвичай виділяють: відчуття себе невдахою, жалість до себе, схильність до пригніченості, прагнення триматися з людьми на відстані. Це в свою чергу призводить до того, що дитина починає уникати близького і довірчого спілкування як з дорослими, так і з однолітками. Починає відчувати ворожість і ненадійність по відношенню до інших людей, відчувати схильність до того, щоб приписувати оточуючим свої почуття і мотиви дій і, більше того, нерідко, в разі вимушених контактів з людьми, боячись здатися невдахою, починає брехати і лукавити з метою показати себе краще, ніж це є насправді.

При цьому, звісно, основний вплив на формування характеру й особистості дитини надають сімейні відносини.

У процесі численних експериментів і спостережень, в яких вивчався вплив загальної атмосфери батьківської родини і особистісних особливостей обох батьків на становлення людини, вчені прийшли до висновку, що до числа позитивних характеристик, що гарним чином впливають на формування особистості дитини, відносяться любов і ніжність матері, її висока моральна відповідальність, живий розум, інтелігентність, доброзичливість, щирість, чесність, врівноваженість, близькі культурні інтереси обох батьків і т. д. Несприятливими умовами, що провокують виникнення у дитини проблем самотності і відчуженості від людей, є часті сварки батьків, їхній неспокійний, нервовий характер (особливо у матері), зацикленість на матеріальному, егоїзм батьків, або ситуація, коли батько усувається від сімейних проблем, замикається в собі. А також ситуація, коли в сім'ї не приділяється належна увага розвитку творчих здібностей дитини.

Ще в радянські часи ленінградський психоневролог А. В. Захаров, який займався вивченням, профілактикою і лікуванням дитячих неврозів, проаналізував вплив різних типів деформуючого ставлення до дитини в сім'ї на розвиток у нього невротичних станів та асоціальних форм поведінки. Так, наприклад, надзвичайно суворе, владне ставлення до дитини з боку дорослих членів сім'ї і, особливо, матері, призводить до стійкого утворення у дитини таких рис характеру, як невпевненість, сором'язливість, лякливість та схильність до залежності. Якщо ж дитина схильна до незалежності, то авторитарність батьків може сприяти розвитку у неї збудливості та агресивності.

В особливо несприятливих умовах опиняються діти, позбавлені почуття материнської любові та поваги, де авторитет в сім'ї завойовується ними з величезним трудом. У такій обстановці у дітей нерідко формується стійке відчуття власної непотрібності, приниженості і незадоволеності життям.

Однак і атмосфера надмірної уваги до дитини може мати не менш згубні наслідки. Повна відсутність вимогливості, потурання кожному бажанню призводять до розвитку істеричності, зниженню самоконтролю, бажанню постійно бути в центрі уваги і т. д. Природно, що в подальшому, коли дитина виходить за межі сім'ї і потрапляє в нове оточення, їй буває важко змиритися з тим, що в центрі уваги може опинитися не вона, що визнання і похвалу потрібно заслужити реальними достоїнствами і успіхами. У цьому сенсі відсутність загальної любові і визнання з боку оточуючих може довести його до нервового зриву, сприяти замиканню в собі, тобто виникненню почуття самотності.

Те, що проблема самотності – це реальна проблема сучасного суспільства (особливо серед підлітків), говорять і дані соцопитувань. Сьогодні в суспільстві збільшується кількість підлітків, які відчувають почуття самотності, що нерідко призводить до особистісних відхилень з такими соціально небезпечними наслідками, як депресія, алкоголізм, наркоманія, ігроманія, інтернет-залежність і спроби суїциду. За даними офіційної статистики, в сучасному світі 1 млн. осіб кожен рік закінчує життя самогубством. Виявлено, що за останні 10 років кількість спроб самогубства серед молоді збільшилась майже в 3 рази. Основними причинами тут є нерозділене кохання, конфлікти в родині і навчальному процесі, несвідомий страх перед майбутнім і тотальна самотність. Саме в цьому контексті Е. Дюркгейм використовував поняття «аномічне самогубство» – вид самогубства, в основі якого лежить соціальна дезорганізація особистості: розрив соціальних зв'язків, почуття самотності, пригніченості.

Спроба втечі від самотності у соцмережі

Здавалося б, що з появою інтернету і соціальних мереж проблема самотності може бути успішно вирішена. Адже тепер, навіть відчуваючи труднощі у спілкуванні з близькими, будь-яка дитина (найчастіше підліток) може легко змінити обстановку і переключитися на спілкування з тими, хто має схожі інтереси і переваги у житті. Тільки от біда: найчастіше наша молодь не має взагалі жодних інтересів. Саме тому недивною стає ситуація, коли молоді люди не знають, що їм потрібно від життя. Не знають і не вміють реалізувати себе в тій чи іншій справі. А найчастіше в принципі не мають бажання (мотивації) до подібної реалізації себе, як особистостей.

Власне тому, рано чи пізно, в процесі спілкування у соцмережах у більшості молодих людей виникає все те ж відчуття порожнечі і самотності. Та й яке ще почуття може виникнути в процесі спілкування людей, які поки ще нічого з себе не представляють? Яким, по суті, нічим ділитися один з одним?

Це тільки спочатку здається, що спілкування в соцмережах додає сили, робить тебе потрібним людям (френдам по фейсбуку або контакту і т. д.). Але насправді кожен знає, що варто йому лише зникнути на деякий час з мережі, і ніхто (або майже ніхто) цього не помітить. У цьому сенсі подібне інтернет-спілкування більше схоже на наркотик, без якого важко жити, який просто забирає і сили, і час, нічого не даючи взамін.

Тому проблема самотності не може бути зведена лише до проблеми нестачі спілкування. У тому числі не все тут можна пояснити і проблемами дорослішання, важкого підліткового віку і т. д.

Інтроверти і екстраверти, або як стати товариською людиною?

У житті дуже часто можна спостерігати ситуації, коли, здавалося б, абсолютно успішні люди, які досягли визнання і високого становища в суспільстві, люди психічно врівноважені, які не знали проблем у дитячому віці та не мають сімейних проблем, тим не менш час від часу, а іноді і постійно, відчувають гостре почуття самотності (згадаймо цифру у 80%, яка була озвучена на самому початку статті).

Психологам і психотерапевтам нерідко доводиться стикатися зі скаргами на самотність, відчуття власної непотрібності з боку людей, які формально мають повноцінну сім'ю і в цілому цілком успішні. І в цій ситуації стає вже неможливим списати проблему на дефіцит спілкування або які-небудь інші «об'єктивні обставини».

У цьому сенсі мені пригадується випадок самогубства відомого голлівудського актора Робіна Вільмса, що вразило увесь світ. Здавалося б: чоловік більш ніж успішний, веселун, улюбленець мільйонів шанувальників у всьому світі, а тим не менш він покінчив з життям через серйозні проблеми психологічного характеру.

Тому, як це не здасться дивним, від самотності страждають і екстраверти (люди товариські і відкриті), і інтроверти (люди замкнуті), і ті, у кого було щасливе дитинство, і ті, у кого воно було важким. Від самотності страждають і люди з заниженою самооцінкою, і цілком успішні люди, гордуни і простуни, ті, хто, здавалося б, зумів себе реалізувати, і відверті невдахи.

Причому вони, як і підлітки, дуже часто намагаються сховатися від самотності в соцмережах. Тільки от у дорослих людей це виходить ще гірше, ніж у підлітків.

Так в чому ж полягає справжня причина проблеми самотності? Чому її так важко уникнути?

Самотність – проблема не психологічна, а духовна. І що таке духовна порожнеча?

На моє глибоке переконання, проблема самотності має, в першу чергу, не психологічні, а духовні причини. А інакше, чим пояснити ті приклади з життя святих подвижників, коли, знаходячись тривалий час в умовах повної самотності (у затворі чи у пустельництві), вони не тільки не пошкодилися розумом і душею, але і в підсумку явили себе світові, як повноцінні преподобні людські особистості.

Звичайно, сьогодні їхній подвиг може викликати лише подив і здивування, і тому навряд чи може бути повторений ким-небудь з наших сучасників. Тим більше, якщо мова йде про мирян, які мають сім'ї і проживають у самому «серці» сучасної цивілізації (тобто в мегаполісах).

Але ж ніхто і не закликає до буквального наслідування досвіду святих преподобних подвижників минулого. Для нас, сучасних людей (в тому числі і для сучасних ченців), швидше важливий не зовнішній лад з життя, а глибоке розуміння тих внутрішніх мотивів, які дозволили їм досягти святості життя і високого ступеня безпристрасності.

І справді, християнство – це не магія, і тому результат у християнстві досягається не зовнішньою діяльністю (яка є лише допоміжним, лікувальним засобом у загальному процесі перетворення людини), а в першу чергу внутрішнім рухом душі людини на шляху до обоження, на шляху до Христа!

І на цьому шляху всім нам важливо зрозуміти, що, на жаль, у кожному з нас живе своїм життям маленька егоїстична, безжалісна, мала, миршава, поверхнева людинка, яка затуляє собою Бога і не дає собі самій по-справжньому бути людиною. І якщо зосередити все своє життя на цій маленькій людинці, то воно неминуче перетвориться на в'язницю – на вузьку, незатишну, смердючу тюремну камеру, в якій лише маленьке віконце дозволяє бачити сонячне світло. В камеру, в якій тільки й можна, що задихнутися.

Ось чому нам буває так важко залишатися наодинці з самими собою. Як правило, в такому стані людина відчуває внутрішній дискомфорт і досить неприємне відчуття порожнечі. Саме тому ми і намагаємося втекти від себе у розваги, в суєту, в соцмережі, роботу і т. д. і т. д.

Мені здається, кожен з нас хоча б раз у житті відчував це страшне почуття – почуття туги, смутку і страху від безвиході, від тієї порожнечі, яка таїться в душі людини.

Особливо гостро цю душевну біль відчували святі, що зуміли заглянути в саму глибину тієї прірви, яка таїться в нашій душі. Вони змогли зазирнути в цю безодню і зрозуміти одну важливу річ, а саме те, що заповнити її (нашу внутрішню порожнечу) може лише щось Велике і Абсолютне! Те, що містить у Собі весь всесвіт і водночас нескінченно перевершує її. Власне, так вони розуміли, що в людині присутня якась невимірювана глибина, якийсь новий, незвіданий вимір, якийсь величезний, безкрайній простір, заповнити який підвладне лише Богу.

Тільки цим можна пояснити радикальний поворот в їхньому житті, коли, бувши дуже часто благополучними людьми, вони йшли в гори і пустелі, йшли у затвор тільки лише для того, щоб, незважаючи на фізичну самотність, уникнути самотності метафізичної.

Бо насправді обидва ці стани взаємопов'язані між собою: тобто саме метафізична самотність і породжує самотність фізичну як почуття непотрібності і відчуження від людей.

І саме тому лише віра в Бога здатна подолати і фізичну, і метафізичну самотність. Святі отці говорили, що Бог є Вогонь! І коли Він прийшов у наш світ і став Людиною, Вогонь цей вилився на землю лише для того, щоб, з'єднавшись з ним, людині можна було зайнятися Духом Святим. І в тих, у кого запалиться цей Вогонь Духа Святого, не буде вже страждань від самотності, не буде і почуття зневіри, непотрібності і безвиході. Бо така людина буде знати, що Богові вона потрібна завжди. І від цього відчуття життя наше наповниться світлом і радістю, в тому числі ми станемо здатними поділитися цим світлом і радістю, і з оточуючими людьми, які теж часто впадають у зневіру і страждають від самотності. Зізнаюся вам, саме в цьому контексті я і розумію слова прп. Серафима Саровського: «Врятуй себе сам і навколо тебе тисячі спасуться!».