«Нинішні гоніння потрібні, щоб в УПЦ просіяли нові святі»

– 8 січня 2023 року відбулася інтронізація блаженнішого Георгія, предстоятеля Кіпрської Церкви. На цю інтронізацію приїхало багато ієрархів, у тому числі, предстоятель Елладської Церкви. Приїхав і представник ПЦУ, колишній митрополит УПЦ Симеон (Шостацький). Ви, владико, на інтронізацію не поїхали і сказали, що будете палко молитися за Архієпископа Георгія вдома. Чому ви так вчинили?

– Я думаю, що моя заява з цього приводу все пояснює. Я відчув, що в момент інтронізації нашого архієпископа Георгія, за якого я і голосував на виборах, на стародавній престол святого апостола Варнави, я, як кіпрський архієрей, маю присвятити цей день молитві. Оскільки ми переживаємо доленосні дні у світових подіях і для всієї православної Церкви, то було б корисніше і для нашої Церкви, і для Церкви всього світу, де б вона не знаходилася, щоб цей день присвятити молитві. Молитва за нашого Архієпископа Георгія особливо важлива, тому що він став предстоятелем за часів великих проблем для православної єдності, свідчення. В епоху, коли новий світовий порядок вже більше не приховує, що його мета – боротьба з християнством, розхристиянення. І цей новий світовий порядок прагне закидати камінням тих, хто є справжнім голосом православ'я, православного свідчення. Таким голосом є і Митрополит Київський Онуфрій, за яким стоять єпископи України, монастирі та віруючий народ. Тобто більшість православних людей йдуть за митрополитом Київським Онуфрієм. І це сталося не вчора і не позавчора.

І я залишився на молитві саме тому, що дуже вірю в її силу. І Архієпископ Кіпру мав потребу в нашій молитві особливо у день своєї інтронізації. Це по-перше.

По-друге, величезну потребу молитви має Митрополит Онуфрій та його Церква, оскільки вона проходить через величезні випробування.

По-третє, я сам – митрополит-біженець. Половиною моєї митрополії володіють турки. Щоб поїхати і послужити на окупованій території хоча б час від часу, доводиться долати величезні труднощі бюрократичного характеру. Іноді турки кажуть нам «так», а іноді й відмовляють, кажуть «ні». Ми їдемо служити туди, де храми стоять без ікон, без дверей, без вікон, як стайні. Церква села, де я народився, Архангела Михаїла, донедавна була мечеттю. Чому я це говорю? Тому що я єпископ з великим болем усередині. Я знаю, що означає несправедливість: політична і церковна. Вони йдуть пліч-о-пліч. Отже, я митрополит-біженець, несправедливо скривджений історією, інтересами сильних світу цього і особливо західних, англійців та американців, і турків, де половина моєї батьківщини окупована, знедолена. І це маленька батьківщина. Україна – це велика батьківщина, а Кіпр – маленький острів у Східному Середземномор'ї. Це район, де все завжди кипить як вулкан упродовж століть.

І було б дуже шкода, якби такий єпископ-біженець, як я, не міг би зрозуміти вашого болю, несправедливості, що відбувається у вашому відношенні.

Такі інтронізації якоюсь мірою часто нагадують театральне дійство. Тому цей час інтронізації я, по-перше, захотів присвятити молитві, а по-друге, висловити свій протест тієї несправедливості, яку зазнають Митрополит Онуфрій, а також єпископи, клірики, чернецтво та народ, що знаходяться під його керівництвом.

Я хочу, щоб стало зрозуміло – нам не байдуже, що відбувається в іншій частині Тіла Христового. Усі православні, де б ми не були, ми є клітинами єдиного Тіла Христового. «Чи страждає один член, страждають із ним усі члени», як казав апостол Павло. Тому той момент надавав таку можливість, щоб усе це вийшло назовні.

І важливо, щоб це було не один раз, а щоб існувало постійне спів-чуття, спів-скорброта. І така моя позиція була продовженням моїх попередніх заяв. Перед цим я говорив архієпископу Хризостому Кіпрському, що я не згоден із тим способом, яким він намагається вирішити велику «українську проблему», яка існує вже десятиліття. Я дуже люблю і поважаю вселенського патріарха, визнаю його внесок у справу православ'я, але маю сказати: «Платон мені друг, але істина дорожча».

На даний момент істину висловлює Митрополит Київський Онуфрій. Значить, митрополит Морфський має бути на боці істини, тому що істина – це Христос.

митрополит Неофіт

– Ексмитрополит Симеон (Шостацький), який приїхав на інтронізацію, має канонічну хіротонію. Він хоч і під забороною, але не позбавлений сану. Виходить, що архієреї Кіпрської Церкви, котрі визнали структуру Думенка, побоюються служити з представниками ПЦУ без сану? Чи вибір Шостацького пов'язаний із іншими причинами?

– Один з архієреїв, який послідовно і наполегливо дотримується моєї позиції, одночасно має і свою – це митрополит Кікський Никифор. Він написав і книгу про українську церковну проблему. Я з ним спілкувався, ставив запитання і зрозумів, що він вірний своїй позиції, яку він описав і в своїй книзі.

Але інші архієреї Кіпрської Церкви вже співслужили з ієрархами Епіфанія на Фанарі та в інших місцях. Існує відмінність від архієрея до архієрея. Деякі, можливо, згодні з позицією архієпископа Кіпрського через повагу до Вселенської патріархії, але аж ніяк не хочуть співслужити з єпископами Епіфанія. Вони вважають їх або нерукопокладеними, або розкольниками. Тому що

так звана «ієрархія» Епіфанія – це штучно створена структура, яка замість того, щоб принести вирішення української церковної проблеми для українського народу і для всіх нас, цю проблему лише надзвичайно ускладнила. Отже – це розкол загальноправославного значення.

Він ховається під землею, але поширює своє коріння від України до Африки, від України до Америки і від України до Японії. Ви розумієте, що це духовна проблема світового значення, яку може вирішити лише Вселенський Собор і війна, що передує цьому Собору, яка зараз уже йде, а згодом тільки посилиться. І саме вона дасть вихід із глухого кута. Спочатку війна і наступні за нею голод, епідемії та інше, а потім уже ті, хто виживе, зберуть Вселенський Собор.

Що зараз відомо кіпрському народу? Та його частина, яка живе церковним життям, має правильну інформацію про ситуацію в Україні: від своїх єпископів, від своїх священників, від засобів масової інформації. Але буває, що й із засобів масової дезінформації, бо й вони у наші дні, на жаль, існують. І народ розуміє, що в Україні відбувається велике беззаконня, несправедливість. І що за цією війною, яка йде між Україною та Росією, ховаються інші 40 країн із боку західного блоку. А за Росією ховаються і Китай, і Персія, і Індія, як бачимо, і Сирія та інші країни. Отже, ми маємо маленький стадіон, який називається «Україна», а на цьому стадіоні йде світова війна. І саме це є справжнім станом речей, це розуміє більшість кіпріотів.

Але що може сказати народ зі своїми проблемами сімейного та економічного характеру? Народ, для якого найбільшою проблемою є Туреччина, позиція якої створює проблеми як для Росії, так і для Америки. Але вона заплатить за свою таку позицію, у Господа свої плани. Не тільки росіяни та американці мають план. Ось моя відповідь на ваше запитання.

Я хочу доповнити. Не забувайте, що, не лише на Кіпрі, а й у всьому світі, передувала всьому велика пригода з ковідом та вакцинацією. Близько 70% кіпріотів, або навіть більше, вакцинувалися. Наш народ живе у страху, що наближається світова війна. Ні політики, ні духовні лідери нам не повідомили, що реально являє собою ція вакцина. І зараз у вакцинованих страшні побічні дії. Є інвалідності, є раптові смерті. І я думаю, що один із побічних ефектів цієї генно-модифікованої вакцини (не такої, як були раніше), це зміна людської волі, позбавлення її дару свободи. А свобода – це найбільший дар, який Бог дав своєму улюбленому творінню – людині.

І якщо це справді так, ви розумієте, то у значної частини світового населення почне слабшати сила особистої свободи, здатності вільного вибору. Здібності чинити опір злу, відрізняти добро від зла. І якщо ми це усвідомлюємо, тоді стає зрозуміло, чому люди в усьому світі живуть як уві сні, наче під дією наркотиків. Наче вони втратили міцність і силу. Отже, українська проблема – лише частина заплутаного хитромудрого плану нового світового порядку. І українцям не потрібно дивитися на цю ситуацію лише як на свою окрему проблему.

– Зараз УПЦ на чолі з Блаженнішим Онуфрієм переживає дуже тажкі часи. Складається враження, що не всі ієрархи та предстоятели Церков знають про це. Або знають, але мовчать. З чим це може бути пов'язано?

– З мого боку буде помилкою відповідати на це запитання. Чому? Тому що я буду відповідати не за себе, а за інших. Я не знаю, чому кожен предстоятель або ієрарх мовчить. Про це може сказати тільки він сам. Запитання, чому вони мовчать? І хіба вони мовчать лише про ту проблему, що ви кажете? Ми бачимо стільки інших проблем, про які мовчать. Наприклад, мовчать, коли зараз узаконюється гомосексуалізм майже в усіх державах світу. Здебільшого – західних. Коли руйнується основа дітонародження – чоловіча та жіноча стать, те, якими створив нас Бог. І ми вже вчимо дітей, ніби існує багато статей. Коли європейська спільнота пропонує людям їсти нечистих тварин: комах, хробаків. Все це відбувається офіційно. Змінюється спосіб харчування людей. Змінюється віра людей. Змінюється антропологія. Робляться спроби змінювати генетичний код кожної людини різноманітними вакцинами та штучно створеними епідеміями.

І ми бачимо, що саме зараз для єпископів і патріархів є чудовий шанс заявити про свою позицію з усіх цих питань і тем. Але ми чуємо лише цвинтарну тишу. А якщо єпископи й кажуть, то дуже невиразно, начебто бояться висловити всю правду. Я говорю про те, що відбувається. А чому так чинить кожен із них – знає лише Бог і його власна душа.

Пророки Старого Завіту, коли бачили серед народу, царів і вождів щось, що не відповідає закону Божому, вони заперечували, звали народ до покаяння, звали царів до покаяння. Згадайте, що зробив пророк Нафан по відношенню до царя Давида. Коли Давид згрішив, пророк не замовк, він підніс свій голос, викрив його. І пророків за їхні слова били камінням та вбивали. Ось учора за новим календарем ми мали свято пророка Єремії. Бачиш, що з ним зробили? Його побив камінням його власний народ, євреї. Тому що він не захотів пливти з ними за течією.

У нас є і найбільший з пророків Іоанн Предтеча. Він говорив народу про покаяння, про те, що прийде Месія. Але євреї не захотіли такого месію, якого дав їм Бог. Їм потрібний був визволитель від римлян. Політичний визволитель, а не духовний, який позбавив би їх від смерті, гріха та диявола. Вони хотіли месію за своїми масштабами. І за що був заарештований Іоанн Хреститель? За те, що він говорив царю про його аморальність, що його дружина є дружиною його брата, що він порушував закон Божий.

А зараз ми бачимо безліч порушень закону Триєдиного Бога, який відкрився нам у Новому Завіті, а довкола – «нехай мовчить усяка плоть» у лапках. Дуже мало хто каже, тоді як саме зараз у нас є шанс і можливість підняти свій голос, головним чином, у єпископів. Зараз ми маємо можливість спаситися через сповідництво і повести за собою до сповідництва народ. До сповідання істинності Триєдиного Бога. Ми зараз втрачаємо таку можливість.

– Нині в Україні масово захоплюють храми. Існують випадки, коли їх просто знищували. У Львові храм зруйнували екскаватором, є випадки підпалів, осквернення храмів. Прокоментуйте це з духовного погляду.

– Дякую тобі за це питання. Ніхто мені досі такого питання не поставив. Щодо фізичного знищення храмів в Україні. Дияволу завдає занепокоєння Божественна літургія, піст та молитва. І найбільше, звичайно, Божественна літургія. І саме православна Літургія, бо тільки вона має в собі Святого Духа. На «літургіях» інших конфесій Святого Духа немає.

І, звичайно, ти сам розумієш, що за Зеленським ховаються інші сили. А за цими іншими силами ховається диявол, котрий диктує їм свою волю.

Так само, як якийсь святий чує в собі, у своєму серці, голос Христа, Святого Духа, відчуває благодать, таким самим чином якийсь маг або сатаніст усередині себе чує голос диявола, голос спокуси. І цей голос є його господарем, тому що він сам дав дияволу діяти в собі.

митрополит Неофіт

І скрізь, не лише в Україні, на Північному окупованому Кіпрі, коли ми вперше туди поїхали у 2003-2004 роках, коли відкрилися барикади на дорогах, ми побачили велику трагедію. З церков були зроблені стійла, мечеті. Їх руйнували. Головна духовна причина саме у цьому. Божественна літургія заважає дияволу. Тому, коли у 2003 році я це побачив, то сказав усередині себе – я маю зробити все, щоб у цих зруйнованих храмах почала звершуватися Літургія, навіть незважаючи на всі жахливі умови окупації. І ми почали потроху збирати наш народ. Спочатку небагатьох, потім – більше та більше. Головною моєю метою було повернути благодать Триєдиного Бога і Святого Духа до окупованої частини Кіпру. Тому що там, де звершується православна Божественна літургія, там існує і свобода: від смерті, гріха та демонів.

Існує й інша причина, чому руйнуються храми в Україні – суспільно-політична. Вороги знають, що православні люди, сім'ї, громади поєднуються навколо храму. І вони кажуть: ось я зруйнував храм, убив священника, залякав архієрея, і люди просто підуть. Коли в них не буде храму, не буде можливості звершувати Божественну літургію, вони переїдуть до інших місць, більш безпечних. Такий їхній план.

Вони не хочуть у всій Західній Україні присутності Православ'я, не хочуть, щоби там жили православні. Бажають, щоб залишилися тільки уніати. І ви побачите, що там буде створена структура, ніколи до того не бачена.

В Україні хочуть здійснити певне дослідження. Хочуть усю Західну Україну зробити уніатською. І тоді здивуються наші брати-святогірці, єпископи, які зараз співслужать із ПЦУ. Вони побачать, що епифанівці співслужать із уніатами.

митрополит Неофіт

І вони тоді повинні будуть добре задуматися – а ви бачили колись, щоб Онуфрій співслужив з уніатами? Можливо, Онуфрій і брав участь з ними в якомусь спільному заході, але ніколи в їхній літургії, ніколи не причащався з ними. Подібне неможливо собі уявити.

– 27 травня 2022 року пройшов Помісний Собор УПЦ у Феофанії, на якому було ухвалено цілу низку рішень. Одне з них – повернення до давньої практики поминання патріарха. Нині священник поминає правлячого архієрея і Блаженнішого Онуфрія, а він – поминає патріарха разом з іншими предстоятелями Церков. Друге рішення – про варення мира. І третя ухвала – відкриття парафій за кордоном. Яке ваше ставлення до таких рішень?

– Друге рішення про мироваріння – це право кожної Помісної Церкви брати миро з якоїсь обов'язково православної Церкви. Церква Кіпру колись привозила святе миро з Константинополя, потім якийсь період брала миро з Антіохії, іноді привозили миро з Єрусалиму. Якщо колись Кіпрська Церква ухвалить таке рішення, вона зможе і сама варити миро, як, наприклад, вона сама звершує Божественну літургію. Це канонічно. Але існують причини особливого шанування та поваги, коли ти береш миро з якогось історичного центру, як, наприклад, з Константинополя чи Єрусалиму – Матері Церков.

Рішення щодо мира – правильне, і на мій погляд навіть трохи запізніле. Онуфрій та його Синод могли ухвалити таке рішення і раніше. І це рішення вони мали ухвалити ще до початку війни.

митрополит Неофіт

І моя відповідь щодо мира – відповідь і на решту двох ваших питань про канонічність. А тепер і я вас спитаю.

Чому гідний усілякої поваги митрополит Онуфрій і ваш Синод не потурбувався попросити автокефалію у Руської Церкви, чому? Це питання ставимо собі ми, багато православних архієреїв. Може, прийнявши таке рішення заздалегідь, можна було б уникнути багатьох проблем? І чому цього не передбачив московський патріарх Кирил?

митрополит Неофіт

Коли було видно, що різні фашисти, хозари та сатаністи в Україні вже багато років готували своїх послідовників проти Росії, говорячи їм – ви – українці, ви не росіяни. Це все одно, що сказати кіпріотам – ви не греки. Ми, кіпріоти, водночас і греки. А ви, українці, ви й росіяни також. Чи не так? Ви маєте усвідомити це. Ми багато років читаємо слов'янську історію і знаємо, що означає Мала Росія та Велика Росія.

Чи можливе таке, що маленький Кіпр має автокефальну Церкву вже 1600 років, а велика Україна з мільйонами віруючих недостойна автокефалії? Розумієте це?

Отже, тут відповідає і ваша Православна Церква. Для мене Київська Православна Церква одна – це Церква Онуфрія. Коли я говорю слово «Церква», я саме цю Церкву маю на увазі. І, звичайно, лежить вина і на Московській патріархії, бо кожен духовний керівник має передбачати ситуацію. Саме так треба керувати, як казав святитель Іоанн Златоуст. На жаль, ви не передбачали, не зробили жодних кроків наперед. І ось так ми дійшли до нинішніх трагічних подій.

Тепер про поминання патріарха. На Кіпрі ми так поминаємо вже віками.

В моїй митрополії священники поминають лише мене. Я – їхній Архієпископ (у значенні, предстоятель – Ред.). І хоча я лише митрополит, але для Морфської митрополії я – Архієпископ. Кожна єпархія є повноцінною Церквою. Чи не так?

митрополит Неофіт

А коли я служу, я поминаю Георгія – Архієпископа Кіпру. А коли служить Георгій – він поминає всіх предстоятелів Помісних Церков. У цьому канони і порядок. Чи не так?

Існували проблеми, які ваш Синод мав вирішити десятиліття тому.

А закордонні парафії – це взагалі сумне явище. Наприклад, якщо ми візьмемо Австралію, в якій багато християн, то кожна національна Православна Церква має там свою ієрархію. Цю проблему майбутній Вселенський Собор має вирішити.

Ось, наприклад, якщо на Кіпр приїдуть росіяни чи українці. Що, вони тут будуть організовувати свою російську чи українську Церкву? Ні. Вони повинні підкорятися Православній Церкві Кіпру. Що буде, якщо сюди приїдуть росіяни і захочуть тут зробити свою Руську Церкву, американці – американську, серби – сербську, болгари – болгарську? Так не можна. Це заборонено.

– Зараз влада відбирає в УПЦ Києво-Печерську лавру. Один монах, коментуючи те, що відбувається, сказав, що без волі Божої ніхто Лавру забрати не зможе. Що сьогодні мають робити віруючі, щоб у них залишилися їхні святині?

– Те, що робили християни Константинополя та в інших місцях Візантії у роки іконоборства. Читайте, як чинили тоді православні греки. Тоді ви, слов'яни, не були навіть ще християнами. Чи замислювалися колись, що для того, щоб і ви, українці, і ми, греки, сьогодні могли молитися перед іконами, у восьмому столітті православні греки проливали свою кров? Деякі єпископи, Тарасій, ім'я якого ти носиш, святий Мефодій, святий Никифор і багато інших єпископів, Михаїл Синатський, були ув'язнені. Вони там проводили роки, у підвалах, разом із пацюками. І все заради святих ікон.

Ікона – це як вікно. Коли ти наносиш хресне знамення і робиш перед нею уклін, це вікно відчиняється, і ти бачиш істину небесної Літургії, вічне життя.

митрополит Неофіт

Тому що наше життя – це не лише те, що ми бачимо довкола себе. Існують і ангели, існує і Христос наш, Який звершує Літургію у вічному житті зі святими. Бачиш, яке велике значення має православна ікона? Вона жива. І мощі – живі.

Знаєш, коли я був дияконом, то я побував у Києво-Печерській лаврі. Я там служив разом зі святим Євменієм новим. Він був моїм сповідником. Ми там служили. І хочу вам ще щось сказати. День, коли ми приїхали до Києва, був днем інтронізації Київського Митрополита Володимира. Ми поїхали як прочани разом зі святим Євменієм. Щойно нас побачили монахи Києво-Печерської лаври, вони сказали – це добрий знак, адже саме греки збудували Київську Лавру. І тоді київська Церква проходила через випробування з «патріархом» Філаретом.

Той день був днем, коли Московська патріархія послала Митрополита Володимира. І з великою радістю нам дали стару церкву над печерами, і там ми служили Літургію разом зі святим Євменієм. Отче, не втрачайте свого доброго настрою, не втрачайте надії. Православ'я час від часу проходить через випробування. І щоб у нас зараз була наша віра, православ'я пройшло через гоніння: через діоклетіанів, римських імператорів, через юдеїв, через імператорів-єретиків. Але дехто був і праведний. Проходили Вселенські Собори. Сім Вселенських Соборів, ще два, не визнані вселенськими, які проходили за великого Фотія та Григорія Палами. Що в нас була ця велика віра, це чернецтво, ця Божественна літургія. Не втрачайте радість та надію, не втрачайте сміливість.

Усьому належить бути. Все це мало статися. Щоб і Україна створила нових святих. Амінь.