Приїзд патріарха Варфоломія: протестуємо чи вимагаємо зустрічі?
Глава Фанару скасовувати візит не має наміру, і віряни вимагають зустрічі з ним. Наважиться він прийти? Чи доречно вимагати зустрічі після протестів проти його приїзду?
Останні кілька місяців віряни УПЦ різними способами висловлювали протест проти приїзду патріарха Варфоломія в Україну. Під час Великого хресного ходу 2021, який зібрав 350 тисяч вірян, можна було бачити в руках людей плакати з вимогою не приїжджати в нашу країну. Через деякий час в деяких єпархіях пройшов флешмоб #СТОПВАРФОЛОМІЙ.
Віряни і в центрах єпархій, і в маленьких селах не пошкодували часу і сил, написали плакати проти приїзду патріарха Варфоломія українською, англійською, грецькою мовами і провели протестні акції.
Всі ці акції ще тривають. Але оскільки патріарх Варфоломій зробив ряд заяв, в яких підтвердив свій намір приїхати в Україну, віруючі вирішили вимагати зустрічі з ним. Однак, перш ніж проаналізувати таку різку зміну тактики і поміркувати, чи вірна вона взагалі, необхідно з'ясувати, що собою являли попередні протести проти приїзду глави Фанару і чим вони викликані.
Протести вірян проти приїзду глави Фанару: політтехнології чи крик душі?
На Великому хресному ході УПЦ можна було побачити безліч плакатів з протестами проти діяльності патріарха Варфоломія в Україні: «Варфоломій, смуту не сій!», «Святий Володимир, захисти нас від Варфоломія!», «Варфоломій – розкол!», «Бог є любов, Варфоломій є розбрат!», «Володимир об'єднав Русь Хрещенням, Варфоломій поділяє Томосом!», «Бог – любов, Варфоломій – розбій!», «Варфоломій, не кради наших церков!», «Стоп рейдерству Варфоломія!» і т. д.
Опоненти УПЦ стали заявляти, що це все, мовляв, організована «зверху» політична акція, і що людей мало не змушували писати і нести ці плакати. Але якщо ми подивимося уважно на «антиварфоломеевские» написи, то ми побачимо, що практично всі вони кустарного виготовлення. Написані вони швидше за все тими ж людьми, які їх і тримали в руках, оскільки всі плакати виглядали по-різному. Це не централізована акція, в ній не спостерігалося ніякої координації. Ніяких ознак того, що ці протести ініційовані «зверху», немає. Це однозначно ініціатива «знизу». Крім того, людей з «антиварфоломеевскими» плакатами було не так вже й багато. Все-таки у свідомості віруючих радість від свята Хрещення Русі набагато перевершує прикрість від приїзду в Україну патріарха Варфоломія. Кожен, хто взяв участь у хресній ході або принаймні перебував поруч, міг відчути ту неперевершену атмосферу радості, молитви і єдності, яка була там. Протестні мотиви просто тонули в цій атмосфері і були далеко не домінуючим мотивом Великого Хресного ходу.
Віруючі з плакатами на Володимирській гірці. Фото: Клименко тайм
Можна однозначно стверджувати, що «антиварфоломеевские» плакати – це ініціатива не просто знизу, а крик душі тих християн, які на своїй шкурі відчули «любов матері-церкви» у вигляді захоплень храмів, побиття і загроз. Цих людей можна зрозуміти: у них відібрали храми, які вони будували, ремонтували і прикрашали на свої гроші, їх власна життя і здоров'я піддавалися небезпеки, вони несуть на собі тягар фізичних і психологічних знущань з боку прихильників ПЦУ. І одним з головних ініціаторів цього насильства є патріарх Варфоломій. Саме він дав відмашку захопленням і побоищам в селах і саме він несе відповідальність за все, що там відбувається. Справедливості заради слід сказати, що і до всієї історії з Томосом в Україні відбувалися захоплення храмів, але після втручання патріарха Варфоломія ці процеси вийшли на якісно новий рівень і стали чи не частиною внутрішньої політики. Тому не дивно, що постраждалі від «любові матері-церкви» висловлюють своє ставлення до нього і закликають його одуматися.
Можна однозначно стверджувати, що «антиварфоломеевские» плакати – це ініціатива не просто знизу, а крик душі тих християн, які на своїй шкурі відчули «любов матері-церкви» у вигляді захоплень храмів, побиття і загроз.
Наприклад, настоятель гнаної Свято-Покровської громади УПЦ села Годомичи Волинської області о. Іван Шкабура каже з цього приводу наступне: «Я простий священик. І яким би не був патріарх, я не гідний засуджувати його вчинки, кожен буде відповідати перед Богом за своє життя. Але все ж патріарх, здійснюючи такі вчинки, повинен пам'ятати, що на Страшному Суді буде дуже важко за них давати відповідь. Сподіваємося, що Господь напоумить його». Зауважимо, що в цих словах немає ні ненависті, ні погроз, ні спраги помсти. Є тільки співчуття про те, що душі патріарха Варфоломія доведеться рано чи пізно побачити всі наслідки своїх вчинків, всі сльози віруючих та всі скорботи, які він їм приніс, і дати за це відповідь перед безстороннім судом Божим.
Трохи різкіше висловилася матінка Уляна Таборовец з с. Берестя Рівненської області, яка захищала свій храм від рейдерів ПЦУ, будучи на останніх місяцях вагітності: «Що йому (патріарху Вафоломею – ред.) скоро до Бога і дивитися Богу в очі. Що ж ти, дядьку, скажеш? Так, я кажу «дядько», тому що вже не вважаю його патріархом, тому що він порушив канони. Він став сам розкольником, раз визнав розкольників. Що він наробив? <...> Судити я не маю права, засудити можна тільки вчинки. Але це страшно. Це страшно – скільки він усього зробив, скільки сліз пролилося. І крові пролилося за іншим храмам, наскільки я знаю». Так, це слова різкі, але це – правда. У віруючих с. Берестя відібрали не тільки храм, але і церковний будинок, і навіть капличку на цвинтарі.
Тобто всі ці «антиварфоломеевские» плакати, як і всі протести взагалі, – це голос страждаючого народу.
Грядуть нові захоплення?
Протести проти приїзду патріарха Варфоломія в Україну на святкування Дня Незалежності – це не тільки реакція на те зло, яке вже відбулося по відношенню до громад УПЦ, але та спроба запобігти ще більшого поширення цього зла. А про те, що захоплення храмів та інші насильства неодмінно будуть відбуватися у зв'язку з приїздом глави Фанару, говорить практично відкритим текстом Сергій (Єпіфаній) Думенко, голова ПЦУ: «Ті, хто був готовий, прийняли рішення (про перехід в ПЦУ – Ред.). Але буде й інша хвиля. І не менша, а велика. Тому у них (УПЦ – Ред.) є певний страх перед приїздом Вселенського патріарха в Україну» (з інтерв'ю «Радіо Свобода» від 24.04.2021 р.). Слід пояснити, що термін «перехід» громади у юрисдикцію ПЦУ, який постійно використовується прихильниками ПЦУ, насправді у більшості випадків означає їх насильницьке захоплення або незаконну перереєстрацію.
Також і про нову хвилю захоплень йшлося під час зустрічі С. Думенко з главою Держдепартаменту США Е. Блинкеном під час останнього візиту до Києва у травні 2021 р. За підсумками переговорів прес-служба ПЦУ повідомила: «Особливу увагу під час короткої, враховуючи коротку і насичену програму візиту пана Блинкена, але змістовної зустрічі було приділено питанню становлення Православної Церкви України, важливості усунення штучних перешкод при вільному, на основі принципів свободи совісті, визначенні громадами своєї приналежності». Про те, що в реальності означає «вільне визначення громадами своєї приналежності, вже було сказано вище.
Тому протести проти приїзду патріарха Варфоломія в Україну – це закономірне вираження людьми, які не хочуть відновлення колишніх кошмарів, свого ставлення до подій.
Яке відношення патріарх Варфоломій має до України?
Спойлер – ніякого.
Тим не менш, пропонуємо проаналізувати це питання докладно, причому в ракурсі висловлювання пропагандистськи ПЦУ Я. Міщенко, що критиків патріарха Варфоломія «потрібно здавати в СБУ». Який статус патріарх Варфоломій повинен мати відносно України, щоб його критиками займалася Служба безпеки?
З точки зору української держави, патріарх Варфоломій – це іноземний громадянин, який навіть у своїй країні (Туреччини) є главою зарубіжної релігійної організації. Причому статус цієї релігійної організації з точки зору турецької держави досить специфічний. Константинопольська Православна Церква, а точніше її орган управління, знаходиться на території Туреччини, проте в самій цій країні практично ніякої пастви вона не має. Всі віруючі Константинопольського патріархату проживають в різних країнах, переважно в США.
В науці міжнародного права розрізняють міжнародні організації публічного права або міжнародні міждержавні організації, які засновуються державами і від них отримують свою правосуб'єктність. А є міжнародні організації приватного права, створені фізичними та юридичними особами з різних країн. Звичайно Помісна Православна Церква, якою є Константинопольський патріархат, не відноситься ні до тієї, ні до іншої категорії, але знову ж таки, з погляду держави, вона ближче до організацій приватного права. А раз так, залишається загадкою, чому Ст. Зеленський запросив патріарха Варфоломія на святкування 30-річчя Незалежності України: свято це світський, згідно з Конституцією, Церква відділена від держави, ніяких заслуг патріарха Варфоломія у здобутті Україною незалежності не спостерігається.
Патріарх Варфоломій в Україні не має жодної власної пастви, якщо не вважати десятки парафіян Андріївської церкви в Києві, переданої Фанару як ставропігії.
Може бути, патріарх Варфоломій є значущою персоною з точки зору Православної церкви України (ПЦУ)? Але і тут ми приходимо до цікавого висновку: формально, ні, не є. Якщо вірити заявам голови ПЦУ Сергія (Епіфанія) Думенко та іншим особам, які висловлювалися на цю тему, то ПЦУ має статус самоврядної релігійної структури, над якою немає ніяких вищих рівнів управління. Тобто патріарх Варфоломій в Україні не має жодної власної пастви, якщо не вважати десятки парафіян Андріївської церкви в Києві, переданої Фанару як ставропігії. Що, до речі, досить спірним з точки зору Українського законодавства. Запрошення папи римського Франциска в цьому відношенні набагато більш логічно, адже він є дійсним визнаним главою двох українських релігійних організацій: Української греко-католицької церкви та Римо-католицької.
Запрошення патріарха Варфоломія може лише подтверить той факт, що ПЦУ зовсім не має по-справжньому автокефального статусу, а залежить від Фанару, який, згідно з текстом Томосу, що має повноваження по управлінню цією релігійною організацією, а також є по відношенню до неї вищою судовою інстанцією.
Чому віруючі вирішили вимагати зустрічі з главою Фанару
Можна дискутувати, могли б протести віруючих вплинути на рішення патріарха Варфоломія приїхати в Україну чи ні, але на сьогоднішній день ми маємо не тільки підтвердження візиту з Фанару, так і з Києва, але і програму візиту. Так, 21 серпня в Михайлівському Золотоверхому соборі відбудеться зустріч голови Фанару «духовенством» ПЦУ, а 22 серпня – «літургія» у Святій Софії Київській.
21 серпня патріарх Варфоломій збирається зустрітися в стінах Верховної Ради з її спікером, Д. Разумковим. У громадській спілці «Миряни» написали листа патріарху Варфоломію з вимогою зустрічі і закликають вірних прийти в 9:00 до Верховної Ради, щоб висловити чолі Фанару свою незгоду з його діями в Україні. Цілі цього заходу «Миряни» пояснили на своєму тг-каналі:
«Константинопольський патріарх повинен зрозуміти, що його уявлення про української церковної ситуації не має нічого спільного з реальною дійсністю. Що ми – українці з українськими паспортами, а не РПЦвУ, «агенти ФСБ» або маргінальна «неіснуюча церква», як він нас тепер називає. Що ми – величезна канонічна Церква, яка стоїть на нашій землі вже 1033 року. Що наш Предстоятель Блаженніший Онуфрій – законний Митрополит Київський і всієї України, а не «російський ієрарх в Україні».
Виправданий перехід від протестів проти приїзду до вимогу зустрічі?
Думається, цілком. Продовжувати протести проти приїзду патріарха Варфоломія, коли питання вже вирішене, однозначно не розумно. Протести мають сенс тоді, коли є ще ймовірність того, що рішення може бути змінено. В даному випадку всі зацікавлені сторони – а це Константинопольський патріархат, ПЦУ і Офіс Президента – заявили, що візит відбудеться. В цих умовах протести проти приїзду будуть виглядати вже маргінально. Якщо і протестувати далі, то потрібно вже зміщувати акценти, виражати протест не проти самого приїзду, а проти дій Фанару в Україні.
Адже протести не є самоціллю. Метою всіх зусиль віруючих по відношенню до Фанару є усвідомлення священноначалієм Константинопольського патріархату гріховності та згубність своїх рішень по Україні, щоб патріарх Варфоломій скасував їх і приніс покаяння за їх криваві (в буквальному сенсі) результати. Це нездійсненний максимум. А завдання-мінімум – це зменшити або припинити тиск на УПЦ з боку держави, зменшити або припинити захоплення храмів і дозволити віруючим УПЦ повною мірою реалізувати свої права на свободу совісті та релігії, як то і гарантоване українським громадянам Конституцією.
Виходячи з цих цілей і вибираються форми протестів чи інших акцій. Так, краще було б якби патріарх Варфоломій взагалі відмовився їхати в Україну. Але якщо цього не уникнути, то потрібно спробувати донести до нього правдиву інформацію про те, що відбувається в релігійній сфері нашої країни і до яких наслідків привели його дії. Досі існує ймовірність того, що патріарху Варфоломію не надають всю повноту інформації або спотворюють її таким чином, що у нього складається уявлення про те, що він зробив все правильно, що в Україні, завдяки його рішенням, розкол зник, і що «вдячні» українці чекають його з розпростертими обіймами. Ймовірність того, що патріарх Варфоломій сумлінно помиляється, звичайно ж, невелика. І ймовірність того, що патріарх Варфоломій приділить свій дорогоцінний час віруючим УПЦ, яку він «скасував», знову ж таки прагне до нуля. Але справа в тому, що анонсоване молитовне стояння біля Верховної Ради має своїм адресатом не тільки патріарха Варфоломія. Воно адресоване також владі України, які будуть бачити в цьому прояв громадянської позиції значної частини українського суспільства. Воно адресовано іншим Помісним Церквам, визнала і не визнала проект ПЦУ. Це нагадування їм, що «скасована» УПЦ існує, що вона як і раніше найбільша конфесія в Україні і що зрадників в її середовищі знайшлося дуже небагато.
Ось що пишуть про це «Миряни»: «Наш заклик на зустріч ставить патріарха Варфоломія перед складним вибором: якщо його совість чиста і він дійсно так переживає за долю православних українців, як усюди декларує, він прийде і почує від нас всю правду. І після цього він не зможе продовжувати свою колишню політику. Якщо ж глава Фанару "свою паству" (як він нас називає) проігнорує, то тим самим перед обличчям усього світу наочно підтвердить лицемірство власної риторики».
Молитовне стояння адресовано недругам Церкви всередині України. Ми не збираємося сидіти склавши руки, а будемо захищати свою Церкву всіма законними способами.
Захід біля Верховної Ради адресовано також і самим віруючим УПЦ. Це заклик об'єднатися навколо нашого Предстоятеля Блаженнішого Митрополита Онуфрія та усвідомити, що доля Української Православної Церкви залежить, в тому числі, і від кожного з нас.