Чи почує нас Бог у Національний день молитви
До Верховної Ради внесли законопроєкт про Національний день молитви. Начебто правильно, але чи про таке сказано в Євангелії: «Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри…»?
Наприкінці 2024 року до Верховної Ради було внесено законопроєкт про встановлення в Україні Національного дня молитви. Їм, за задумом авторів, має стати дата початку вторгнення РФ до України – 24 лютого. Ініціатори законопроєкту, а їх 37 народних депутатів, пропонують, щоб у цей день у Раді заспівали «Боже великий єдиний, нам Україну храни», в обласних адміністраціях провели акцію «Запали свічку», а також – «комплекс заходів зі святкування».
І все це начебто правильно, але якось цей «комплекс» надто нагадує чергові заходи з малодоречним пафосом, які влада проводить ще з нагоди десятка інших свят. Адже у словосполуці «Національний день молитви» акцент має бути не на «національний», а на слові «молитва». Чи буде тут саме так?
Про що молитва?
Законопроєкт про встановлення Національного дня молитви було внесено до Верховної Ради 19 грудня 2024 року і передбачає внесення змін до Кодексу законів про працю, прийнятий, до речі, ще в 1971 р. за радянської влади. Статтю 73 «Святкові, неробочі та пам'ятні дні» пропонується доповнити текстом: «Встановити такі пам'ятні дні: 24 лютого – Національний день молитви». Кабінет міністрів разом із Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій має розробити комплекс заходів, що проводяться цього дня.
Якщо згадати, що ця ж «благочестива» Рада нещодавно «скасувала» Різдво, відібравши у вірян вихідний 7 січня, то згадуються радянські часи, коли партія говорила всім, що і як шанувати та які свята як відзначати. Дуже ймовірно, що законопроєкт 12336 буде ухвалено, адже внесли його керівники основних парламентських фракцій: Д. Арахамія («Слуга народу»), Ю. Тимошенко («Батьківщина») та інші. Як обґрунтування закону автори стверджують, що він необхідний «для піднесення морально-патріотичного духу».
Але чи будуть усі заходи у Національний день молитви мати якесь відношення до справжньої молитви?
Давайте подивимося, що говорять про молитву отці Церкви. Святитель Іоанн Златоуст пише: «Молитва – це розмова з Богом, як із другом. Це не просто повторення слів, а щире та глибоке звернення душі до Бога». Чи можливе таке на молитовному сніданку? Або ось висловлювання святителя Василія Великого: «Молитва – це піднесення розуму до Бога, це світло, яке очищає душу від усякої скверни», преподобного Ісаака Сиріна: «Молитва – це тиха розмова душі з Богом, в якій вона виливає перед Ним усі свої турботи та скорботи».
Ініціатори законопроєкту в Пояснювальній записці заявляють про молитву таке: «Молитва до Бога є надприродною силою для перемоги та гарантом консолідації та єдності українського суспільства». Також нардепи впевнені, що «молитва стане символом нашої віри в перемогу», а сам закон передбачає молитву «за перемогу та відновлення територіальної цілісності України».
Тобто прагнення єднання з Богом замінюється тут суто утилітарними цілями: перемогою у війні з РФ і поверненням територій. А це вже зовсім інше розуміння молитви.
Молитися про перемогу та єдність можна і потрібно. Наприклад, 24 лютого 2023 р., у день роковин нападу РФ на Україну Предстоятель УПЦ Блаженніший митрополит Онуфрій сказав: «З самого початку війни Українська Православна Церква благословляє своїх вірних на захист Батьківщини та закликає до особливої молитви за Україну, за всіх постраждалих від війни та , звичайно ж, за воїнів, адже саме вони, за словами святителя Іоанна Златоуста є тим оплотом, який поставлений попереду для охорони спокою тих, хто перебуває всередині».
За кожною літургією у кожному храмі УПЦ звучить особлива молитва за Україну, за наше воїнство, за всіх постраждалих від війни та загиблих. Проте це не є самоціллю. Апостол Павло заповідав молиться про владу: «Отже, перш за все прошу виконувати молитви, прохання, моління, подяки за всіх людей, за царів і за всіх начальницьких, щоб проводити нам життя тихе і безтурботне в усякому благочесті та чистоті, бо це добре і угодно Спасителю нашому Богу...» (1 Тим. 2, 1-3). Але далі апостол пояснював, навіщо це треба робити: «Який хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1Тим. 2, 4).
Нам же пропонують ось цю головну мету молитви,спасіння і вічне життя, опустити і визнати, що молитва – це просто спосіб досягнення перемоги у війні, гарантія повернення втрачених земель і єдності суспільства.
Якому Богу молитись?
Справжня молитва у церковному розумінні цього слова ніяк не може бути гарантією єдності українського суспільства просто тому, що наше суспільство не є єдиним у своїй релігійній приналежності. Ми маємо іудеїв, християн, мусульман, представників інших релігій. Християнських конфесій також кілька. Єдність у молитві передбачає єдність у вірі. Кому пропонують молитись нардепи на Національному дні молитви? Христу, Мохаммеду, Єгові, комусь іншому?
Церковні канони забороняють молитися з тими, хто не поділяє основні віровчальні істини, або з тими, хто був відлучений від Церкви. 10-е правило святих Апостолів каже: «Якщо хто з відлученим від спілкування церковного помолиться, хоча б це було в домі: такий нехай буде відлучений».
Але навіть і без апостольських правил і канонів видно брехливість і лицемірство ініціаторів законопроєкту 12336 та сьогоднішньої української влади взагалі. Якщо подивитися на список авторів цього законопроєкту, то ми побачимо там таких шалених гонителів УПЦ, як М. Потураєв, М. Княжицький, О. Аліксійчук та інші. Загалом більшість із 37 авторів законопроєкту про Національний день молитви – це ті, хто голосував за заборону УПЦ. Як можна боротися проти Церкви Христової, відбирати у неї храми, схвалювати репресії проти духовенства та водночас організовувати «Національний день молитви»? Та ще й називати це гарантією єдності суспільства? Як можна фактично поставити 6 млн українських громадян поза законом, відібрати у них конституційне право на свободу віросповідання, фактично розколоти українське суспільство і при цьому говорити про єдність? Чи не це верх брехні та лицемірства?!
Що під маскою благочестя?
Українська влада організувала справжнє цькування вірян УПЦ, обливає їх брудом у ЗМІ та соцмережах, висуває проти них абсурдні та бездоказові звинувачення. Кампанія антицерковної пропаганди призвела до культивування у частині українського народу ненависті до вірян УПЦ. Там, як і в 1930-ті роки, фактично навісили ярлик «ворогів народу» («агентів ФСБ» у сучасній інтерпретації). І після цього в ім'я єдності пропонується запровадити Національний день молитви. Як все це може поєднуватись?
А може, ця ініціатива якраз і розрахована, щоб замилити очі і українським громадянам, і нашим міжнародним партнерам, прикрити ті масштабні порушення прав людини в галузі релігії, які існують у сучасній Україні? Мовляв, подивіться, які ми страшенно релігійні. Хіба такі молитовники можуть переслідувати якусь конфесію, порушувати релігійні свободи? Та ніколи!
Хто і як буде молитися?
Текст законопроєкту передбачає, що обласні адміністрації мають забезпечити «комплекс заходів» зі святкування. Але що це за «комплекс», і як його буде реалізовано? Швидше за все, регіони будуть орієнтуватися на Київ, точніше – на президента. А президент уже встановив певний формат релігійних заходів, який, напевно, візьмуть за основу.
6 грудня 2024 р., у День Збройних сил України, Володимир Зеленський влаштував у захопленому в Церкви Трапезному храмі Києво-Печерської лаври «військовий молитовний сніданок». Для цього влаштували поміст, розставили та сервірували столи. А щоб президента було краще видно, з обох боків помосту розмістили величезні екрани, на які транслювали його зображення. Парадоксально, але в день «молитовного сніданку» ці екрани закрили зображення святих ікон, яким ще недавно в цьому храмі молилися православні християни. Замість столів з їжею та напоями тут стояли аналої, біля яких віряни сповідували свої гріхи перед Богом та отримували прощення.
Ось такий сьогодні формат офіційної державної молитви. Знову ж таки, з мусульманами, іудеями, протестантами тощо.
Нам можуть заперечити, що Зеленський лише скопіпастив у Лаврі «Молитовний сніданок», який існує у світі понад півстоліття. Але чи подібний захід є взірцем молитовних зборів?
Сьогодні Національний молитовний сніданок у США проводиться першого четверга лютого. У ньому беруть участь президент США, члени Конгресу, громадські та релігійні діячі, іноземні гості та всі, хто має можливість і бажання засвітитися на тлі сильних світу цього. У розкладі є читання Святого Письма і молитов, але всі розуміють, що не це головне. Зав'язати знайомства з потрібними людьми, з'ясувати питання, що цікавлять, зробити політичні заяви ну і, звичайно, пофотографуватися зі знаменитостями – ось заради чого приходять на молитовний сніданок.
За традицією цей захід, у якому бере участь приблизно три з половиною тисячі осіб, відбувається у готелі «Хілтон». Зважаючи на все, у випадку з Україною, цей захід вирішили вдосконалити – перенести локацію до православних храмів. У День ЗСУ «сніданок» провели у відібраному в УПЦ Трапезному храмі Лаври. Але після перетворення храмів УПЦ на заповідники в інших регіонах державні акції, у тому числі й у Національний день молитви, можуть проводити і там. Адже ці святині тепер порожні. Наприклад, у відібраному в УПЦ соборі в Чернігові влаштовують тепер кінопокази. У відібраному кафедральному соборі Черкас – проводять концерти тощо. У стилі більшовиків-комуністів, які храми перетворювали на кінотеатри та клуби.
Але що ховається за всім цим? Про грубе зневажання свободи віросповідання вже сказано. Про поділ українських громадян на правильно віруючих і неправильно віруючих теж. Але це лише релігійна сфера, адже є й інші ганебні явища, які також мають відношення до моралі та моральності. У країні розгул корупції та бюрократії. Військкоми та члени медкомісій купаються у небаченій розкоші. Підприємці розоряються під гнітом податків і поборів з боку чиновників, більшість населення живе за межею бідності тощо. Цей сумний список можна ще довго продовжувати. І найстрашніше – не схоже, щоб у найближчому майбутньому щось змінилося. Зате ми матимемо свій Національний день молитви!
Про цю кричущу невідповідність зовнішнього і внутрішнього дуже чітко сказано в Євангелії:
«Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м'яти, анісу та кмину, і залишили найважливіше в законі: суд, милість та віру; це треба було робити, і того не кидати. Вожді сліпі, що оціджують комара, а верблюда поглинають! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що очищаєте зовнішність чаші та блюда, тим часом як усередині вони сповнені розкрадання та неправди. Фарисей сліпий! очисти перш нутро чаші та блюда, щоб чиста була і зовнішність їх. Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що уподібнюєтеся до пофарбованих трун, що зовні здаються гарними, а всередині сповнені кісток мертвих і всякої нечистоти; так і ви на вигляд здаєтеся людям праведними, а всередині сповнені лицемірства та беззаконня» (Мф. 23, 23-28).
Як про нас сказано. Нічого й додавати не треба.
Викриття самих себе
У пояснювальній записці, яка додається до законопроєкту 12336, його ініціатори самі того не знаючи, написали викриття на самих себе. Вони наводять кілька випадків того, як молитва змінює хід історії та впливає на глобальні події у світі. Зокрема, йдеться про затвердження Черчіллем національного дня молитви у Великій Британії, після якого відбулася успішна евакуація британської армії з французького Дюнкерка. А після того, як президент США Франклін Рузвельт закликав своїх співгромадян до спільної молитви, американські війська провели успішну військову операцію в Нормандії.
Іншими словами, автори законопроєкту 12336 визнали – ставлення держави та суспільства до молитви, до Бога, до Церкви може мати вирішальний вплив на історичні битви та події, що визначають долю цілих країн і народів. То чому ж ці автори не помічають, як гоніння проти УПЦ катастрофічно вплинули на становище України у війні з РФ? Чому не бачать, як після початку переслідувань Церкви зупинилися успіхи ЗСУ на фронті?
Докладно це з фактами і датами описано у статті «Заборона УПЦ і війна з Росією: Пророки про причини військових поразок». Радимо прочитати її тим, хто вірить у випадковість перемог і поразок, і тим, хто ще думає, що Церкву Божу можна знищувати безкарно. Тут же скажемо лише, що всі блискучі успіхи ЗСУ, оборона Києва, визволення Київської області, Харківська операція, визволення Херсона, все це відбувалося рівно до того моменту, коли українська влада розпочала повномасштабні гоніння на УПЦ.
Після сумнозвісного виступу В. Зеленського 1 грудня 2022 р., в якому він повідомив, що РНБО вжила цілу низку заходів, спрямованих проти УПЦ (зокрема про ініціювання законопроєкту, спрямованого проти Церкви) – одні невдачі, сумнівні рішення, втрати людей та територій. То невже не зрозуміло, що це все пов'язано? Невже не ясно, що духовні закони діють так само незмінно, як і фізичні, і навіть більше? Невже ніхто не читав у Святому Письмі: «Бог осміяним не буває. Що посіє людина, те й пожне... »(Гал. 6, 7).
Постскриптум
Загальна молитва – це добре, і Національний день молитви – теж непогано, і навіть молитовні сніданки допустимі (тільки не в Лаврі, звісно). Але погано те, що вони прикривають беззаконня, обман і лицемірство. І поки ми не очистимо, за словами Христа, «насамперед нутро чаші та блюда», жодної користі не буде від їхньої красивої зовнішності.
