Чому ті, для кого нація понад усе, не закликають до миру?
Населення України скорочується майже на мільйон щороку, експерти говорять про вимирання нації. Але лідери ПЦУ та УГКЦ продовжують закликати до війни та мобілізації.
Не секрет, що патріотичні українські юрисдикції – насамперед ПЦУ та УГКЦ – одним із своїх ключових завдань декларують турботу та підтримку української нації. Більше того, часто ця сама нація ставиться пастирями цих конфесій на ключове місце.
Прикладів цьому дуже багато. Це і гасла «Україна понад усе» та «Слава нації – смерть ворогам», які скандують клірики ПЦУ та УГКЦ, і заяви Сергія Думенка про те, що в ПЦУ пишаються бути бандерівцями, і український герб на іконостасах, і «ікони» Христа у вишиванці, і багато-багато іншого.
Мало не в кожній проповіді очільників та ієрархів цих конфесій підкреслюється значення української нації, необхідність її підтримки та розвитку.
Власне, того, що в згаданих юрисдикціях нація посідає головне місце, ніхто й не приховує.
Добре це чи погано, ми зараз аналізувати не будемо. Річ у іншому. Ми пропонуємо проаналізувати, наскільки реальна риторика очільників та кліриків ПЦУ та УГКЦ відповідає тій самій турботі про Україну, яка «понад усе».
Демографія: катастрофа вже настала?
52 мільйони на старті незалежності – і, за різними оцінками, від 18 до 25 мільйонів сьогодні. За 35 років населення України скоротилося більш ніж удвічі. У 2019 році Кабмін оголосив, що населення України (на підконтрольних територіях) становило 37 млн. Точної цифри нинішнього населення країни не знає ніхто. Міністр соціальної політики Денис Улютін оцінив його на 2026 рік у 22–25 млн осіб. Заступник редактора британського видання New Statesman Вілл Ллойд, спираючись на дані високопосадовця з Британії, назвав цифру у 20 млн. Як «таке, що наближається до 20 мільйонів», оцінює нині населення країни економіст та аналітик Олексій Кущ. А деякі експерти, посилаючись на кількість активних користувачів мобільних операторів, стверджують, що реальне населення може бути меншим за 18 мільйонів. Колишній міністр економіки Тимофій Милованов заявив, що внаслідок війни в Україні може залишитися катастрофічно мало населення.
«Моя песимістична оцінка така: в Україні може залишитися 10–15 мільйонів українців», – сказав Милованов.
І, схоже, Милованов анітрохи не перебільшує. За даними Міністерства юстиції, смертність в Україні перевищила народжуваність майже в 4 рази.
Заступник директора Інституту демографії України Олександр Гладун стверджує, що країна щороку втрачає близько 1 мільйона 150 тисяч осіб. Такі втрати він пояснює високою смертністю та еміграцією.
Очільниця Інституту демографії Елла Лібанова стверджує, що чисельність населення України за 2025 рік скоротилася приблизно на один мільйон осіб.
Керівник Офісу міграційної політики Василь Воскобойник оцінює втрати за цей період скромніше. Але ненабагато – 800 тисяч. При цьому важливо, що з країни виїхало і продовжує виїжджати її майбутнє – жінки репродуктивного віку та діти. В ООН кажуть, що Україна стикається з катастрофічною демографічною кризою і незабаром посяде перше місце у світі за найнижчою часткою молоді в структурі населення.
Директор Київського перинатального центру Дмитро Говсєєв заявив: для того щоб просто відновити чисельність населення рівня 2022 року, кожній жінці довелося б народити по вісім дітей.
Всі ми розуміємо, що подібне неможливо. Але що потрібно зробити, щоб хоча б уповільнити таке катастрофічне падіння?
Аналітик Олексій Кущ підкреслює, що єдина надія – це негайне припинення війни.
«Завершення війни – ключова умова порятунку нації в такому разі», – каже він. Про це ж попереджає й Лібанова. «З кожним місяцем тут дедалі більше руйнувань, а наші вимушені мігранти дедалі більше адаптуються до нового життя за кордоном», – зазначає вона. І це надзвичайно важливі слова. З початку повномасштабної війни, коли країну покинули понад 10 мільйонів осіб, минуло вже понад 4,5 року. За цей час українці за кордоном встигли вивчити мову, знайти роботу, обжитися на новому місці. І кожен прожитий там день робить їхнє повернення дедалі менш імовірним. Але, мабуть, найтривожніше інше: багато з 1,8 мільйона виїхавших дітей уже вважають своєю Батьківщиною не Україну, а країну, яка їх прихистила.
Той самий Кущ, аналізуючи цифри стрімкого скорочення українських школярів, спрогнозував загибель нації протягом двох поколінь, або, інакше, найближчих 50 років. Нардеп VIII скликання і доктор медичних наук Ольга Богомолець більш оптимістична, але ненабагато: згідно з її прогнозом, українці зникнуть протягом 6 поколінь.
Цифри і терміни в експертів різняться, але лише в деталях. У головному Кущ, Богомолець і багато інших солідарні: українці стрімко вимирають, і суперечка йде лише про те, як швидко.
Звідси закономірне питання:
що в таких умовах мають робити ті, для кого служіння українській нації – найвища мета? Очевидно, зробити все, щоб зупинити її зникнення і спробувати повернути процес назад. А шлях тут лише один – припинення війни.
Якою є позиція «патріотів» з цього приводу?
Мир потрібен, але війну необхідно продовжувати
Перші серйозні розмови про можливість припинення війни в Україні з’явилися після приходу до влади президента США Трампа та його миротворчих ініціатив. Але серед «патріотичних» конфесій вони підтримки не здобули.
Наприклад, глава УГКЦ у грудні 2025 року зробив кілька заяв із критикою Трампа. Виступаючи в Австралії, Святослав Шевчук висловився за продовження бойових дій, щоб «зупинити агресора». «Нам кажуть: віддайте території – отримаєте мир», – заявив Шевчук і висловив сумнів, що в РФ на це погодяться. Він підкреслив, що Україна – це «набагато більше, ніж земельні ресурси чи корисні копалини, це святе місце, де Бог перебуває зі своїм народом».
Логіка зрозуміла: «святе місце» не віддають, отже, війна має тривати.
Через кілька тижнів Шевчук зробив ще одну заяву на ту саму тему, назвавши мирний план Трампа «так званим». Чому він розкритикував дипломатичні зусилля США, глава УГКЦ не уточнив. Водночас він висловив побажання, «щоб сильні світу цього перейнялися болем і стражданням простих українців».
І незабаром біль і страждання простих українців стали нестерпними, коли обстріли та руйнування посилилися жорстокими морозами. У столиці десятки тисяч людей прожили зиму 2025\2026 без опалення, каналізації та електрики. А Шевчук тим часом змальовував європейцям картину стійкості киян, готових терпіти скільки знадобиться.
Виступаючи в Римі, він розповідав, що українці, «перебуваючи в пунктах обігріву, не плакали від розпачу, а співали й танцювали». «Цей образ людей, які замерзають, але співають і танцюють під музику, вже став історичним і здивував увесь світ», — запевняв європейців Шевчук.
А перебуваючи з візитом у Бразилії, він розповів, що, попри жорстокі випробування, його країна «жива, стоїть, бореться і молиться», а ті у світі, хто не вірить у перемогу України, «повинні покаятися».
Посил Шевчука світові нехитрий: українці готові страждати й воювати стільки, скільки буде потрібно, треба лише давати гроші.
І вже напередодні зими 2026/2027 років він знову говорить, що слід «вкотре знайти в собі сили» для протистояння, і закликає не вірити тим, хто попереджає про «апокаліптичні сценарії». При цьому ні сам Шевчук, ні його колеги ні в чому в Києві не потребують. У соборі УГКЦ є все необхідне: сонячні панелі, генератори, свердловина з водою та запас продуктів. А у випадку блекауту завжди можна поїхати за кордон, де перебуває більша частина структур УГКЦ.
Своїх ми від мобілізації ховаємо, а чужі нехай воюють
Однією з величезних проблем в Україні є силова мобілізація, яку народ давно охрестив «бусифікацією» через використання військкомами мікроавтобусів, т. зв. «бусиків».
Немає потреби розповідати, як українці ставляться до ТЦК: у мережі вже є сотні скандальних відео, де люди у формі фактично викрадають чоловіків на вулицях, у транспорті чи магазинах. Сприйняття суспільством військкомів різко негативне. Проте представники ПЦУ, УГКЦ і деяких протестантів гаряче підтримують дії ТЦК.
«Митрополит» ПЦУ Михаїл Зінкевич заявляє, що на фронті мають бути всі: «До армії сьогодні мають іти всі, без винятку, — заявив він. — І вже там чимось займатися відповідно до твого стану здоров’я, сімейного стану тощо. Але військовослужбовцями в нас мають бути абсолютно всі. Війна не закінчиться».
Йому вторить «митрополит» ПЦУ з російським паспортом Климент Кущ, який жорстко критикує тих, хто опирається мобілізації та не хоче йти на фронт.
«Ті, хто виступає проти мобілізації, хто влаштовує ці шоу в ТЦК, подивіться: війна прийде. Не хочете захищати — будете знищені», — заявив Кущ.
Ще далі пішов найпопулярніший у ПЦУ блогер Олексій Філюк, який запевнив глядачів, що в викраденнях людей військкомами немає нічого поганого. «Ну так який тут гріх? Людина працює, виконує свої посадові обов'язки», – заявив Філюк. Водночас ухилянтів клірик ПЦУ засудив: «Захищати Вітчизну – це твій обов'язок. Ховатися – це ненормально».
Але ось що цікаво. Своє відео з підтримкою ТЦК Філюк видалив буквально за кілька годин після публікації. Причина проста: шквал обурених і негативних коментарів.
Не відстає від ПЦУ й УГКЦ. Один з її речників, Юстин Бойко, запевняє, що ненависть до ТЦК у соцмережах роздувається штучно, а вбивство співробітника військкомату – не просто гріх, а гріх «особливо тяжкий». Глава уніатів Святослав Шевчук висловлюється ще прямолінійніше: «Ми підтримуємо Збройні сили України й постійно роз'яснюємо, що ухилення від мобілізації – це невиконання свого громадянського обов'язку».
За словами Шевчука, в УГКЦ хотіли б, щоб ТЦК не доводилося застосовувати до українців силу, а вони йшли б на фронт самі.
«Ми хочемо, щоб наші хлопці й дівчата без тиску, але за покликом власного сумління, любові до Батьківщини й обов'язку її захищати ставали в лави Збройних сил України», – додав він.
Проте раніше той самий Шевчук у прямому ефірі випадково зізнався, що ховає від мобілізації українців, але тільки тих, хто йому корисний. Він поскаржився Олександру Драбинку на брак майстрів для добудови іконостаса й сказав: «Ми навіть їх тут трошки ховаємо в нас їх. Вони й живуть, харчуються всі».
Втім, ховати в ПЦУ й УГКЦ доводиться лише робітників, їхні клірики захищені бронню й спокійно отримують відстрочку від мобілізації. А ось священникам УПЦ у броні відмовлено. Тому мало не щодня надходять новини про те, як ТЦК викрадають кліриків Церкви – на вулицях, біля храмів і навіть під час хресних ходів. Картина виходить красномовна. Ті, хто найгучніше закликає «йти на фронт усім без винятку» й засуджує «ухилянтів», самі під удар не потрапляють. «Патріоти» готові воювати, але чужими руками.
Мігранти замість українців?
Вже навіть найзатятішим оптимістам очевидно: через катастрофічне скорочення населення Україні неминуче доведеться залучати мігрантів. І про це говорять дедалі голосніше. Бізнес-омбудсмен України Роман Ващук заявив, що кожен українець, який гине або виїжджає, звільняє місце для мігранта. Уже згаданий Тимофій Милованов, нині президент Київської школи економіки, заявляє, що для функціонування економіки країні знадобиться залучити близько 10 мільйонів трудових мігрантів. Василь Воскобойник озвучує дещо менші цифри, але не принципово. За його словами, Україні потрібно до 8,7 млн додаткових працівників у найближчі 10 років.
Глава ОП Кирило Буданов анонсував спрощення в'їзду робітникам-мігрантам з Африки.
А Воскобойник пророкує, що етнічний склад населення України неминуче зміниться внаслідок демографічної кризи й масового залучення трудових мігрантів. За його словами, українці просто перетворяться на метисів.
На цьому тлі особливо показово звучить заява глави УГКЦ Святослава Шевчука про підтримку завезення іноземців.
Коментуючи залучення мігрантів для вирішення демографічної катастрофи, Шевчук зазначив, що Україна будує новий тип політичної нації – не «лише для етнічних українців», а таку, що приймає всіх, «хто готовий разом будувати вільну, соборну та незалежну українську державу».
Ось тільки є проблема. До воєнної чи повоєнної України не поїдуть німці, французи або представники інших європейських християнських країн. Соціологи й демографи очікують мігрантів із найбідніших та малорозвинених держав, переважно мусульманських. Наприклад, Елла Лібанова сподівається, що більша частина приїжджих виявиться з Бангладеш. «Дуже не хочу, щоб це були Іран, Ірак чи Сирія», – каже Лібанова, але немає жодної впевненості, що її сподівання справдяться.
Досвід низки країн ЄС доводить: мігранти-мусульмани дуже неохоче інтегруються в нове суспільство і культуру. У більшості випадків виходить зворотна ситуація – це вони вимагають від нової Батьківщини поваги до свого менталітету, традицій та релігії. І навряд чи в Україні буде по-іншому.
Висновки
- Україна вже давно існує за межею демографічної катастрофи. Ми входимо до трійки країн із найнижчою народжуваністю у світі. Кожен новий день війни приносить нові жертви, збільшує кількість емігрантів і зміцнює вже виїхавших у небажанні повертатися додому.
- Українська нація, про служіння якій так люблять говорити політики та релігійні діячі, перебуває в дуже тяжкій ситуації. Населення скорочується такими темпами, що експерти сперечаються лише про те, коли українці зникнуть повністю. А єдине «ліки», які нам пропонують, – масове завезення мігрантів, аж до 10 мільйонів осіб. Якщо корінне населення й надалі скорочуватиметься на 800 тисяч – мільйон на рік, то незабаром українців і приїжджих може виявитися приблизно порівну. Чи залишиться тоді від нації щось, крім назви, – велике питання.
- Позиція лідерів «патріотичних» конфесій на підтримку війни та мобілізації не може не вражати. І справа навіть не у ставленні християнства до війни. Проблема в тому, що керівництво ПЦУ та УГКЦ демонстративно ігнорує смертельну небезпеку для української нації, про служіння якій воно так пафосно говорить.
Так, у великих містах ще вирує життя, але з кожним місяцем воно стає все менш інтенсивним. Зникають люди, зате розростаються цвинтарі. Ворог знищує інфраструктуру, будинки, транспорт і підприємства. Усе, що створювалося нашими батьками протягом десятиліть, системно знищується.
Астрономи кажуть, що багато зірок, світло яких ми бачимо на нічному небі, вже давно мертві. До нас лише все ще долітає їхнє світло.
Наша українська «зірка» ще жива. Але якщо ми всі разом не закликатимемо до миру, від нас залишиться лише світло.
