«Таких будівель багато»: що підвал на Борщагівці означає для УПЦ
Підвал під Києвом, тітушки в балаклавах і мовчання «державотворчих» Церков: Борщагівка показала країні те, що віряни УПЦ бачать уже два роки.
2 листопада під Києвом сталася подія, яку за добу обговорювала вся країна. Таємна «в’язниця» в приватному будинку, побиті чоловіки, штурм, стрілянина, газ – і керівник Офісу президента посеред усього цього, який пояснює натовпу, що «таких будівель багато».
Що сталося на Борщагівці
Усе почалося з відео. Чоловік, якого тримали в підвалі приватного будинку на вулиці Сонячній у Петропавлівській Борщагівці, зумів передати рідним запис: він скаржиться на сильний біль у животі, температуру та озноб, на обличчі – сліди побоїв. Родичі викликали приватну швидку, але медиків за ворота не пустили: охорона пояснила, що об’єкт військовий. Медики викликали поліцію, але вона заявила, що в будинку перебувають військовослужбовці Нацгвардії, і офіційно назвала повідомлення про незаконне утримання людей та про загиблого недостовірними.
Скільки людей усередині, не знав ніхто. Місцеві паблік-сторінки писали про сорок чоловіків у підвалі. Жінка-медик Валентина Молода, яку близько шостої вечора все ж впустили до будинку разом із поліцейським, говорила про 25–30 і стверджувала, що четверо з них у важкому стані. ТСН із посиланням на правоохоронців «заспокоїла»: замість сорока заручників – один військовослужбовець у СЗЧ.
На цей момент біля будинку зібралося близько сотні людей – родичі, сусіди, просто люди, які побачили відео. Вони виламали ворота й закидали поліцію яйцями. У відповідь – димові шашки, сльозогінний газ і стрілянина в повітря.
Близько сьомої вечора приїхав командувач Нацгвардії Олександр Півненко. За його словами, ніякої в’язниці немає – є «пункт тимчасового розміщення» військової частини 3121 з 1-го корпусу Нацгвардії «Азов». Четверо з травмами, за версією генерала, – саме СЗЧ-ники, їх відправили до медцентру Нацгвардії. Звідки в них травми, він не пояснив. Корпус «Азов» назвав інформацію про катування «неперевіреною» та пообіцяв покарати винних, «якщо слідство встановить» факт насильства.
Пізно ввечері приїхав керівник Офісу президента Кирило Буданов. «Я приїхав розібратися, що тут відбувається», – заявив він. Усередині, за його словами, тримали 14 осіб, Півненко говорив про 18. Назвати об’єкт незаконною в’язницею Буданов відмовився, а на запитання з натовпу, чому в країні взагалі існують такі будинки, відповів фразою, яка вже стала мемом: «Тому що таких будівель багато».
Потім людей почали виводити й саджати у військовий автобус, а натовп блокував його й намагався звільнити мобілізованих. Найбільше вразив підліток у термоковдрі з абсолютно диким поглядом – кадри з ним облетіли світ. Версії його появи першу добу розходилися. За даними ТСН, хлопчик «прийшов із пацанами». Kyiv Post написав, що підлітка знайшли в підвалі; за ще однією версією, він сам ламав паркан і кидав каміння.
Наступного дня підліток розповів свою версію в TikTok – з Київської обласної лікарні, де лежить із порізаними пальцями, болем у ребрах і гематомами. Він живе за двісті метрів від будинку на Сонячній, друзі покликали його подивитися, що відбувається. «Дивлюся, пацани на дерева залазять, на паркан. (…) Я теж заліз, мене якийсь дід із вогнегасника облив». Але справа не обмежилася вогнегасником: на відео видно, як підлітка лопатою збивають із паркана у двір.
«Чим далі мене заносять, тим більше людей мене починають бити. Ну, чоловік десять, усі в чорній формі, в балаклавах, у якійсь військовій формі. Взагалі незрозуміло хто, без розпізнавальних знаків. За волосся мене беруть і просто б'ють: лопатами, ногами і кулаками», – розповів він. За його словами, на ньому ножами розрізали одяг і знімали все на відео. Потім у будівлі почалася метушня, його стали приводити до ладу. Жінка, що увійшла, за його словами, заспокоїла його і прикрила собою. Незабаром увійшов Буданов – від ударів підліток навіть не зрозумів, хто перед ним: «Думаю, мене далі допитують, зараз будуть допитувати». Після розмови з Будановим його передали медикам.
Це свідчення підлітка, і їх, як і все інше, має перевірити слідство. Але два факти бачила вся країна: до будинку він потрапив через паркан, а вийшов із нього в ковдрі й із травмами, з якими лежить у лікарні. Між цими точками, за його словами, – десять людей у балаклавах, лопати і допит. А жінка, яка «прикрила його собою», – судячи з усього, та сама «фейкова медик» Валентина Молода, яку наступного дня затримає СБУ, а потім внесуть до «Миротворця».
Близько десятої вечора біля будинку з'явилася група молодих людей спортивної статури в капюшонах і балаклавах. Фотограф УНН стверджує, що вони прибули одночасно з кортежем Буданова. Вони силою розчищали дорогу автобусу й били всіх підряд: журналіста УНН – ногами, після того як він назвався журналістом; кореспондента УНІАН – ударом у живіт на очах у поліції; випадкового перехожого, який повертався додому з сином. При цьому вигукували «Україна понад усе». Генерал Півненко одразу відхрестився: «У масках, балаклавах – це не наші військові, сто відсотків. Я не знаю, хто ці люди». Командир корпусу «Азов» Денис Прокопенко додав, що «провокації» на Борщагівці грають на руку Росії.
Підведемо проміжний підсумок, спираючись тільки на те, що визнала сама влада. У приватному будинку під Києвом військова частина тримала в підвалі мобілізованих і СЗЧників, четверо з них мали травми, що потребують госпіталізації. Голова Офісу президента підтвердив: таких будинків у країні багато. А тих, хто прийшов до будинку вимагати відповідей, розігнала група людей у балаклавах, яких ніхто не знає, але які били журналістів у присутності поліції. Все інше – деталі.
Світ уже дивиться
Українські телеканали до ранку 3 листопада дружно перейшли в режим «фейк і провокація». Але інтернет кордонів не знає: відео з Борщагівки за ніч розійшлося по всьому світу, і реакція куди гучніша, ніж хотілося б владі.
Найсерйозніший сигнал надійшов із Берліна – рівно в той день, коли туди з неоголошеним візитом прилетів Зеленський. Лідерка АдГ Аліс Вайдель, голова найбільшої опозиційної партії в Бундестазі, написала в X: «Я очікую від федерального уряду, що це сьогодні в Берліні буде порушено у зв’язку з візитом Зеленського». За кілька годин допис зібрав понад двісті тисяч переглядів, німецькі та австрійські видання пишуть про «звинувачення в катуваннях проти підрозділу „Азов“». Причому Вайдель зробила репост норвезького професора Гленна Дізена – з найжорсткішою версією: про «катівню Зеленського», де «понад сорок мобілізованих чоловіків тримала Нацгвардія», а «наймолодшому було 14 років».
У Польщі депутат Сейму від «Конфедерації», однієї з головних опозиційних сил країни, Кшиштоф Мулява опублікував колаж: Зеленський і той самий підліток у ковдрі на тлі українського прапора. Підпис закінчується запитанням: «Чи повинна країна, в якій катують власних громадян, бути в Європейському союзі?!» Для головного адвоката євровступу України це вже не маргінальний голос.
В англомовному просторі тему розкручують акаунти із сотнями тисяч підписників. Ветеран британської політики Джордж Галловей обмежився двома словами: «A CHILD!!!». Американський блогер Ієн Майлз Чеонг написав, що «Зеленському є за що відповідати». Канал DD Geopolitics підписав фото хлопчика так: «Запам’ятайте це обличчя, тому що західні медіа подбають, щоб ви його ніколи не побачили». Ці публікації набрали по 150–200 тисяч переглядів за перші чотири години.
Тут потрібне застереження. Закордонні акаунти подають підлітка як «чотирнадцятирічного в’язня катівні». Сам хлопчик каже, що в’язнем не був: він прийшов на протест і потрапив усередину через паркан. Але для влади від цього не легше – скоріше навпаки. Тримати в підвалі дорослих СЗЧ-шників ще можна назвати «пунктом тимчасового розміщення». Затягти до будинку й бити дитину – ні. І все це поверх того, що вже ніхто не оспорює: четверо чоловіків у тяжкому стані, підвал із мобілізованими, безліч таких будинків по країні. Але українські ЗМІ з ранку 3 листопада віддали перевагу розмові про біографію медика.
Наступний підвал – для священника?
Тепер про те, про що жоден український телеканал не згадав. У нашій країні є категорія людей, для яких дорога в такий підвал відкрита за визначенням. Це духовенство Української Православної Церкви.
У лютому 2025 року Державна служба з етнополітики затвердила критерії бронювання священнослужителів. Формально – для всіх конфесій. Фактично бронь отримують усі: ПЦУ, католики, уніати, протестанти, іудеї, мусульмани й навіть язичники. Не отримують лише священники найбільшої Церкви країни. За словами секретаря Хмельницької єпархії протоієрея Димитрія Стецька, у його області держава забронювала 130 клириків ПЦУ, а парафії УПЦ «критично важливими організаціями» не визнала. Більше того, СПЖ стало відомо, що повістки священникам УПЦ розсилаються централізовано, через департамент Міністерства оборони, оминаючи місцеві ТЦК. Отже, це не перегини на місцях, а чітка політика.
При цьому священник за канонами не може взяти до рук зброю, а капеланом клірика УПЦ держава не бере. На фронті він марний. Єдиний сенс його мобілізації – прибрати його з парафії. Як написала СПЖ ще рік тому, у владі мало хто читав Євангеліє, але одну фразу там достеменно вивчили: «Поражу пастиря, і розпорошаться вівці».
Що відбувається далі, ми знаємо зі своїх зведень. 29 жовтня в Харкові співробітники ТЦК і поліції побили та вивезли від храму, що будується, архімандрита Володимира (Суботу). У ченця високий рівень цукру в крові, в ТЦК до нього двічі викликали швидку, а парафіян, які намагалися його захистити, теж побили. 11 жовтня в Чернігові мобілізували протоієрея Павла Товстогона, його дружина написала: «Тепер я попадя-солдатка». У серпні мобілізували протодиякона кафедрального собору в Тульчині та архімандрита Антонія (Джежелу) на Волині, якого зняли з блокпоста. У 2025 році мобілізували навіть єпископа – владику Серафима Нововоронцовського. Випадків стільки, що адвокати УПЦ відкрили цілодобову гарячу лінію для кліриків, які зіткнулися з примусовою мобілізацією.
Тепер зіставимо це з Петропавлівською Борщагівкою. Куди везуть «бусифікованого» на блокпосту? Генерал Півненко дав відповідь: у «пункт тимчасового розміщення». Тобто в приватний будинок із підвалом, яких, за визнанням Буданова, багато. Ні рідних, ні адвоката, ні лікаря. Де сидить п’ятдесятирічний слюсар, опиниться і священник. А тих, хто прийде їх визволяти, одразу запишуть в «агенти Москви».
Скільки кліриків УПЦ пройшло через такі будинки, ніхто не знає. У більшості історій у наших зведеннях кінець один: «Подальша доля за опублікованими даними невідома». Після Борщагівки в цієї фрази з’явилася дуже конкретна адреса.
Знайомий почерк
Люди в балаклавах, які били журналістів біля будинку на Сонячній, не з’явилися нізвідки. Для віруючих УПЦ це давно знайомі обличчя – точніше, знайома відсутність облич.
17 жовтня 2024 року вночі близько ста міцних чоловіків у камуфляжі та балаклавах увірвалися в Архангело-Михайлівський собор у Черкасах.
Вони відбирали в парафіян телефони, зривали камери, увірвалися в єпархіальний гуртожиток, де спали діти священників, застосували газ і травматичну зброю. Митрополит Феодосій отримав струс мозку після удару дубинкою. 17 червня 2025 року п’ятдесят осіб у балаклавах намагалися захопити кафедральний собор УПЦ у Чернівцях – двох священників забрала швидка. 14 лютого 2026 року в Києві особи в балаклавах зламали замки храму Іоанна Воїна, після чого
«митрополит» ПЦУ оголосив його своїм. 4 червня 2026 року в Кременчуці під час захоплення Троїцького собору побили архімандрита Йосифа. Перелік можна продовжувати десятками адрес.
Схема всюди одна, і на Петропавлівській Борщагівці вона спрацювала як по нотах. Молоді люди спортивної статури, обличчя закриті, ні посвідчень, ні погонів. Вони кричать патріотичні гасла й б'ють тих, хто знімає, бо головне для них – не залишити картинки. Поліція стоїть поруч і не втручається. А потім начальство будь-якого рівня розводить руками: «Я не знаю, хто ці люди».
«Це не наші військові, сто відсотків», – сказав генерал Півненко. Охоче віримо. Так само не були «вашими» ті, хто бив віруючих у Черкасах, Чернівцях, Івано-Франківську, Кременчуці. Їх ніколи не знаходять, їхні справи про «хуліганство» не доходять до суду. Натомість з'являються вони завжди саме там і тоді, коли владі потрібно, щоб натовп розбігся, а камери погасли.
Два роки поспіль СПЖ писав: сьогодні вони розганяють віруючих біля храму, завтра прийдуть за вами. Ось і прийшли – за родичами мобілізованих, за перехожим із сином, за журналістами УНН та УНІАН, які раніше із задоволенням писали про «добровільний перехід громад». Тож ласкаво просимо до нашої реальності.
Благословення на підвал
У країні, де Церква ще щось означає, після такої ночі першими мають говорити пастирі. В Україні, якщо вірити офіційній риториці, є три «державотворчі» релігійні голоси: ПЦУ Епіфанія Думенка, УГКЦ Святослава Шевчука та Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій, до якої входять обидва. До вечора 3 листопада ні в кого з них не знайшлося жодного слова про Борщагівку. Єдине, що прозвучало з греко-католицького середовища, – репост львівського ієромонаха про «московських провокаторів». Мовчання – теж позиція, і зрозуміти її допомагає те, що ці люди говорили раніше.
Ось Епіфаній Думенко. Навесні 2024 року в інтерв'ю Радіо Свобода він пояснював, що цінує президента, який «добре зрозумів, яку роль відіграє церква». Тобто зрозумів, яку Церкву можна використати, а яку – заборонити. Через кілька місяців Зеленський підписав закон про заборону УПЦ (законопроєкт №8371), і 23 грудня 2024 року, на зустрічі Ради Церков із президентом у Софії Київській, Епіфаній подякував йому за підтримку закону про «духовну незалежність». У квітні 2026 року він пообіцяв президентові: «Ми віримо, що й надалі будемо тісно співпрацювати на благо нашої Української держави».
Ось Святослав Шевчук. На тій самій груднівій зустрічі глава УГКЦ благословив президента: «Нехай Господь Бог поблагословить Вас, щоб у Вас були сили ще багато служити на благо України та українського народу». У квітні 2026 року, сидячи навпроти Зеленського, він промовив: «Сьогодні вільна Україна означає релігійну свободу». Промовив у країні, де в ці самі дні священників УПЦ затримували біля храмів і везли до ТЦК.
Ось Всеукраїнська рада Церков. 17 серпня 2024 року, за три дні до голосування за закон про заборону УПЦ, Рада заявила президентові про підтримку «курсу на духовну незалежність» – так затято, що Зеленський потім в інтерв'ю Пірсу Моргану переплутав і заявив, ніби Рада взагалі «виключила Московський патріархат». Відтоді Рада займається тим, що президент назвав «адвокацією України у світі». Римо-католицький єпископ Віталій Крівицький пояснює американцям: «у нас сьогодні в Україні ознак переслідування саме за віру немає». Делегацію Всесвітньої ради церков запевняють, що «під час війни немає релігійних переслідувань». Епіфаній говорить «Апострофу», що переслідувань «насправді немає». Рада, яка має говорити від імені віруючих усієї країни, за два роки не знайшла слів ні про мобілізацію священників, ні про захоплення храмів, ні про побитих віруючих. Не знайде і про Борщагівку.
І нарешті, Патріарх Варфоломій. У серпні 2024 року, за повідомленням Офісу президента, він підтримав «ініціативу президента Володимира Зеленського щодо духовної незалежності» – тобто закон про заборону УПЦ, який Рада ухвалила через тиждень. 31 жовтня 2026 року, за два дні до Борщагівки, Зеленський зустрівся з ним у Стамбулі, привітав з 35-річчям інтронізації та подякував «за послідовну публічну позицію, підтримку нашої держави і постійні молитви про мир». 2 листопада, коли натовп штурмував будинок на Сонячній, Фанар святкував ювілей свого предстоятеля. На Фанарі, де так люблять говорити про «пастирську турботу про український народ», теж тиша.
Кожен із цих людей зробив вибір. І нехай тоді ніхто не дивується, що після підвалу з побитими людьми ніхто з них не сказав ні слова. Вони не пастирі тих, хто сидів у підвалі.
Якою мовою говорить система
Окремий сюжет, який в іншій країні залишився б курйозом, а в Україні став діагнозом. Якою мовою охорона пояснює медикам, що об'єкт військовий? Якою мовою кричать з-за паркану? Якою мовою глава Офісу президента, друга особа в державі, розмовляє з натовпом і з підлітком? Російською. Буданов не обмовився і не зірвався – він говорить російською цілком відкрито і спокійно. І голова ОП оригінальний лише в тому, що робить це публічно. Не публічно російською говорить уся верхівка влади, і тому є безліч прикладів.
На «плівках Міндіча», які НАБУ записало влітку 2025 року в межах справи «Мідас» про корупцію в енергетиці, усі розмови ведуться російською. Усі до єдиної. Те саме і на інших плівках НАБУ – за участі заступниці голови ОП Мудрої, ексвіцепрем'єра Чернишова, нардепа Микитася та багатьох інших осіб української владної еліти. Один перед одним фігурантам не потрібно зображати «патріотів», їм потрібно домовлятися «про справи».
Так влаштована вся система. Українська – для камери, телемарафону, присяги і штрафів. Російська – для «своїх», коли не треба прикидатися.
А тепер про тих, хто роками приходив до нас з однією і тією самою безглуздою претензією: «Ви служите російською». Приходили на богослужіння, на збори громад щодо «переходу» в ПЦУ, або просто в коментарі в соцмережах.
Нагадаємо їм: УПЦ служить церковнослов'янською – мовою, якою в Києві молилися тисячу років, мовою Остромирового Євангелія та Києво-Печерського патерика. Там, де громада хоче, служать українською – таких парафій в УПЦ сотні. Проповідь, сповідь, спілкування з людьми – тією мовою, якою говорять люди. Це нормально для Церкви. Ненормально, коли мову молитви перевіряють за законом про державну мову.
І зауважимо: ті, хто вимагає від умовної бабусі з Псалтирем «переходити на українську», чомусь не вимагають цього ні від Буданова, ні від Мінінча, ні від охорони біля підвалу. Тільки від тих, кого можна цькувати безкарно. Священника УПЦ – можна. Главу Офісу президента – не можна, навіть якщо він розмовляє російською під об'єктивами всіх телеканалів країни.
«Московська провокація» по-львівськи
Поки Шевчук мовчить, за нього говорять знизу. Львівський ієромонах УГКЦ Юстин (Юрій) Бойко, блогер з багатотисячною аудиторією, переопублікував у фейсбуці довгий текст якогось Ігоря Савчука під власним заголовком: «МОСКОВСЬКІ ПРОВОКАТОРИ». У тексті – усе те, що зараз розносять провладні боти, тільки злісніше: «фальшивий амбуланс», «досвідчений злочинець», «тітушня і натовп корисних ідіотів». Протест оголошено «подарунком для російської розвідки, упакованим у патріотичні гасла». Під дописом сотні лайків.
Ось тільки де тут Москва? Це Москва звезла мобілізованих у будинок на Сонячній, відібрала в них телефони і не повідомила родичам? Москва привезла людей у балаклавах, які били журналістів? Одна з читачок питає з гіркою іронією: «А люди на підвалі – теж підроблені?»
Для повноти картини: у 2023 році той самий Бойко поширював фальшивий «меморандум» Міністерства освіти з ЛГБТ-фондом, який, як встановив ZAXID.NET, виготовив російський телеграм-канал MediaKiller. Коли міністерство спростувало документ, священник заявив, що копію йому передав «таємний друг» у міністерстві. Людина, яка сама розносила московські фейки, тепер пояснює львів'янам, що побиті чоловіки в підвалі – московська провокація. Втім, справа не в Бойку, а в «патріотичній» оптиці, де правда про беззаконня – це завжди «Москва». Вірян УПЦ називають «Москвою» багато років – за те, що вони розповідають, хто і як ламав двері їхніх храмів.
Замість підсумку
Влада скаже про Борщагівку багато слів. Телемарафон пояснить, що нічого не було, а якщо було, то не так, а якщо так, то винні протестувальники. Усе це прозвучить бездоганною українською – і буде неправдою. Люди це чудово знають: достатньо почитати тисячі дописів у соцмережах.
На перший погляд, до Церкви ця історія стосунку не має. Але ми пишемо про неї, бо знаємо, як це працює, – на своїх священниках, своїх парафіянах, своїх храмах. Поки били нас, країна вважала, що це «питання Церкви». Тепер б'ють уже всіх. Якщо з цього й можна винести урок, то він один: підвал не розбирає, хто в ньому сидить – священник чи слюсар. Розбиратися маємо ми. Поки ще є кому.
