“Наш Афон” – фотоподорож до православної монашеської республіки
Експозиція включає знімки відомого грецького фотохудожника Костаса Асіміса, а також чорно-білі фото середини XIX – початку ХХ століття із фондів Свято-Пантелеімонівського монастиря.
Грецький митець – один з небагатьох людей у світі, якому було дозволено знімати всюди на Святій Горі. Журналіст СПЖ, який приїхав на цю подію, далі розповість про цього справжнього майстра фотографії, а зараз – про саму фотовиставку.
Світлини присвячені історії становлення та розвитку афонських храмів, а також моментам із життя мешканців Афону. Експозицію відкривали керівник Духовно-просвітницького центру Кафедрального собору УПЦ Ксенія Зозуля, Благочинний Ірпінського благочиння Макарівського вікаріатства Київської єпархії отець Олександр і директор музею Анатолій Зборовський.
У своєму вступному слові пані Ксенія, зокрема, відзначила: “Ми дуже вдячні нашому новому другу і партнеру Ірпінському музею. Дуже хочемо, щоб і жителі цього міста також ознайомилися із цими фотороботами, які наповнені реальним життям, і наситилися неповторною атмосферою Святої гори. Тим більше, що відкриття виставки відбувається напередодні Великого посту, і в період Великого посту експозиція буде знаходитись саме тут. І всі, хто сюди прийде і все це побачать, просто не зможуть не збагатитися духовно”.
Після церемонії відкриття автор цих рядків попросив пані Ксенію підійти ближче до стенду із світлинами і розповісти про сам проект. “Наш Афон”, – сказала жінка, – це просвітницький проект нашого духовного центру, який вже функціонує більше 2-х років. За цей час фотовиставка, яка знаходиться у фондах київської галереї “Соборна”, вже побувала в багатьох місцях.
Основна мета проекту – познайомити суспільство з особливим, найзагадковішим місцем на землі. Місцем, в якому люди шукають спокою, і де непрестанно йде молитва. І молитва не так, як ми звикли молитися за себе і за своїх близьких, а за увесь світ. Ці люди, не дивлячись на свій дух, дух великої любові в серці, вони такі самі як ми, але вони присвятили себе жертовності і в певному розумінні зреклись того світу, який ми сприймаємо”.
В залах музею журналіст СПЖ звернув увагу на літню жінку, яка уважно розглядала світлини. Виявилось, що у мешканки Ірпеня, 70-річної Валентини Декарісту батько – грек, а мати – росіянка. “Прізвище у мене грецьке, – розповіла Валентина Іракліївна, – так що мені було надзвичайно цікаво побачити ці прекрасні роботи грецького митця, бо теж маю ті корені. Я просто вражена. Як відомо, жінкам не можна ступати на землю Святої гори, і я, як дізналася про відкриття цієї виставки, прийшла сюди. Словами передати важко, наскільки вразили всі ці фото. Афон, як на долоні, і можна побачити, як там живуть монахи”.
Цікавим виявилось і те, що молодий благочинний Ірпінського благочиння отець Олександр, який відкривав виставку, на власні очі бачив і спостерігав життя монахів на Святій горі. Священник побував на Афоні у 2014 році і на прохання журналіста СПЖ розповів про свою мандрівку до чернечої республіки.
“Враження від Афону – це словами важко передати. Невичерпна криниця духовності і молитви. Там моляться за увесь світ. Але особливо, що вражає на Афоні – як він благоухає. Там немає заводів, промисловості, але я вам скажу: у світі чимало таких місць, але такого благоухання немає. Це, напевно, благоухають молитви та духовне життя тих святих, які прославились перед Богом своїми молитвами і добрими справами. В одному з монастирів я спілкувався з монахом Тихоном, так він говорив, що Афон особливо благоухає на Пасху, на Пасхальні свята. А ще він говорив, що на Афоні дуже люблять Блаженнішого нашої церкви Онуфрія. За доброту, щирість і самовіддане служіння Спасителю. Запам’яталося взагалі дуже багато. В монастирі, в якому ми зупинялися, знаходиться 7 чудотворних ікон. Це просто вражає. Монастир Дохіар, в якому знаходиться ікона Скоропослушниці. Іверський монастир, біля якого бачив джерело Богородиці, знаходиться в 10-15 метрах нижче рівня моря, але там, уявляєте, прісна вода. Лавра Святого Афанасія, де стоїть кіпарис, якому вже 1000 років.
Один з монастирів знаходиться дуже високо на горі. І знизу, десь може метрів 300, на лебідках, на тросах, піднімають у монастир продукти, які монахи вирощують на своїх городах у низинах. Провідник, який нас супроводжував, говорив, що японці, коли побачили цей монастир, були у захваті. Тобто, як у ті древні часи можна було будувати храм без башенних кранів і сучасних технологій. Фрески, розписи всіх цих монастирів, візантійська архітектура – все це вражає до глибини душі.
А цю фотовиставку в нашому сучасному світі людям дуже корисно буде побачити. Навіть для себе я відкрив тут дуже багато цікавого. Наприклад, я побачив як виглядає Афон взимку. Це дуже рідкісне явище для такої теплої країни як Греція. Я вже не кажу про унікальні знімки з архівів Афону. І головна заслуга Святої гори в тому, що вона зберегла чистоту Православ’я”.
Для глибшого ознайомлення з чернечою республікою в рамках відкриття фотовиставки відбувся показ документального фільму, знятого творчою групою Паломницького центру УПЦ, “Афон. Достукатися до небес”.
Десятихвилинна стрічка розповідає про те, чим сьогодні живе автономна чернеча держава на східному виступі Халкідонського півострова в Егейському морі. Стародавні афонські монастирі зберігають незліченні багатства: чудотворні ікони та мощі святих угодників Божих. За церковними переказами, християнство на Афоні проповідувала сама Матір Божа. Воістину незліченні чудеса Богородиці, що траплялися з ченцями і паломниками на Святій Горі протягом її багатовікової історії.
Але справжньою родзинкою під час відкриття виставки стала демонстрація невеликого відеоінтерв’ю, яке грецький фотохудожник Костас Асіміс дав у 2012 році в Донецьку під час демонстрації своїх фоторобіт. Там він прекрасною російською мовою розповів про себе і свій творчий шлях. Син грецьких комуністів, політичних мігрантів, він народився у вигнанні – у місті Ташкент. Коли був підлітком, разом із батьками виїхав у Югославію. Тут отримав філологічну освіту, серйозно захопився фотографією. На Афон уперше потрапив у віці Іісуса Христа – в 33 роки – і з того часу нерозривно пов'язав із ним життя. Оселився на Афоні в Руському Свято-Пантелеймоновому монастирі (тепер Асіміс – його офіційний представник на Афоні). У будівлі, де раніше було дві з половиною тисячі ченців, тоді мешкало шестеро. Асіміс жив з ними, допомагав по господарству, у будівництві, вчився у них християнським чеснотам.
"Почав ходити по монастирях, фотографувати, – розповідає Костас Асіміс. – В одних мені дозволяли це робити, в інших забороняли. Тепер маю доступ повсюди. Вони вже не звертають на мене уваги, бо знають, що все одно сфотографую. Вважають за свого, але монахом не хочуть робити. У житті було багато тяжких моментів, коли хотів піти в монастир. Мені сказали, що в миру я більше потрібен, і я змирився. Знімаю все – природу, тварин, людей, будинки, але найбільше люблю фотографувати ченців, – говорить майстер. – Мене вражає глибина їхніх очей, прозорі, чисті обличчя. Куди нам до такої святості.
Свого часу покійний нині патріарх Алексій ІІ, з яким я був знайомий з 1990-х років, якось сказав: «Знаєш, випадковостей не буває, якщо це потрапило тобі до рук, бережи, адже це історія всього православ'я», – говорить Костас. – Зібрав дві з половиною тисячі дагеротипів (скляних негативів). Поступово сканую, реставрую їх, уже збудував нову лабораторію. Думаю, доведу архів до пуття".
СПЖ нагадує, що цього року Українська православна церква відзначає 1000-ліття давньоруського чернецтва на Афоні.
