Що говорив Патріарх Ілія щодо головних питань життя Церкви
Духовна спадщина покійного Патріарха Ілії – це також і його погляди на основні церковні питання. Пропонуємо добірку його висловлювань за час патріаршества.
Патріарх Ілія II був глибоко віруючою, мислячою та дуже відповідальною людиною. Як предстоятель Церкви, він відчував особисту відповідальність перед Богом і людьми за всі свої слова та вчинки. Аналізуючи його діяльність, можна побачити, що його постійно хвилювали одні й ті ж теми: єдність Церкви, вірність Православ’ю, мир як виконання християнського обов’язку, а головне – розуміння Церкви не як політичного інструменту, а сили, що веде людину до істини та спасіння.
Про єдність Церкви та міжправославні відносини
Ще у великодньому посланні 1982 року Ілія II формулював своє базове розуміння церковної єдності так: «У Церкві все має бути єдиним: одна Голова – Господь Ісус Христос, один Дух Божий, одне вчення віри і життя, одні спасительні таїнства». На перший погляд – банальні слова, які ми чуємо постійно. Але, по суті, Ілія сказав наступне: хто говорить, що крім Христа можна прийти до Бога (наприклад, що всі релігії – стежки до Бога), той порушує єдність Церкви. Хто допускає відступ від догматів, той порушує єдність Церкви. Хто допускає ерозію моральних норм (визнання ЛГБТ тощо), той також порушує єдність.
У тому ж посланні Ілія наголошував, що місцеві та національні Церкви – це члени однієї Вселенської Апостольської Церкви. Єдність – це не дипломатична формула, а природа Церкви.
Коли між РПЦ та Константинопольським Патріархатом було розірвано євхаристійні відносини, Ілія сприйняв це як особистий біль. Перед засіданням Синоду Грузинської Православної Церкви (ГПЦ) 28 грудня 2018 р. він сказав: «Ситуація в Україні вкрай неприємна, немає єдності думок, немає згоди… Це дуже нас засмучує. Сподіваюся, що братні зв’язки між Церквами будуть відновлені з Божої милості».
Про Україну та Українську Православну Церкву
У позиції Грузинської Церкви щодо церковного конфлікту в Україні переважає вичікувальна та примирлива тональність. Немає заяв про визнання ПЦУ, але також не сказано про неможливість такого визнання. Однак Ілія та Грузинська Церква в цілому неодноразово заявляли про підтримку УПЦ і Блаженнішого митрополита Онуфрія.
2 жовтня 2018 р. на етапі підготовки до створення ПЦУ прес-служба ГПЦ опублікувала заяву: «Ми вважаємо, що на даному етапі не слід робити поспішних оцінок, доки дві сторони не сформулюють свої офіційні та непідлягаючі оскарженню позиції на основі норм канонічного права».
8 жовтня 2018 р. після зустрічі Ілії II з головою Верховної Ради України Андрієм Парубієм українські ЗМІ почали поширювати інформацію, нібито Грузинська Церква вже підтримала українську автокефалію. ГПЦ довелося заявляти, що це «не відповідає дійсності».
20 лютого 2019 р. Патріарх Ілія зустрівся з делегацією УПЦ, висловив скорботу з приводу українського церковного конфлікту та передав теплі слова на адресу митрополита Онуфрія.
Особливо примітні слова Ілії II про становище УПЦ у 2023 році. 25 березня 2023 р. на тлі захоплення Києво-Печерської лаври він надіслав листа Патріарху Варфоломію, в якому висловив «занепокоєння нинішніми обставинами в УПЦ». По суті, цей лист – захист УПЦ і прохання сприяти припиненню гонінь.
Про війну в Україні
У перший день повномасштабної війни, 24 лютого 2022 р., Ілія II виступив зі словами підтримки України. «Виходячи з гіркого досвіду Грузії, ми знаємо, наскільки важлива територіальна цілісність країни», – сказав Патріарх. Він попередив, що те, що відбувається, вже несе «серйозну загрозу кровопролиття» і закликав до примирення.
У великодньому посланні 2023 р. Ілія написав: «Ми живемо у складний, вибухонебезпечний період <…> тому особливо думаємо про мир, який є дорогоцінним божественним даром. <…> Ми, як послідовники Ісуса Христа, зобов’язані словом, ділом, діями трудитися заради миру». Своє ставлення до війни він висловив без дипломатичних реверансів: «Війна – крайнє зло, порушення заповідей Господніх і посягання на життя багатьох».
Про місію Церкви
Для Ілії II Церква ніколи не зводилася ні до обрядовості, ні до політики. Головний вимір – есхатологічний. У великодньому посланні 2018 р. він написав: «Місія Церкви, звичайно, полягає і в участі в суспільному житті, але головне – показати людям шлях істини й підготувати бажаючих, через Голгофу, до членства в Царстві Небесному».
Але при цьому Ілія не уявляв Церкву відокремленою від світу та його страждань. У великодньому посланні 1984 року, коли ще тривала холодна війна, а загроза масштабного ядерного конфлікту була реальною, він писав: «Справжнє богослужіння невіддільне від миротворчої діяльності. <…> Церква не може байдуже дивитися на страждання народів, на кров невинних людей і на небезпеку світової катастрофи. <…> Місце віруючих там, де найбільше горя і сліз, де борються за мир, свободу і справедливі відносини між народами та державами».
У посланні 2007 року, тобто незадовго до російсько-грузинської війни, Патріарх Ілія II заявив, що Церква повинна виконувати місію «народного дипломата» і бути «посланцем миру», пом’якшувати ворожнечу та не давати політичним суперечкам переростати в релігійну ненависть.
А в різдвяному посланні 2024 р. він сформулював мету місії для кожного християнина: «Наше покликання – бути слугами ближнього на шляху до Господа. Ісус Христос теж прийшов у світ для служіння і нам доручив цю місію».
Про екуменізм і відносини з інославними
На відміну від модної нині вигадливості, позиція Ілії з питання екуменізму була чіткою і недвозначною. У 1997 р. Грузинська Церква вийшла зі Всесвітньої ради церков.
У лютому 2016 р., коли Константинопольський Патріархат готував собор на Криті, відбулося засідання Синоду ГПЦ, після якого Ілія II заявив: «Наша Церква була, є і буде охоронницею Православ’я». Він також заявив, що ГПЦ «відкидає документ про екуменізм», підготовлений для Критського собору. Нагадаємо, цей документ відкривав широкий шлях для екуменічного зближення з інославними конфесіями.
Така ж позиція була висловлена й восени 2016 р. під час візиту папи Франциска до Грузії. Тоді ГПЦ випустила офіційну заяву: «Молитовно-таїнственне спілкування між нами та Римо-католицькою церквою перервано з Середньовіччя, і поки існують догматичні відмінності, згідно з церковним законом, православні віруючі не беруть участі в їхніх богослужіннях». Тобто дипломатичні контакти можливі, але ніякого розмивання догматичних кордонів і молитовного спілкування.
Але водночас Ілія II виявляв повагу до католицької традиції, говорив мовою любові, а не ненависті. Проте підкреслював, що справжня єдність можлива лише на основі єдиної істинної віри. «Істинна віра, смиренність і наші традиції – це стародавні скарби, які ми зберігаємо і будемо продовжувати зберігати в майбутньому. Ми знову вітаємо вас і сповідуємо, що наша єдність – у справжній вірі. Тільки справжня віра і любов відкриють шлях до нашого спілкування», – сказав він, звертаючись до папи Франциска.
Про сім’ю, любов і моральність
До цих питань Ілія звертався постійно. Наприклад, у різдвяному посланні 2016 р. він писав, що сучасний світ втрачає почуття справжньої любові, а на її місце приходять «віртуальні почуття» та «підроблена любов». «Уявна любов є головною причиною розпаду сучасних сімей», – говорив Патріарх.
Ще чіткіше ця думка звучить в останньому для Ілії різдвяному посланні 2026 р.: «Сьогодні всі говорять про любов і свободу; однак ті, хто прирівнює любов до гріха і гріховного способу життя до істинної любові, і ті, хто вважає безмежні права свободою, роблять серйозну і непоправну помилку».
Найповнішу реалізацію любові Ілія бачив у християнському шлюбі. «Шлюб є одним із таїнств Церкви <…> співжиття чоловіка і жінки для духовної та тілесної єдності». Він писав, що сімейне життя проявляється у «взаємно-жертвенній любові», у спільному терпінні скорбот і у служінні ближньому.
Також Патріарх Ілія говорив про відповідальність батьків за виховання своїх дітей. У великодньому посланні 2014 р. він різко критикував споживацьке виховання і попереджав, що батьки нерідко самі калічать дітей надмірною опікою та культом комфорту: «Це несвідома ворожнеча до дітей! <…> Тому поширилися наркоманія, пияцтво, крадіжки, вбивства, розпуста <…> все це – результат неправильного виховання».
Викликає подив, що подібні викриття моральних недоліків звучать у різдвяних і великодніх посланнях. Але, мабуть, Ілія настільки був стурбований моральними проблемами суспільства, що не соромився викривати пороки навіть у вітальних зверненнях до народу.
Висновок
Патріарх Ілія залишив після себе не тільки довгу пам'ять про багаторічне первосвятительське служіння, а й рідкісний приклад внутрішньої цілісності. Він говорив про найрізноманітніші речі: про єдність Церкви, про мир, про війну, про моральність, про сім'ю, про міжцерковні відносини. Але за всім цим завжди стояла одна і та сама людина: щиро віруюча, відповідальна і глибоко церковна. Він не намагався підлаштувати християнство під дух часу, не підміняв істину зручними формулами і не зводив місію Церкви до політики чи дипломатії.
Тому його слова й сьогодні сприймаються не як архів минулої епохи, а як духовний орієнтир: зберігати віру, не підміняти любов брехнею, не втрачати миру і пам’ятати, що головне призначення Церкви – вести людину до Христа.
