Про Києво-Печерську лавру
17 лютого відзначається день блаженної кончини єпископа Нестора (Тугая), останнього намісника Києво-Печерської лаври перед її закриттям Радами у 1961 році.
У мережі з'явилися публікації та коментарі, як комуністи закривали Лавру, як усе відбувалося, як повівся владика Нестор у тій непростій ситуації. Всі ці повідомлення пронизані болем, щирим смутком про те, що ми втратили тоді свою святиню, місце, де тисячу років звучала молитва і трудилися ченці. Цей біль стає ще гострішим від того, що сьогодні відбувається те саме. Нині, як і в 1961 р., у Печери до святих угодників Києво-Печерських вже не потрапити, а богослужіння проводяться в одному-єдиному храмі.
Наш сум зрозумілий. Але важливо, щоб цей сум не заслонив у свідомості головного – розуміння, чому взагалі виникла Лавра. Адже вона виникла не як пам'ятник нашої нацкультури і навіть не як святиня Церкви. Перші ченці, що оселилися в печерах, взагалі ні про що таке не думали. Єднання з Христом, набуття Духа Святого – ось що займало уми і серця перших подвижників, і чого ми повинні намагатися наслідувати.
Звичайно, треба захищати свої святині, але не слід у емоціях уподібнюватися до тих, хто їх відбирає. Адже, якщо в серці людини – Благодать Святого Духа, вона нічого не втратила.
«Хто відлучить нас від любові Божої: скорбота, чи тіснота, чи гоніння, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?» (Рим. 8, 35).
Якщо ми збережемо в собі любов Божу – то виконаємо завіти Антонія і Феодосія та всіх преподобних Печерських, і вшануємо пам'ять єпископа Нестора і всіх Печерських насельників як годиться. Озлобимося, зненавидимо гонителів, будемо нарікати – виконаємо волю лукавого.
Лавра за СРСР стояла закритою 27 років. Але Бог захотів, і в ній знову відродилася молитва.
Тому будемо просити Христа зберегти Лавру, але не будемо забувати, що вона – Божа, а не наша, і доля її не на землі вирішується.
