14 вересня Церква вшановує пам'ять преподобного Симеона Стовпника

Преподобний Симеон Стовпник народився в Каппадокійському селищі Сисана в сім'ї християн Сусотіона та Марфи. З 13 років він став випасати отару свого батька. До цього першого свого послуху він ставився сумлінно і з любов'ю.

Одного разу Симеон, почувши у церкві Євангельські заповіді блаженств, був вражений їхньою глибиною. Не довіряючи власним незрелим судженням, він тут же звернувся з запитаннями до досвідченого старця. Старець охоче роз'яснив юнакові зміст почутого і остаточно зміцнив в ньому рішучість дотримуватися Євангельського шляху. Не заходячи додому, Симеон попрямував до найближчого монастиря і після слізних прохань був через тиждень прийнятий до числа братії.

Коли Симеону виповнилося 18 років, він прийняв чернечий постриг та віддався подвигам найсуворішого стримування та безперервної молитви. Його ревність, непосильна для решти монастирської братії, стривожила ігумена, і він запропонував преподобному або стримати свої аскетичні подвиги, або покинути монастир. Тоді преподобний Симеон пішов з обителі та оселився на дні висохлого колодязя, де міг безперешкодно виконувати свої суворі обітниці. Через деякий час ігуменові в сонному баченні з'явилися Ангели, які наказали йому повернути Симеона до монастиря.

Проте преподобний недовго пробув в обителі.

Незабаром він пішов у кам'яну печеру, розташовану недалеко від села Галанісса, та прожив там три роки, все більше удосконалюючись у чернечих подвигах. Одного разу він вирішив провести всю святу Чотиридесятницю без їжі та пиття. З допомогою Божою преподобний витримав цей строгий піст. З тих пір він завжди на весь час святої Чотиридесятниці повністю відмовлявся навіть від хліба та води, двадцять днів молячись стоячи, а двадцять днів – сидячи, щоб не дати ослабнути тілесним силам. Цілі натовпи народу стали стікатися до місця його праць, бажаючи отримати зцілення від недуг і почути слово християнського повчання.

Уникаючи мирської слави і прагнучи знову знайти втрачене усамітнення, преподобний обрав ще не відомий на той час вид подвижництва. Він побудував стовп висотою в 4 метри і оселився на ньому в маленькій келії, віддавшись посиленій молитві і посту.

Чутка про преподобного Симеона дійшла до вищої церковної ієрархії та імператорського двору. Антіохійський Патріарх Домнин II відвідав преподобного, здійснив на стовпі Божественну літургію та причастив подвижника Святих Таїн.

Отці, яки подвизалися в пустелі, також дізналися про преподобного Симеона, який обрав такий важкий вид подвижництва. Бажаючи випробувати нового подвижника і дізнатися, чи угодні Богові його надмірні подвиги, вони послали до нього своїх послів, які повинні були від імені отців наказати преподобному Симеону зійти зі стовпа. У разі непокори вони повинні були насильно стягнути його на землю, а якщо б він виявив покірність, їм було доручено від імені отців благословити його на продовження подвигу. Преподобний проявив повний послух і глибоке християнське смирення.

Преподобний поступово збільшував висоту стовпа, на якому стояв. Останній його стовп був заввишки у 40 ліктів.

Навколо нього була зведена подвійна огорожа, яка забороняла безладним натовпам народу занадто близько підходити до преподобного та порушувати його молитовну зосередженість. Жінки взагалі не допускалися за огорожу.

У цьому преподобний не зробив виключення навіть для власної матері, якої після довгих та безуспішних пошуків вдалося, нарешті, знайти свого зниклого сина. Не домігшись побачення, вона так і померла, припавши до оточуючої стовп огорожі. Тоді преподобний попросив принести до нього труну і благоговійно попрощався з покійною матір'ю – і тоді мертве обличчя її засяяло блаженною посмішкою.

Преподобний Симеон провів у посилених чернечих подвигах 80 років, з яких 47 він простояв на стовпі. Бог дарував йому виконати в таких незвичайних умовах воістину апостольське служіння – безліч язичників прийняли Хрещення, вражені моральною стійкістю та тілесною кріпостю, які Господь дарував Своєму подвижнику.

Першим дізнався про смерть преподобного його найближчий учень Антоній. Стривожений тим, що його наставник протягом 3-х днів не показувався народу, він піднявся на стовп та знайшов його мертве тіло, схилене на молитві. Поховання преподобного здійснив Антіохійський Патріарх Мартирій при величезному скупченні духовенства та народу. Його поховали недалеко від стовпа. Антоній влаштував на місці його подвигів монастир, на якому було особливе благословення преподобного Симеона.