Кощунство влади в Лаврі: навіщо анатоми та ветеринари вивчають мощі святих
Влада захопила печери Лаври. Ветеринари, анатоми та біологи будуть «досліджувати» мощі Преподобних Печерських. Чи могла влада ще більш відверто плюнути в обличчя віруючим?
28 березня 2025 року до Києво-Печерської лаври прибула комісія з Мінкульту в супроводі поліції. Рано вранці, поки місто спало, на територію монастиря заїхало кілька машин з правоохоронцями, деякі з яких були з болгарками. Вони зрізали і замінили замки в дверях, що ведуть до Ближніх печер, і проникли всередину. А незабаром та ж доля спіткала і Дальні печери. Відбувся фактичний захват державою однієї з найшанованіших святинь православного світу – мощей Преподобних Києво-Печерських.
З 2023 року, коли держава оголосила про «повернення» собі Києво-Печерської лаври, чиновники забрали кілька корпусів, де жила братія, але печери не чіпали. Вірян на територію монастиря з 10 серпня 2023 року влада вже не пускала, але до мощей Преподобних Печерських можна було потрапити в складі екскурсій, хоча й за немалі гроші. Ключі від печер залишалися у монахів, які все ще дбали про збереження мощей, з молитвою їх переоблачали і підтримували порядок. І ось тепер все змінилося.
Керував захопленням печер заступник директора заповідника «Києво-Печерська лавра» і член комісії Мінкульту Олександр Овчар. Розпочалася операція з перевірки «наявності останків святих у гробницях Ближніх і Дальних печер», а також визначення «історичної і наукової цінності останків святих».
Саме з такими формулюваннями був складений наказ міністра культури Миколи Точицького від 5 березня 2025 року про створення відповідної комісії.
Згідно з текстом документа, відомості про роботу і результати перевірки будуть засекречені. Але те, що члени комісії збираються робити з мощами, можна здогадатися зі складу учасників. Всього там 25 осіб, але звертає увагу спеціалізація деяких з них.
- О. Аппельханс – завідувач кафедри анатомії Одеського національного медичного університету, президент Наукового товариства анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів України.
- Н. Боліла – науковий співробітник наукового відділу біологічних досліджень Національного науково-дослідного реставраційного центру.
- Ю. Гумінський – професор ЗВО кафедри анатомії людини Вінницького нац університету, член Пироговської комісії з ребальзамування тіла Пирогова.
- О. Мельник – завідувач кафедри біоморфології хребетних, доктор ветеринарних наук, член Пироговської комісії з ребальзамування тіла Пирогова.
- Г. Ткач – доктор медичних наук, член Пироговської комісії з ребальзамування тіла Пирогова.
Тобто «працювати» з мощами будуть медики, анатоми, спеціалісти з бальзамування і навіть ветеринари. Навряд чи вони там просто для того, щоб переконатися в наявності мощей у раках. Спеціалізація цих людей говорить, що їх запросили, щоб проводити з мощами Преподобних якісь медичні і наукові експерименти: брати зразки тканин і здійснювати якісь маніпуляції.
Але наскільки все це етично стосовно Церкви і почуттів вірян? Адже будь-який християнин світу незалежно від конфесійної приналежності без вагань скаже, що все це можна назвати тільки одним словом – святотатство.
Давайте уявимо собі деякі гіпотетичні події і спробуємо змоделювати реакцію на них українського і міжнародного суспільства.
Мінкульт націоналізував могилу засновника брацлавського хасидизму Раббі Нахмана і створив комісію з вивчення його останків. В Умані кілька підрозділів поліції прибули до могили, викопали тіло, а анатомі, біологи і ветеринари почали діяльність з його вивчення.
Уряд Італії з дозволу Ватикану видав розпорядження створити комісію з вивчення мощей апостолів Петра, Андрія Первозванного, святителя Іоанна Златоустого, святих Пап Римських: Григорія Великого, Лева Великого і Іоанна Павла II. Поліція разом зі спеціальною технікою прибула в базиліку святого Петра, демонтувала вівтар, колони, а комісія взяла «зразки» для вивчення.
Саудівська Аравія. Влада країни прийняла рішення розпочати вивчення останків засновника ісламу пророка Мухаммеда. Підрозділи поліції з бульдозерами і екскаваторами прибули в мединську мечеть Аль-Масджид ан-Набавії і демонтували гробницю пророка. Спеціалісти-біологи, анатомі і ветеринари витягли останки Мухаммеда і почали наукові дослідження.
Заздалегідь просимо вибачення у тих, кого образили ці фантазії. Але ж сьогодні в Києво-Печерській лаврі відбувається абсолютно те ж, здійснюється цинічне і демонстративне святотатство. У кожного народу є свої святині, які глибоко шануються. Саме тому в демократичних країнах настільки жорсткі закони по захисту віри і релігійної свободи.
В той же час в країнах, де Церква відокремлена від держави, влада не може і не має жодного права топтати її святині. Мощі Преподобних Києво-Печерських шануються вірянами як свідчення їх молитовного подвигу. Причому, подвигу настільки високого, що Бог удостоїв їх тіла стати нетлінними. Такої кількості нетлінних святих немає більше ніде в світі. Їх мощі – безумовна цінність. Але цінність для християнина, а не держави. Для влади що мощі Антонія Києво-Печерського, що кістки якогось його сучасника не можуть мати жодної різниці. Але чомусь загони поліції не їдуть на цвинтарі та не копаються у могилах. У чому сенс медичних експериментів над мощами святих? Тих, хто століттями був шанований і нашим народом, і багатьма паломниками з інших країн?
Адже нещодавно в нас уже таке було.
Комісії більшовиків та українського Мінкульту: у чому різниця?
Після приходу 1917 року до влади більшовиків чернеча громада продовжувала існувати як артіль. Але у 1926 році ВУЦВК і Рада народних комісарів УРСР ухвалили постанову про «Визнання колишньої Києво-Печерської лаври історико-культурним державним заповідником і про перетворення її на Всеукраїнське музейне містечко».
А з мощами відбувалося абсолютно те саме, що й сьогодні. Професор Іван Никодимов, який був юрисконсультом Лаври у 20-40-х роках ХХ століття, писав у книзі «Спогад про Києво-Печерську лавру»:
«Спочатку було проведено "підготовку" до розтину мощей у вигляді обробки громадської думки. У місцевій радянській пресі з'явились статті із вимогами знищення мощей. Потім був проведений огляд, і мощі перейшли у відання антирелігійного музею. За задумом безбожників, у Лаврі було створено "фабрику мощей", яка у всіх путівниках стала фігурувати як зразок обману ченцями широких кіл населення. Народ знав, що це не відповідає дійсності, і що подібна "фабрика" є лише недобросовісним винаходом антирелігійної пропаганди, проте "фабрика" продовжувала існувати і демонструвалася екскурсантам... Не раз після гарячої антирелігійної пропаганди гідів, якою вони намагалися переконати народ, що основною функцією ченців було викачати від населення більше грошей, хтось запитував: "А чи брали ченці за вхід у печери обов'язкову плату, як ви робите?" На це спантеличений екскурсовод змушений був відповідати негативно».
Навіщо потрібні були «дослідження» комісарам СРСР, зрозуміло – намагалися довести, що Бога немає, а мощі – це обман довірливого народу.
Але сьогодні начебто ситуація зовсім інша, Мінкульт не говорить про підтримку атеїзму. Влада посилено піарить ПЦУ та докладає величезних зусиль, щоб ця структура закріпилася у Києво-Печерській лаврі.
Як провести «форум чернецтва» та йти «вивчати» мощі
Напередодні захоплення печер керівництво заповідника разом із кількома представниками ПЦУ навіть провели «форум чернецтва» щодо «осмислення ролі чернецтва у сучасному світі, пошуку нових форм служіння», а також щоб «обговорити майбутнє чернечого життя в Україні». Його ініціаторами були голова заповідника Максим Остапенко та співробітник того ж заповідника і за сумісництвом «намісник Києво-Печерської лаври ПЦУ» Авраамій Лотиш.
Адже водночас Мінкульт уже багато місяців проводить суди, щоб вигнати 200 насельників Києво-Печерської лаври УПЦ, які моляться тут від часу її відкриття в 1988 році.
Цілком незбагненно, як можна виганяти ченців з їхньої обителі і при цьому всерйоз розмірковувати про «майбутнє чернече життя в Україні».
Але ще більш незбагненною є згода ПЦУ з приводу блюзнірства, яке Мінкульт здійснює з мощами Преподобних Печерських. Адже той же Лотиш як співробітник заповідника, напевно, знав про такі плани.
Як може священнослужитель спокійно сприймати, що анатоми та ветеринари будуть «вивчати» нетлінні тіла святих, поводитися з ними як із біологічними експонатами, зрозуміти дуже важко. Втім, навряд чи варто цьому дивуватися, знаючи, що Лотиш та його колеги підтримували проведення у Лаврі кулінарних шоу, концертів танцювальних колективів і рок-гуртів.
ДЕСС і більшовики: невидимий зв'язок
Є в цій ганебній історії ще один план, здавалося б, неочевидний. До складу комісії Мінкульту щодо вивчення «історичної та наукової цінності останків святих» входить найближчий соратник Віктора Єленського, начальник відділу у справах релігії ДЕСС В'ячеслав Горшков. Тобто цю групу курирує структура Кабміну у справах релігій.
І тут варто згадати про особистість її глави. Сьогодні Віктор Єленський – зразковий український патріот, який засуджує злочини радянського минулого та підтримує демократичні цінності щодо свободи віри.
Але якихось 35 років тому він займав зовсім іншу позицію, був одним із найактивніших рупорів ленінської атеїстичної пропаганди.
В одних своїх роботах («Юдейський клерикалізм і сіонізм») Єленський викривав юдеїв як «єврейську буржуазну загрозу» для СРСР. В інших запевняв, як вільно при радянській владі живеться протестантам. Але, мабуть, одна із найпомітніших його робіт – «Здійснення в УРСР декрету "Про відокремлення Церкви від держави та школи від церкви" у перші роки соціалістичного будівництва».
У ній Єленський співав панегірики рішенням Леніна щодо розгрому та пограбування Церкви, і запевняв, що знищення храмів хочуть самі віряни.
«Партійні організації, Ради у практичній діяльності з реалізації ленінського декрету "Про відокремлення Церкви від держави" спиралися на антиклерикальний рух трудящих, які здебільшого сприйняли його схвально. Навіть церковники в 1921 р. змушені були визнати, що ідею відокремлення церкви від держави українське православне населення прийняло зі співчуттям», – писав Віктор Єленський у 1988 році.
Ну а те, що духовенство і парафіяни чинили опір більшовицькому пограбуванню і закриттю храмів, Єленський називав роботою проти народу та радянської держави: «Особливо завзято духовенство чинило опір конфіскації власних земель і майна. Боротьба проти вилучення церковних цінностей найбільш рельєфно виявила антинародний характер верхівки російського православ'я... Керівники Церкви виробили програму широкомасштабної протидії декрету (Леніна – Ред.), що повністю вписувалося у плани контрреволюції, які мали на меті знищення Радянської влади».
Тобто все, як зараз. Коли держава відбирає та грабує Церкву – це добре. Якщо ж духовенство та віряни виступають проти – вони хочуть «знищення влади». Єдина різниця – у назві держави, яка бореться із Церквою. Сьогодні це не СРСР, а Україна.
Наразі Єленський публічно виступає на підтримку ПЦУ. Головний аргумент, структура Думенка – «продержавна». Але такими ж аргументами в «ленінський» період він хвалив оновленців: «Оновленці намагалися врятувати Церкву шляхом перегляду її політичної та соціальної орієнтації, встановлення нормальних відносин із Радянською владою».
Але чи все це означає, що нинішній глава ДЕСС – віруючий, чи хоча б співчуває православній вірі? Зовсім ні.
В одній зі своїх робіт Єленський проголошує своє життєве кредо: «Ми, атеїсти, вважаємо, що науково-матеріалістичний світогляд особистості розкріпачує її сутнісні сили, дає змогу адекватно сприймати навколишній світ, правильно орієнтуватися у ньому».
Висновки
Захоплення Ближніх і Дальніх печер Києво-Печерської лаври з наступними дослідженнями «історичної та наукової цінності останків святих» Преподобних Печерських – це відверте блюзнірство української влади не лише проти вірян УПЦ. Це ляпас всій Православній Церкві. Києво-Печерська лавра – це святиня всього Православного світу, нетлінні мощі святих у такій кількості ніде більше не зустрічаються.
Дії української влади з мощами Преподобних Печерських – це майже буквальна калька із «роботи» радянської атеїстичної влади. Силове захоплення печер, образливі формулювання указів, методи проведення досліджень – усе це каже, що Мінкульт і Держетнополітики – це просто прямі нащадки радянських комісарів. Ми не бачимо жодних відмінностей.
Мовчазна згода ПЦУ з діями влади – ще одне свідчення нецерковної природи цієї структури. Не можуть православні спокійно сприймати наругу над великими святими. Не можуть православні не розуміти, що Святий Дух, який за життя отримують святі, стає властивим не тільки їхнім душам, а й тілам. І не розлучається з ними після смерті.
Оцінку всьому цьому мають дати всі демократичні та міжнародні країни, для яких поняття релігійної свободи – не порожній звук. Те, що відбувається в Україні, це не перемога «хорошої» Церкви над «поганою», це торжество атеїзму.
Але особливо ми чекаємо на оцінку з боку Помісних Церков. На чолі із Константинопольським Патріархатом. Далі вдавати, що з Українською Православною Церквою та її святинями в Україні нічого страшного не відбувається, вже не можна.
