Ангел, який мешкає по сусідству

Сьогодні ми поговоримо про фільм із добрим змістом. Мова піде про фільм «Ангел по сусідству» (оригінальна назва «Christmas Angel» – «Різдвяний ангел»).

Маленька дівчинка Олівія живе зі своєю мамою. Поруч із їхнім будинком стоїть напіврозвалений будинок, в якому ніхто не живе – з дошками на вікнах і замкненими дверима. Друг Олівії, хлопчик Лукас, упевнений, що якщо кинути камінь у вікно будинку і загадати бажання, воно обов'язково сповниться. Вони з Олівією вирішують перевірити і просять біля дивного будинку, щоб їхньому однокласнику, сироті, який живе з прийомними батьками, купили велосипед. І, диво! Бажання сповнюється!

Після прохання про велосипед пішли інші прохання, були розбиті інші вікна, і так тривало б і далі, доки будинок не був знищений повністю. Але тут трапилося непередбачене: в одну з ночей Олівія побачила у вікні будинку дивне блакитне й немиготливе світло. Перша думка, яка спала на думку дівчинці, була такою: «Там живе ангел».

Олівія вирішує перевірити, але замість ангела в будинку її зустрічає літня негритянка, одягнена в біле і явно дуже хвора. До жінки час від часу заходить лікар, який знайомиться з мамою Олівії і намагається якось захистити хвору та вмираючу пацієнтку. Він обгороджує будинок жовтою поліцейською стрічкою і робить житло ще непривабливішим.

На допомогу лікарю приходять Олівія та її мати. Вони споруджують біля воріт будинку «коробку бажань», куди кожен охочий може кинути записку з проханням «ангелу», не розбиваючи вікно в домі. Після цього Олівія знайомиться з негритянкою, яка виявляється колишньою джазовою співачкою. Олівія починає допомагати своїй новій знайомій сортувати записки з коробки, розкладаючи їх у три кошики: «Для Бога», «можливе» та «дурне».

До першого кошика потрапляють лише такі бажання, виконати які під силу лише Господу Богу. Як, наприклад, нова нирка для хворої племінниці лікаря.

До другої попадають такі, які може виконати людина. Як, наприклад, велосипед для сироти із класу Олівії.

До третьої такі, які не треба виконувати взагалі. Як, наприклад, бажання одного хлопчика стати побільше, щоб побити іншого.

Далі спойлерити ми не будемо, тому що сподіваємося, що ви подивитеся фільм і самі дізнаєтесь, чим усе закінчиться. Але про бажання поговоримо докладніше. Отже.

Чого ми хочемо?

Кожна людина має бажання. У деяких їх забагато, в інших одне-два. Зазвичай хочемо чогось собі, рідше – для близьких. І зовсім не часто – для чужих. Матеріальне благополуччя, здоров'я, сімейне щастя, цікава робота – коло наших бажань обмежене, і вигадати щось ще ми або не хочемо, або не можемо.

Але не так у дітей. Вони, найчастіше, не можуть хотіти абстрактних і важких речей. Їм подавай конкретику: велосипед, кішку, футбольний м'яч, нову приставку, телефон. Нам здається, що обмежувати себе саме такими бажаннями – безглуздо, адже всі ці речі (навіть кішка) надто крихкі та недовговічні: телефон зламається, кішка набридне. Але для дітей вони є важливими. Навіть буває так, що вони важливіші взагалі всього на світі.

Уявіть, що ваша дитина хоче цукерку? У цей момент нічого головніше цієї цукерки для неї у світі не існує! І якщо якась дитина раптом зрозуміє, що не можна хотіти чогось лише для себе – ця дитина може справді стати справжньою людиною.

Олівія розуміє. Протягом усього фільму вона жодного разу не вимагає чогось собі – все для інших. Найбільше вона хоче, щоб щасливою була її мати. І коли лікар, який лікує вмираючу співачку, виявляє знаки уваги до мами, Олівія раптом чинить опір цьому, намагається якось навіть протистояти. Тому що їй здається, що вона краще знає, що саме треба мамі. І тут у фільмі звучить фраза, яка потім повторюється ще кілька разів.

Це фраза з послання апостола Павла: «досить тобі благодаті Моєї, бо сила Моя звершується в немочі» (2Кор. 12, 9).

Її сенс у тому, що іноді людині треба змиритися, відступити, визнати та зрозуміти свою неміч, щоб дати місце діяти Богу. Буває, що ми впевнені, що знаємо краще за Бога відповідь на питання про те, як жити далі і робимо те, що нам здається правильним. Але потім жорстоко шкодуємо про свій вибір. У фільмі цей момент показано з особливою силою.

Як показано і те, що все можна виправити, що рішення, яке було катастрофою вчора, сьогодні може стати поштовхом для нового життя. Але тільки в тому випадку, якщо ми вміємо просити прощення у Бога, інших людей і самих себе.

Що залишити Богу?

Особливо хотілося б звернути увагу на кошики бажань, які у фільмі займають досить багато місця.

В одній середньовічній казці старець каже своєму учневі, що для того, щоб творити чудеса, у Бога немає інших рук, крім наших. Припустимо, це не зовсім так. Однак частка правди в цій притчі є.

Нам часто здається, що ми не можемо нічого зробити у тій чи іншій ситуації. У нас немає сил, часу, уміння, можливостей, грошей, ще чогось. І, перебуваючи в такому стані, ми не робимо нічого для того, щоб змінити ситуацію.

Але насправді людина може дуже багато. Особливо, коли вона поєднує свої сили з іншими людьми і діє для досягнення благих цілей. Головне зрозуміти, що варто тільки розпочати якусь добру справу, не зав'язану на власному егоїзмі, дуже часто знайдуться і можливості і люди для того, щоб здійснити задумане.

В «Ангелі по сусідству» в другому кошику якраз і збиралися записки, бажання з яких під силу людям. Але кілька разів сталося так, що записки з першого кошика перекочовували руками Олівії до другого: те, що на думку хворої негритянки міг зробити лише Бог, в очах Олівії могли зробити люди.

Це не означає, що людина може здійснювати речі, підвладні Творцю Всесвіту. Це означає, що «якщо ви матимете віру з гірчичне зерно і скажете горі цій: "перейди звідси туди", і вона перейде; і нічого не буде неможливого для вас» (Мф. 17, 20). Ось саме такої віри нам не вистачає, щоб почати творити справді великі справи.

При цьому в «Ангелі по сусідству» дуже чітко дається розуміння того, що все відбувається тільки в тому випадку, якщо цього хоче Бог. Навіть якщо ми купили велосипед хлопчику сироті – у цьому також є бажання Бога.

Загалом, фільм не лише цікавий, а й дуже повчальний. Дивитись його потрібно всією сім'єю, щоб після того, як підуть титри, діти змогли поставити запитання: «А Бог завжди виконує наші бажання?» Ви відповіли на нього: «Ні. Він виконує лише тоді, коли ти просиш не для себе».