Притча: про знання й смирення
Для того, щоб рухатися вперед, іноді потрібно, залишивши гординю, зізнаватися собі в своїх слабкостях.
Якось до старця прийшов його послушник і запитав:
– Отче, поясни мені, чому я, маючи такі ж очі як і в тебе, часто не помічаю того, що бачиш ти.
Старець вийшов із кімнати і через якийсь час повернувся, тримаючи в руках денний рукопис незнайомою для послушника мовою. Розгорнувши його, він сказав:
– Що ти бачиш?
Послушник, не бажаючи видавати своє незнання, відповів:
– Я бачу багатовікову мудрість у цьому рукописі. Тоді старець сказав:
– Насправді перед тобою – записка грецького купця, – а знаю і бачу це тому, що одного разу, не побоявшись зізнатися собі в тому, що я толком нічого не знаю, вивчив цю мову.
0
0
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Читайте також
Срібні підсвічники: як милосердя стає ціною спасіння душі
22 Лютого 23:58
Братства: мережева структура проти імперії
22 Лютого 00:35
Анатомія сорому: чому фреска Мазаччо передає біль
21 Лютого 21:05
Дерев'яний дзвін: чому стук била сьогодні звучить гучніше бронзи
19 Лютого 23:45
Гнів і тиша: який погляд зустріне нас наприкінці часів?
16 Лютого 09:00
