Притча: Про сина шевця
Різдвяна притча про чудо, милосердя та віру.
Жив-був один швець. Овдовів він і залишився у нього маленький син. І ось напередодні свята Різдва Христового хлопчик каже своєму батьку:
– Сьогодні до нас у гості прийде Спаситель.
– Та повно тобі, – не повірив швець.
– От побачиш, прийде. Він сам мені про це сказав уві сні.
Чекає хлопчик дорогого гостя, у вікно виглядає, а там нікого немає. І раптом бачить – у дворі на вулиці двоє хлопців б'ють якогось хлопця, а той навіть і не чинить опір. Вибіг син шевця надвір, розігнав кривдників, а побитого хлопчика в хату привів. Нагодували вони його з батьком, умили, зачесали, і тут син шевця каже:
– Татку, в мене двоє чобіт, а у мого нового друга пальці з взуття вивалюються. Давай я йому свої валянки віддам, бо на вулиці страшенно холодно. Та сьогодні й свято до того ж!
– Що ж, хай буде твоя воля, – згодився батько.
Віддали вони хлопчику валянки, і той радісний, сяючий додому пішов.
Минув деякий час, а синок шевця все від вікна не відходить, чекає у гості Спасителя.
Проходить жебрак повз будинок, просить:
– Добрі люди! Завтра Різдво Христове, а в мене три дні крихти в роті не було, погодуйте, заради Христа!
– Заходь до нас, дідусю! – покликав його через вікно хлопчик.
– Дай Бог тобі здоров'я!
Нагодували, напоїли вони з батьком старого, пішов він від них радісний.
А хлопчик на все Христа чекає, вже турбуватися почав. Настала ніч, на вулиці ліхтарі засвітилися, завірюха мете. І раптом кричить син шевця:
– Ой, татку! Там якась жінка біля стовпа стоїть, і з дитиною маленькою. Подивися, як їм, бідним, холодно!
Вибіг син шевця на вулицю, привів жінку з дитиною до хати. Нагодували вони їх, напоїли, а хлопчик і каже:
– Куди ж вони підуть у мороз? Он, на вулиці, яка хуртовина розігралася. Нехай, татку, вони в нас вдома заночують.
– Та де ж у нас ночувати? – Запитує швець.
– А от де: ти на дивані, я на скрині, а вони на нашому ліжку.
– Що ж, хай.
Нарешті, всі лягли спати. І сниться хлопчику, ніби приходить до нього Спаситель і говорить ласкаво:
– Чадо ти Моє миле! Будь ти щасливий на все твоє життя.
– Господи, а я на Тебе вдень чекав, – здивувався хлопчик.
А Господь каже:
– Так Я до тебе тричі вдень приходив, любий мій. І тричі ти прийняв Мене. Та так, що краще й вигадати не можна.
– Господи, я не знав. Але коли?
– Ось не знав, а все одно прийняв. Перший раз ти не хлопця врятував від рук хлопців-хуліганів, а Мене врятував. Як Я колись прийняв від злих людей плювання та рани, так і хлопчисько цей… Дякую тобі, мій рідний.
– Господи, а коли ж Ти вдруге до мене приходив? Я у вікно всі очі переглянув, – питає син шевця.
– А вдруге – зовсім не жебрак, то Я до тебе приходив на трапезу. Ви з батьком самі скоринки їли, а мені святковий пиріг віддали.
– Ну, а втретє, Господи? Може, я б тебе хоч утретє впізнав?
– А втретє Я у тебе навіть ночував зі своєю Матір'ю.
– Як же так?
– Колись нам довелося тікати до Єгипту від Ірода. Так ти і Мою Мати біля стовпа, як у єгипетській пустелі, знайшов і пустив нас під свій дах. Будь щасливий, мій рідний, навіки!
Прокинувся хлопчик вранці і насамперед запитує:
– А де ж жінка із дитиною? Дивиться – а вдома вже нема нікого. Валянки, які він учора бідному хлопчику подарував, знову в кутку стоять, на столі – святковий пиріг незайманий. А на серці – така невимовна Радість, якої ніколи навіки не було…»
