Про боротьбу учнів Філарета після його смерті
Після смерті Філарета ПЦУ посилює роботу зі знищення його Київського патріархату.
І розбірки учнів Філарета були б їхньою внутрішньою справою, якби не постійна еквілібристика церковними канонами.
Мабуть, найекспресивніша заява від ПЦУ – невизнання єпископського сану всіх, кого висвятив Філарет після того, як він відродив свій Київський патріархат у 2019 році. Зокрема, на офіційному сайті ПЦУ сказано, що новий «патріарх» УПЦ КП Никодим Кобзар «не є навіть архієреєм».
«ПЦУ не визнавала, не визнає і не буде визнавати за ким-небудь сану єпископа, наданого від імені УПЦ КП після 15 грудня 2018 р. Отже, жодна з тих осіб, які зараз намагаються діяти від імені УПЦ КП, з канонічної точки зору не є архієреями, а частина з них – не є навіть священнослужителями», – сказано в тексті. Те ж саме заявив на прес-конференції спікер ПЦУ Євстратій Зоря.
Немає сенсу сперечатися: ні Никодим Кобзар, ні інші члени УПЦ КП не є канонічними архієреями. Але проблема в тому, що з точки зору самої ПЦУ все повинно бути інакше.
Кобзаря 15 грудня 2019 року «рукопокладали» в єпископи Філарет і Йосаф Шибаєв. До того часу вони вже рік як були «відновлені в сущому сані» Константинопольським Патріархатом. А ось Зорю, Сергія Думенка та інших «ієрархів» ПЦУ Філарет раніше рукопокладав, перебуваючи під анафемою і без сану. І цю анафему визнавали всі, включаючи Патріарха Варфоломія.
Тобто у всіх, кого «рукопокладав» Філарет після своєї легітимізації Фанаром, набагато більше прав називатися канонічними ієрархами, ніж у самих «ієрархів» ПЦУ. Звичайно, лише з точки зору Константинополя і Церков, які визнали його рішення щодо Філарета. І тому спроби керівництва ПЦУ надувати щоки і зображати з себе таких поборників канонів виглядають і смішно, і сумно.
Окремо потрібно відзначити граничний рівень маніпуляції ПЦУ в заявах, ніби Філарет був проти того, щоб УПЦ КП існувала після його смерті. Мовляв, раз він не зробив з цього приводу окремої заяви, значить хотів її розформування. Але навіщо тоді Філарету взагалі знадобилося йти з ПЦУ і створювати заново Київський патріархат? Навіщо було терпіти насмішки і образи від своїх учнів? Навіщо було стільки боротися за свою стару-нову структуру?
Ми бачимо, що насіння, посіяне Філаретом навколо себе, дало рясні сходи. Брехня, маніпуляції, поділи, боротьба за владу і майно – ось ті плоди, які принесло його «дерево».
Навіть після смерті.