«Світло Тихе»: чому це головний гімн вечірні?

У попередній статті ми говорили про початкові піснеспіви вечірні – подяку за прожитий день і славослів'я Творця. Але вечірня – це не тільки підсумок дня, а й очікування Невечірнього Світла, передчуття і бажання зустрічі з Богом. У ній старозавітне очікування Спасителя з'єднується з новозавітним здійсненням, і ця єдність розкривається в наступних частинах богослужіння – про що сьогодні і піде мова.

«Господи воззвах»: єдність двох Завітів

Після мирної єктенії устав передбачає читання Псалтирі по кафізмах. На вечірні читають одну кафізму, на утрені – дві або три, таким чином портягом тижня прочитується вся Псалтир. У Великий піст – двічі, оскільки кафізми додаються і на службах Часів.

У приходській практиці повне читання кафізм зустрічається рідко.

У такому випадку вибудовують читання у своєму порядку, щоб Псалтир прочитувалася повністю, нехай навіть не за тиждень, а за більш тривалий період.

Навіть якщо устав про кафізми на вечірні не виконується, псалми (140, 141, 129, 116) все одно звучать зі співом на «Господи воззвах». До останніх віршів псалмів приєднуються новозавітні церковні піснеспіви – стихири, присвячені святу (або пам'яті святого) цього дня. Таке чергування нагадує про єдність Завітів: Старий відгукується на Новий, а Новий розкриває і виконує обіцяне в Старому.

«Світло Тихе»: гімн «Радісному Світлу»

На завершення стихир співається древній гімн «Світло Тихе». Цей текст можна назвати головним піснеспівом вечірні, який не скасовується навіть на Пасху, тому що його текст багато в чому визначає характер самого вечірнього богослужіння.

У ньому Церква звертається до Христа як до Тихого Світла (грец. Φῶς ἱλαρόν – букв. «радісне світло») слави безсмертного Отця Небесного, до Якого ми, прийшовши на заході сонця і побачивши світло вечірнє, оспівуємо Бога – Отця, Сина і Святого Духа.

Цей споглядальний піснеспів походить вІд давнього старозавітного звичаю запалювання світильників, що здійснюється в скинії під час вечірньої жертви (Лев. 24: 1-4).

Історія «світильничної» подяки

 Християни наповнили  традицію новим змістом. Світло вечірнього світильника стало свідченням про Світло світу (Ін. 8: 12) і нагадуванням про Того, Хто є «Світло істинне, Яке просвітлює кожну людину, що приходить у світ» (Ін. 1: 9). Палаючий світильник був знаком присутності Христа (Мф. 18: 20).

З текстів отців ранньої Церкви ми бачимо, що звичай вечірньої світильничної подяки глибоко вкоренився в житті перших християн.

Його здійснювали не тільки на загальних зібраннях, але і в домах. Святитель Григорій Ніський описує, як його сестра Макрина, побачивши запалене вечірнє світло, постаралася виголосити подяку і з цими словами мирно відійшла до Господа.

Святитель Василій Великий писав про сформований літургійний звичай урочистого внесення світильника як про давній: «Отцям нашим заблагорассудилось не в мовчанні приймати благодать вечірнього світла, але під час його появи відразу дякувати… Отцю, Сину і Святому Духу». З цим звичаєм пов'язаний і виголос «Світло Христове просвітлює всіх» на Літургії Передосвячених Дарів.

Церква дбайливо зберігає цю традицію. Вечірню досі називають «світильничною». Вона також доречна, коли вечірня здійсненюється вдома – можна запалювати лампаду під час читання «Світло Тихе», вкладаючи в цей момент весь духовний зміст.

Паремії: читання Святого Письма

Далі слідує природний перехід до читання старозавітних писань і псалмів. Ось чому після співу «Світло Тихе» звучить вечірній прокімен – обрані вірші з Псалтирі, що слугують передмовою до читання.

На свята і дні пам'яті святих читаються паремії – спеціально обрані уривки зі Старого або Нового Завіту.

У них пророчо розкриваються головні теми події, що святкують. Наприклад, на Різдво Христове читаються пророцтва про народження від Діви.

Історія цих читань також сягає давніх часів. Спочатку вони були частиною катехізації – підготовки до Хрещення. З часом читання Старого Завіту перенесли на вечірню, щоб не подовжувати Літургію. У IV–V століттях ці читання, за свідченням святителя Іоанна Златоуста, супроводжувалися огласительними бесідами. Нагадування про це ми бачимо у Великопісній вечірні, де читається книга Буття.

У своє домашнє вечірнє богослужіння ми також можемо включати повчальні читання (Писання, житій святих). За порадою уставу, читання слухають сидячи.